загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

"Ми звичайна відстала країна": Лідія Ткаченко про майбутнє пенсійної системи та головні проблеми українців

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Експерт переконана: більшість проблем пенсійної системи України пов'язані зі станом в економіці і спірними рішеннями уряду.

В Україні вже кілька років активно обговорюють пенсійну реформу, в той час як ситуація в Пенсійному фонді (ПФ) тільки погіршується. Після зниження процентної ставки єдиного соціального внеску практично вдвічі дефіцит ПФ сягнув понад 140 мільярдів гривень. Крім того, в країні складна демографічна ситуація – кількість працюючих і пенсіонерів досягає критичного співвідношення. В інтерв'ю "Сегодня.иа" старший науковий співробітник інституту демографії та соціальних досліджень Лідія Ткаченко розповіла про перспективи і проблеми української пенсійної системи.

"Держава сама винна в ситуації, що склалася"

- Торік дефіцит Пенсійного фонду досяг 143 млрд грн. Зараз співвідношення пенсіонерів до платників соціального внеску досягло 10 до 12. В Міністерстві соцполітики кажуть, що це критична ситуація. Ви б як охарактеризували стан пенсійної системи?

- Співвідношення платників та пенсіонерів – це, напевно, найстрашніше. Хоча рекордний дефіцит Пенсійного фонду пов'язаний не з цим, а з тим, що різко зменшили єдиний соціальний внесок та його пенсійну частина. Зрозуміло, що дефіциту не уникнути. Але ж зі 143 млрд грн майже половина грошей – це не дефіцит страхової системи, а суто державні зобов'язання, які за законом повинні фінансуватися за рахунок коштів держбюджету. Тобто 143 млрд грн – це загальна сума коштів, перерахованих з державного бюджету до бюджету Пенсійного фонду, тоді як дефіцит солідарної системи склав 82,3 млрд. Решта – це гроші, які держава у будь-якому випадку повинна була передати до Пенсійного фонду незалежно від ситуації в страховій системі.

Наші політики чомусь дуже люблять маніпулювати цими цифрами. Коли їм хочеться сказати, що дефіцит великий, вони називають загальну суму, скільки дає держбюджет у Пенсійний фонд. А коли їм потрібно показати якісь інші речі, тоді вже називають конкретну суму дефіциту солідарної системи. У 2017 році дефіцит складе майже 72 млрд грн.

- 72 млрд – це багато? Деякі експерти кажуть, що має бути певний відсоток від ВВП, і ми його вже давно переступили – держава виділяє надто багато грошей. Ви так не вважаєте?

- Держава сама винна в ситуації, що склалася, – наші члени уряду, наші політики, наші депутати. Держава, по-перше, не навчилася збирати податки та ЄСВ, по-друге, не піклується про те, щоб були якісь перспективи в економіці. Рішення приймаються абсолютно популістські і ніяк фінансово не обґрунтовані. Зі зниженням ЄСВ майже вдвічі чого ще можна чекати? Це ж не провина пенсійної системи як такої. Зрозуміло, що у нас дуже багато пенсіонерів. Майже 30% населення України – це пенсіонери. Це пов'язано і з тим, що у нас низький пенсійний вік і багато дострокових пенсій. Але, знову ж таки, правила встановлює держава.

- Ми чуємо прогнози, що якщо нічого не змінити, то вже через 10 років не буде чим платити пенсії...

- Пенсії нікуди не подінуться. Це основна функція соціального захисту. А навіщо тоді взагалі потрібна держава? Держава якусь пенсію буде платити. Інша справа, в якому розмірі. Добре, коли є кілька джерел фінансування пенсій. Сьогоднішня ситуація – я думаю, що надалі навряд чи буде гірше.

У нас все-таки економіка трошки оживає. Якщо її сильно не "вбивати", вона буде відновлюватися. Взагалі, для економіки більш нормально рости, ніж падати. Не може бути весь час погано. Якщо в пенсійну систему не втручатися, вона дуже швидко виходить на бездефіцитний баланс. Причому практично за будь-яких економічних умов. Справа в тому, що витрати Пенсійного фонду дуже сильно залежать від індексації пенсій. Якщо пенсію не підвищують, заморожують або індексують дуже повільно, то Пенсійний фонд швидко виходить з дефіциту. Заморожування пенсій (як було в 2014-2015 роках) – це найшвидший спосіб ліквідації дефіциту, але, звичайно, не найправильніший. Все залежить від прийняття рішень.

