Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи підтримуєте Ви медичну реформу в Україні?

Вартові Різдва: гуцульські традиції – не для туристів

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Цей день — не просто відмітка в календарі. Це час, коли за святковим столом збирається вся родина, коли конче треба бути з рідними. Тоді з’являється відчуття якогось внутрішнього спокою, а ще — очікування казки, чуда. По-особливому казкове Різдво на Гуцульщині. Таким його роблять стародавні обряди, які досі не зникли, бо їх бережуть. Не ті, що для туристів, а ті — що для себе.

Святвечір

Відомо, що різдвяне святкування починається на Святвечір, 6 січня. Однак, для гуцулів це не просто вечеря із 12 страв. З цим днем пов’язано безліч традицій, яких дотримувались ще наші предки.

Наприклад, на Святвечір не можна сваритись, бо рік буде нещасливим. Також не можна нічого з хати позичати, щоб у новому році не було втрат.

Перед вечерею господар обходить худобу, годує є її святвечірніми стравами, обсипає диким маком та обкурює зіллям — аби до тварин не приступили відьми. А в поріг стайні ще й затинає сокиру. Гуцули вірять, що худоба у цей вечір розмовляє між собою та може поскаржитись Богові на свого господаря, тому її треба задобрити.

Після обходу до хати заносять в’язку отави, яку кладуть під скатертину. Досі вважається, що це оберіг від громовиці. Разом з отавою кладуть гроші — аби сім’я була багатою, і часник — оберіг від нечистої сили. Якщо в хаті є маленькі діти, то вони залізають під стіл і… мекають, бекають, хрюкають. Звуки свійських тварин і домашньої птиці має забезпечити щедрий приплід худоби у прийдешньому році.

Ґаздиня ставить на стіл калач, поруч запалює свічку, яка має горіти всю ніч, накладає святкові страви. Вони обов’язково мають бути пісними, адже Святвечір припадає на останній день Пилипівського посту. Важливо, що в цей день ніхто не снідає і не обідає. Лише з появою першої зірки сім’я молиться та сідає до столу. Гуцули вважають, що до них на вечерю приходять душі покійних предків, тому, як кажуть, «щоб не присісти душку», треба здути невидимого предка зі стільця. Для таких душок набирають у миску по ложці кожної страви і ставлять її на підвіконня.

Усі члени родини мусять бути вдома. Цієї ночі не можна заночувати в гостях, бо блукатимеш цілий рік.

Повечерявши, гуцули несуть вечерю до сусідів, близьких родичів, хрещених батьків. Цей звичай пов’язаний зі спомином про померлих родичів. А діти та молодь співають колядок, ходять по селу з традиційною зіркою та вертепом.

Коляда

Гуцули готуються до неї з середини грудня. Збирається група чоловіків і вибирають між собою «березу», «виборця» — скарбника, «коня» — міхоношу, скрипника, трембітаря, кількох добрих плясунів. Зазвичай таких «партій» збирається декілька. Кожна ватага — на свій куток села чи присілок.

На Різдво, після закінчення Богослужіння, колядники роблять обхід навколо церкви. Це такий собі показовий виступ. А після цього вирушають до сільських осель. Спершу колядують у хаті священника.

Попереду йдуть парами плясуни з бартками (сокирами) на плечах. До них підв’язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт. Чоловіки ритмічно підкидають догори бартки і пританцьовують на місці. Таким плясом вони й підходять до кожної хати, де колядують, — і відходять.

Запросивши ватагу до хати, ґазда частує колядників, які у свою чергу «розвеселяють дім». Ватага сідає за стіл і колядує по черзі: господареві, господині, їхнім дітям, всьому живому. Наостанок колядують померлим. Потім усі встають з-за столу і закінчують коляду віншуванням.

Наприкінці один із плясунів, підстрибуючи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. За це він отримує гроші, які вже після свят ватага віддає на церкву. Всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять господарі.

На подвір’ї ватага стає колом, оточуючи ґаздів і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «рівної» — хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола ґазду з ґаздинею і пританцьовуючи, виходить на вулицю.

Від Різдва до Водохреща колядники мусять побувати в усіх без винятку оселях. Аби добро не минуло хату та землю, колядують навіть там, де господарі не живуть.

Маланка

Не обходяться Різдвяні свята й без жартівливих обрядів. Особливо гуцули люблять «водити козу» на Маланки.

Переважно збираються парубки, які переодягаються в різних персонажів та ходять засівати по хатах, особливо, тих, де дівчата на виданні.

Традиційно наряджаються в діда, бабу, козу, чорта, цигана з циганкою, жида, москаля та Василя з Маланкою.

До хати щедрувальники заходять лише з дозволу господарів. А там уже розігрують жартівливі сценки, поки Маланка «наводить порядки».

Потім в оселю впускають козу, яка спершу всіх лякає, а потім починає танцювати.

Позбутися таких гостей доволі важко, тож господарі кличуть на допомогу стражників, які також є серед переодягнених молодиків. Ті випроводжують з хати гамірних щедрувальників, за що отримують винагороду.

Якщо ви зустріли Маланку на вулиці просто пройти повз не вдасться. Найбільше веселять чорти: вони кидають перехожих у сніг, лякають дітей, жартують з дівчатами та молодицями.

Водохреща

Святом Богоявлення, відомим у народі як Водохреща, Йордан або, як кажуть гуцули — Видорщі, завершується різдвяно-новорічне дванадцятидення.

Вечір напередодні Водохреща називають другим Святвечором або голодною кутею. У цей день не виконують жодних господарських робіт і суворо постять. На вечерю готують ті ж страви, що й на Святвечір. Але трапезу розпочинають зі свяченої води.

Потім кожен господар кропить нею усіх членів родини, хату, господарські будівлі, худобу.

Гуцули до Йордана виготовляють дерев’яні хрести, які прикрашають травами і вивішують на видному місці: колодязях, воротах, над входом до хати. Вони вважаються важливим оберегом від усього злого.

На берегах річок і струмків з льоду вирубують великий хрест та пробивають ополонки. Саме в цих місцях священник проводить обряд освячення води. А після богослужіння люди набирають воду і швидко розходяться по домівках. Гуцули вірять, що в того, хто прийде додому першим, краще буде розмножуватися худоба і розвиватися все господарство.

Також вважається, що на Водохреща, з опівочі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей. Тому купання на Йордана сприяє зціленню від різних недуг.

Усі, хто приїхав до річки кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

А от вже по святах жінки в селах тиждень нічого не перуть у водоймах. Кажуть, коли священик занурює хрест у воду, то всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки. Залишаються вони на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають і всі чорти, що мерзли на землі. Тому чим довше господині утримаються від прання, тим більше чортів вимерзне під час хрещенських морозів. Дівчатам на Водохреща може з’явитися чорт у вигляді гарного хлопця, тому треба бути обережною. 

Насправді багато самобутніх звичаїв вже втратилися або призабулися. Однак Різдво залишається найтаємничішим та найочікуванішим святом, що єднає цілі покоління.

Джерело:
До списку новин