Зимно. Перехожi на вулицi в шапках, пальто та шубах. А Василевi Федориничу, 74-рiчному пенсiонеровi, хоч би що: у садку робить ранкову гiмнастику. Його несезонний одяг шокує - нi футболки, нi спортивних штанiв. Лише плавки.
"Невже вам не холодно?" - гукаю звiддаля. "Нi, - всмiхається пенсiонер, - я вже звик - не перший рiк загартовуюсь. Зрештою, як бачите, на мiсцi не стою - постiйно рухаюсь. Щойно на кiльцях
тримав кутик ногами, вигинався дугою донизу, пiдтягувався на поперечцi. Всi тренажери у моєму садку саморобнi: змайстрував власноруч".
Ловлю себе на думцi, що до Василя Федоринича зi села Левадiвки Одеської області, якось не личить звертатися як до дiда. Який вiн дiд?! Cтрункий, атлетичної статури, активний i життєрадiсний. "А чому сумувати? - дивується. - Мої однолiтки iнодi бiдкаються, мовляв, хандра, депресiя. А я, хочете вiрте, хочете нi, не знаю що це таке.
Кожен ранок починаю з фiзичних вправ: то на головi стою, то роблю схiдну гiмнастику, то сiдаю на шпагат чи почергово закидаю ноги за голову, потiм роздягаюсь i гайда на вулицю - у самiсiньких плавках. Поперечка, кiльця, шведська стiнка, бруси... Ось так i заряджаюсь гарним настроєм. Власне, вiн у мене майже нiколи не псується. Секрет простий - бiостимулятори. Точнiше - руханка на свiжому повiтрi".
П'ять рокiв тому пан Федоринич раптом вирiшив сiсти на ровера. Нi, не просто так, щоб похизуватись, - зрозумiв, що кращого тренажера для тренування серцево-судинної системи годi й придумати. Вiдтодi тисне на педалi щодня - навiть узимку, якщо, звичайно, немає снiгу. Далекi вiдстанi пенсiонера не лякають. Навпаки, додають молодечого азарту.
"Якось захотiлося провiдати кума, - розповiдає. - Давно не бачились. Вiн живе в сусiднiй областi за вiсiмдесят кiлометрiв. Отож сiдаю на ровера i вперед. Думаєте, що це моя найдовша вiдстань? Нi. Якось їздив до доньки, а це - 150 кiлометрiв. Нiкого не попереджав. Стукаю в дверi - шок... батько з ровером. Тепер рiдня вже звикла до моїх мандрiвок. От тiльки дружина постiйно хвилюється. Самi розумiєте, автотраса, нашi водiї -- завжди небезпечно. Тож зазвичай рухаюсь польовими дорогами: там i спокiйнiше, i повiтря чистiше. Знаєте, скiльки вже накрутив кiлометрiв? Майже двадцять тисяч. Тобто чотири тисячi на рiк".
Василь Федоринич щойно закiнчив вправи. Здавалося б, мерщiй побiжить до хати -- вдягатися. На вулицi ж не лiто. Нi, тепер у нього воднi процедури. Де? Просто неба. Для цього зробив собi душ.
"А воду пiдiгрiваєте?" - жартую. "Навiщо? - дивується газда. - Тодi не буде ефекту. Холодна вода - це мiкрострес для органiзму. Iншими словами - тренування й загартування. Я вже забув, коли хворiв востаннє, а про пiгулки й поготiв. Натомiсть радiю життю i насолоджуюсь ним. I все це - завдяки руханцi, фiзичним вправам, i холоднiй купелi.
Я iнодi ходжу на спортивний майданчик мiсцевої школи - збiгаються майже всi учнi. Для них це справжнє диво: 74-рiчний пенсiонер робить такi вправи, якi нiхто з них повторити не може. Заздрять. Та мене не це тiшить. Бачу, що очi в дiтей горять бажанням. Сподiваюся, що моїй приклад надихне бодай когось".
Володимир IСАЄВ
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