- Якби ЄСВ не знизили, то можна припускати, що був би баланс?

- Ми цілком могли б вийти на баланс мало не в наступному році, якби зростання пенсій було тільки на прожитковий мінімум. Інша справа, що сьогодні встановлений законом прожитковий мінімум – це вже фіктивна величина, яка нічого насправді не означає і взагалі не відповідає ані рівню цін, ані здоровому глузду. Це абсолютно умовна величина, взята, можна сказати, "зі стелі". Навіть споживчий кошик, закладений у набір, ніяк не пов'язаний із затвердженою грошовою величиною. Але якщо формально брати критерій, щоб пенсії були не нижче прожиткового рівня для людей, які втратили працездатність, то цього доволі легко можна досягти навіть з теперішнім внеском.

- Коли знижували ЄСВ, в тому числі говорили, що це допоможе підвищити зарплату і вивести її з тіні. За рік, як кажуть у Мінсоцполітики, істотних результатів не видно. Можна очікувати, що через рік з'явиться "вихлоп" від зниження ЄСВ?

- Результати, якщо вони і були, мали б бути відразу – через "бруттизацію" зарплат. Для того щоб можна було сказати, що зниження ЄСВ адекватно відбилося на зарплатах, загальна сума (зарплата плюс ЄСВ, нарахований роботодавцем) повинна була залишитися за працівником. Тобто в січні 2016-го зарплата плюс ЄСВ у сумі повинні були хоча б приблизно дорівнювати сумі аналогічних величин не грудня, то хоча б жовтня-листопада 2015 року (у грудні дуже багато разових річних виплат).

Тобто якби бруттизація сталася, то одразу. Якщо роботодавці ці гроші вже залишили собі, то тепер ми ніколи не зможемо зрозуміти, куди вони витрачені, і як це відбилося на зайнятості. Зараз ми бачимо, що робочих місць не стало більше. Зарплати торік зростали швидше, ніж у 2014-2015-х, але це, швидше, знову ж інфляція. Реальне зростання – близько 8-10%.

- У нас же залишається велике податкове навантаження на зарплату. Його слід знижувати?

- Ні. Це дуже помилкова думка. Насправді для чого, власне кажучи, існує пенсійна система – і взагалі система соціального захисту – і чим держава займається? Це все система перерозподілу. Вона спрямована на те, щоб вирівняти рівень доходів, щоб не було крайньої бідності, щоб не було якихось надто різких диспропорцій, розривів у доходах.

Якщо говорити з точки зору економічної теорії, то дуже багато аргументів і робіт є з приводу того, що насправді роботодавець ніколи не заплатить працівнику все – він завжди буде намагатися залишити собі в прибуток більше. І роботодавець практично завжди у виграшній ситуації. Працівник не може безпосередньо оцінити свою працю. Це можливо лише відносно якихось відомих критеріїв і співвідношень. Наприклад, торік у мене була зарплата така, в цьому році, по ідеї, повинна бути трохи більша. Але ми ніколи не знаємо, скільки залишив собі наш роботодавець – особливо коли йдеться про приватний сектор.

Проблема наших роботодавців у тому, що вони думають лише про сьогоднішній день. Надто далеко вони не загадують. Навіть великі власники "фабрик, заводів і пароплавів" поводяться так, як ніби живуть тільки сьогодні. Тому в нас така загальна спекулятивна складова в економіці. Це зовсім не сприяє нормальному зростанню зарплат і нормальним співвідношенням в оплаті праці.

- Може, ви могли б з точки зору демографії сказати, чого можна очікувати в пенсійній системі?

- Наш Інститут робить прогнози в декількох варіантах –залежно від того, яка буде народжуваність, тривалість життя, як вони будуть перетинатися між собою. Виходить, що практично по всіх варіантах однозначно зростатиме навантаження на пенсійну систему, буде збільшуватися "питома вага" літніх людей у населенні і співвідношення між кількістю людей пенсійного та працездатного віку. Але крім суто демографічних показників, потрібно враховувати, що змінюються самі вікові пороги. Абсолютно очевидно, що "розтягується" період дитинства: до 20, як правило, люди не починають працювати. В основному вони навчаються у школах, коледжах – хто де. З вищою освітою взагалі починають серйозно шукати роботу після 22-х.

А у нас попереду ще перехід на 12-річну школу, наприклад. У той же час можна сказати, що кількість людей, які протягом наступних 50 років будуть досягати пенсійного віку (якщо він залишиться на рівні 60 років), зростатиме. Це досить численні покоління, які народжувалися в 60-80-х – на початку 90-х років. Найнижча народжуваність у нас була зафіксована в 1999-2001 роках, і далі показники не особливо відновилися. Таким чином, у працездатний вік будуть входити нечисленні, а на пенсію будуть виходити значно більш численні покоління. Вийде, що покоління людей, які досягнуть працездатного віку і увійдуть на ринок праці, в півтора раза менше за кількістю, ніж покоління, які будуть досягати пенсійного віку. Якщо ми залишимо пенсійний вік 60 років, у нас буде істотно звужуватися час переходу від дитинства до старості.

- І до якого співвідношення пенсіонерів до працюючих можна вийти в результаті такої тенденції?

- Це залежатиме від рівня охоплення. Зараз у нас дійсно дуже мало людей платять внески, багато залишається неформальної зайнятості, в якій взагалі не сплачуються внески. Але якщо брати суто демографічні співвідношення, зараз в Україні "питома вага" людей у віці 60 років і старше (так званий рівень старіння) – 22%. У 2050 році буде 34%. Тобто більше третини населення складатимуть люди старше 60 років. Якщо брати співвідношення платників і пенсіонерів, то виходить, що зараз у нас припадає десь 11 пенсіонерів на 10 платників, а в 2050-му, якщо кардинально нічого не зміниться в охопленні страхуванням, буде вже 15 пенсіонерів на 10 платників.

- А який показник вважається дійсно критичним?

- Все залежить від того, якою буде система фінансування. Якщо державний бюджет буде і надалі перекривати дефіцит Пенсійного фонду, то все буде нормально.

Про пенсійний вік і структуру зайнятості

- Але ми вже прийшли до тієї ситуації, коли потрібно щось міняти? Чи все може і надалі тривати так, як є зараз?

- Звичайно, міняти доведеться. Можна, звичайно, зменшувати кількість пенсіонерів. Те ж підвищення пенсійного віку – що воно робить? Воно зменшує кількість пенсіонерів і, грубо кажучи, зрушує або розтягує працездатний період. За рахунок цього зменшується період перебування на пенсії. У нас зараз жінки живуть на пенсії в середньому більше 20 років. І чоловіки, при всьому тому, що у них вища смертність, – більше 15 років. Тобто чоловіки, які дожили до 60 років, проживуть у середньому понад 75 років.

- Як ви вважаєте, що потрібно зробити, щоб хоч якось зменшити навантаження на пенсійну систему?

- Я думаю, треба підвищувати пенсійний вік. Це робиться не для тих людей, хто вже зараз на пенсії, і навіть не для тих, хто зараз у передпенсійному віці. Рішення можна прийняти сьогодні, а почати підвищення пізніше. Можна намітити якесь покоління, скажімо, народжених у 1990-х – на початку 2000-х років, і призначити їм більш високий пенсійний вік. Ці покоління найбільш нечисленні, і поки вони будуть формувати робочу силу, навантаження на пенсійну систему буде "зашкалювати". Якщо не підвищувати їм пенсійний вік, доведеться підвищувати податки і ставки ЄСВ. Коли ці нечисленні покоління будуть виходити на пенсію (це якраз буде кінець 2050-х років), буде невелике ослаблення напруженості і можна буде платити їм більш щедрі пенсії.

- А, крім підвищення пенсійного віку, що ще, на вашу думку, необхідно зробити?

- Треба поліпшувати ситуацію із зайнятістю. Це зараз найбільша проблема. Мені здається, що наші політики взагалі не дуже хочуть займатися питаннями створення робочих місць, тому що це теж вимагає грошових вкладень. Нам потрібно перебудовувати структуру зайнятості. У нас зараз найбільше людей працюють у торгівлі. Це нонсенс. Країна, яка нічого не виробляє... Питається, що ж і кому ви продаєте? Торгівля переважно в базарно-вуличну формі, навіть інтернет-торгівля – звичайно, другий варіант трохи краще, але зараз це все дуже темна сфера.

За даними досліджень, у нас зараз чверть зайнятих людей працюють у торгівлі. Це не дані підприємств – питають саме у людей, де вони працюють. Виходить дуже сумна картина. З року в рік зайнятість у торгівлі зростає, все інше скорочується. Всього у нас 16,4 млн зайнятих осіб. З них найманих працівників – лише 9,5 млн. Це теж дуже ненормальна структура, тому що там, де за найманих працівників ЄСВ платить роботодавець, як правило, це значно більша сума, ніж мінімальний внесок, який сплачують самозайняті.

- Ви сказали, потрібно поміняти структуру. На користь виробництва?

- Так. Якщо брати європейські країни, у них зазвичай на першому місці промисловість.

- А у нас зараз скільки?

- У нас в промисловості 2,6 млн.

- Як держава може на це вплинути?

- Чому у нас настільки "розповзлася" торгівля? Тому що немає нормального оподаткування. У торгівлі найлегше піти від податків – там немає повного обліку. У нас зараз на ринках значно частіше продають не продукти, які селяни самі виготовили і привезли продати, а якусь контрабанду в кращому випадку. Суцільно китайські товари – хіба вони не повинні продаватися на базарі? Виходить, що у нас навіть у таких містах-мільйонниках, як Одеса, Харків, Київ, де завжди була промисловість, зараз наймасштабніші "підприємства" – величезні ринки. Виходить, що головна галузь – це торгівля, а податків та ЄСВ звідти дуже мало. Тому що люди, які там працюють, найчастіше або взагалі ніяк не оформлені, або ж оформлені як фізичні особи-підприємці першої групи (роздрібна торгівля) з мінімальними фіскальними витратами. Торгівля – це те, звідки потрібно виводити людей, тому що це ненормальна ситуація, ненормальна зайнятість. Страждають від цього всі: і самі ці люди, і система публічних фінансів, яка не отримує податки.

- Але і в промисловості немає великої кількості відкритих вакансій.

- Так, і це дуже велика проблема. По ідеї, держава повинна цим займатися, продумувати політику, як перенаправити людей. Зараз, наприклад, у Києві почали зносити МАФи, ринки – це все дуже правильно, тому що вже дійсно неможливо пройти. Але що потім відбувається з цими людьми? Куди вони діваються, чим вони займаються? Це все потрібно вирішувати в комплексі. Потрібно провести опитування, з'ясувати, чим би вони хотіли і могли займатися, переучувати їх. Це також вимагає грошей. Але з теперішньою структурою економіки – нікуди.

І ще у нас один численний вид діяльності – це сільське господарство. За наймом там працюють лише 0,5 млн осіб, а в основному це особисте підсобне господарство, яке продає продукцію.

- І вони також не сплачують ЄСВ?

- Звичайно, вони не сплачують ЄСВ. І взагалі, власне кажучи, вони ніяких податків не платять. У нас навіть фермерські господарства дуже слабо розвиваються саме через те, що люди просто не хочуть реєструватися як фермерське господарство, тому що треба платити податки, подавати звіти. А робота приблизно та ж. Тому багато хто просто не реєструються. Великі площі, обсяги виробництва і продажів – і нічого, по суті, не платять.

Навіть у промисловості не все благополучно. У нас багато видобувних підприємств, а якщо брати розвинуті країни, то, звичайно, це переробна промисловість – те, що називається індустрією. Також у нас дуже мало офіційно зайнятих у будівництві. Навіть на великих будівництвах у Києві маса незареєстрованих робочих.

- Я так розумію, це все характеристики економіки, що розвивається?

- Недорозвиненої, швидше. З такою структурою не розвиваються. Тут не може бути розвитку. Який розвиток у торгівлі? Ще один базар, ще один кіоск відкрити? Немає ніяких перспектив. Вони просто в таких видах діяльності, звідки не вирвешся. Якщо це особисте підсобне господарство, у них теж ніяких перспектив. У кращому разі їх змусять зареєструватися як фермерське господарство чи дадуть їм якісь стимули, щоб вони реєструвалися. Тобто це така сфера, де немає особливих перспектив для розвитку. Якщо порівнювати з Європою, то у них в сільському господарстві може бути включено 2-4% від загальної чисельності населення.

Звичайно, в торгівлі в європейських країнах зайнято значно більше людей, але все одно це не 25%, а максимум 10-14% від загальної чисельності зайнятих. Торгівля має ряд переваг – це такий "зручний" вид діяльності для людей з не дуже високою освітою, але з певною жилкою. Коли це якийсь маленький сімейний магазинчик, наприклад, все нормально, але це не повинні бути суцільні базари, як у нас, де люди стоять весь рік на вулиці.

- Але щоб було виробництво і сировина перероблялася, як у Європі, потрібен ринок збуту. Тобто в перспективі це можливо, тільки якщо наш бізнес навчиться конкурувати з європейським і займе своє місце на світових ринках?

- Хоча б на внутрішньому ринку. Що ми купуємо на внутрішньому ринку з наших товарів? Хіба що продукти харчування – більше нічого, власне кажучи, і не купиш. Якісь ще, може, будматеріали.

У нас споживча здатність низька. Ми спілкувалися з підприємцем, яка займається пошиттям одягу. Вона каже: "Я б і рада купити дорогу українську тканину, але потім цей одяг не куплять, тому що вона буде дорогою". Виходить замкнуте коло.

Є такий термін "порочне коло бідності", який означає, що бідність породжує бідність. Це правда, і дуже важко вирватися з цього кола. Але все одно треба щось з цим робити. На жаль, серед наших підприємців дуже багато недобросовісності – відвертого хамства, відвертого обману. Наш бізнес – суцільне кидалово", і дуже мало бізнесу доброчесного. Та ж торгівля, де люди незрозуміло кому намагаються продати незрозуміло що. Тим більше що ці торговці, як правило, продають свій товар і живуть з комісії: на маржі між мінімальною ціною і за скільки вони змогли продати.

- А ще є якісь кроки, які потрібно зробити?

- Напевно, треба щось зробити з нашими політиками, депутатами, чиновниками, щоб вони також підвищили якість своєї роботи, приймали рішення дійсно обґрунтовано. Тому що зараз, навіть коли приймаються якісь закони, то дуже часто у фінансово-економічному обґрунтуванні або взагалі нічого не пишуть. Потрібно навчитися приймати зважені, підтверджені розрахунками рішення, які потім не доведеться міняти. А міняти буває не завжди можливо – доводиться потім шукати якісь виходи – як "вуж на сковорідці".

Про пенсійну реформу і ситуацію в економіці

- На початку розмови ви сказали, що добре, коли є кілька джерел пенсійного забезпечення. Як ви вважаєте, чи необхідно зараз розширити нашу систему накопичувальним рівнем? Наприклад, експерти Світового банку вважають, що зараз цього робити не потрібно.

- Зараз є дуже великі ризики того, що гроші просто вкрадуть. Сьогодні ці ризики особливо великі. Ви ж бачите – банки закриваються один за одним, причому багато випадків, коли гроші виводяться. При тому, що банківський ринок був досить розвиненою складовою фінансового ринку у порівнянні зі всім іншим, що у нас є. Звичайно, накопичувальні пенсії – це дуже добре. Але ось у нас є можливість відкладати на добровільні пенсії, а люди самі гроші не несуть. У недержавних пенсійних фондах є 0,8 млн людей, але в основному за них платять внески роботодавці. Це ті роботодавці, які або дуже свідомі, або ж для свого бізнесу через якісь треті руки свої ж гроші прокручують ще десь.

Звичайно, у більшості з нас не такі великі доходи, щоб робити довгострокові заощадження. Якщо і відкладають на щось, то в основному на депозитах. У депозитів, звичайно, і вища ставка, і вони більш захищені. Фонд гарантування вкладів все-таки виплачує суму в межах 200 тисяч гривень. Хоч і згодом, хоч і з певними втратами відсотків, але люди хоча б тіло депозиту отримають, якщо з банком щось станеться.

- А що робити людині, яка через 15-20 років вийде на пенсію? На державу складно сподіватися – що тоді?

- Працювати. Там, де немає пенсійних систем, там люди працюють, скільки взагалі можуть. Іншого виходу немає. Є і у нас такі діячі, які пропонують взагалі скасувати пенсійну систему – мовляв, цим повинна займатися сім'я, не повинна держава забирати функції сім'ї – діти зобов'язані утримувати своїх батьків. Ми ж бачимо, що у нас зворотна спрямованість: діти, навіть будучи дорослими, воліють радше отримувати допомогу від своїх стареньких батьків, ніж допомагати їм. А те, що роботодавці не збільшать адекватно зарплати, навіть якщо зовсім скасувати ЄСВ, – це 100%.

- А скільки треба відкладати при накопичувальному рівні, щоб він працював нормально, щоб у результаті отримати нормальну суму коштів, яких вистачить на кількість років, прожитих на пенсії?

- Класика жанру – не те щоб відкладати більшу суму, а саме тривалий час вкладення. Вважається, що дуже добре, коли 40 років людина накопичувала і 20 років потім жила на пенсії. Якщо, наприклад, 5% від вашої зарплати відкладати протягом 40 років, потім за 20 років життя на пенсії ви можете собі дозволити витрачати 10% вашої зарплати.

- Але можна ще розраховувати, що ця грошова сума зросте, оскільки буде кудись вкладатися, надійдуть якісь відсотки.

- Це залежить від того, куди саме вони будуть вкладатися, які будуть відсотки прибутковості. Сам недержавний пенсійний фонд, компанія з управління активами, аудит цих фондів, банк, в якому зберігаються гроші, – всі хочуть отримати свою копієчку. Також можуть бути ще всякі радники і багато інших, бажаючих заробити на цих грошах. Це в принципі нормально – це все бізнес-структури, які за просто так або на збиток собі працювати не хочуть і не можуть. Зараз у нас на цьому ринку відбувається відкат – закриваються і ліквідуються недержавні пенсійні фонди, скорочується кількість інших учасників (тих же компаній з управління активами). Чому? Бо коли настає час робити виплати, починаєш розуміти, що це не такий вже і прибутковий бізнес.

- А чого чекати тим пенсіонерам, які вже на пенсії? Працювати вони не можуть, а якщо і хочуть, то їм дуже складно знайти роботу на ринку праці. Індексація та осучаснення – чи можна очікувати якихось змін?

- Пенсійна система – це система перерозподілу. Якщо створюється мало доходів, то перерозподіляти особливо нічого. Потрібно домагатися, щоб країна все-таки зростала і багатіла.

- А обіцяне осучаснення – воно якось вплине на загальну ситуацію?

- Це дуже складне питання. Наші можновладці зробили так багато гучних заяв. Але була інформація, що в бюджет Пенсійного фонду, який затверджений нещодавно, осучаснення не закладено, а тільки перерахунок мінімальної пенсії у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму. Знову ж таки, це фіктивна величина – хоч вона і зростає, але вона не відображає рівень теперішніх цін.

- Ви говорите про індексацію?

- Про перерахунок пенсій внаслідок підвищення прожиткового мінімуму – на це гроші заплановані. Щоб провести осучаснення пенсій, за нашими розрахунками, виходить, потрібно додатково вишукати грошей близько 70 млрд грн. І то це не зовсім повне осучаснення.

- Раніше казали, що можна вважати бідними тих, хто не може дозволити собі споживчий кошик, який зараз становить 3200 грн. Зараз це все ще актуально? І скільки таких бідуючих у цьому році порівняно з минулим? Є розрахунки, наскільки зміниться співвідношення?

- Ми поки не робили таких розрахунків. Фактичних даних за рівнем бідності за 2016 рік також ще немає. Але взагалі, якщо брати за відносним критерієм 75% медіального доходу, у нас рівень бідності практично не змінюється. Може, цього року, у зв'язку із зростанням мінімальної зарплати та змінами в законодавстві, що стосуються оплати праці, ситуація зміниться щодо працюючого населення. Коли ми говоримо про відносні критерії, тут більше вже вимірювання не абсолютного рівня доходів, а вимірювання нерівності. У бідній країні нерівності значно більше, це загальна картина. Нам іноді здається, що ми якісь особливі, а ми – звичайна відстала країна.

 Як довго ми будемо залишатися відсталою країною?

- Ми, швидше за все, відсталою країною будемо ще довго. Не те щоб назавжди, але взагалі-то всі глобальні міжнародні прогнози на тривалу перспективу показують, що навіть Китай, який розвивається більш стабільними і високими темпами, все одно за рівнем ВВП на душу населення практично ніколи не наздожене ті ж Штати.

Ми не скоро зможемо наздогнати Австрію чи Францію, які також вважаються не найбагатшими країнами. Але навіть якщо взяти найбагатшу серед європейських країн Норвегію, тому що у неї є нафта і газ, дивлячись по тому, як там живуть люди, не видно різниці, що вони значно багатші, ніж у Швеції чи Фінляндії, що знаходяться поруч. Тобто це відносини між людьми, це все частина культури. Економіка – це також частина культури і також стосунки між людьми. Мабуть, тут і треба шукати ключик до успіхів.

Олександр Литвин

 

Джерело:
До списку новин