Краєзнавець Василь Вельгус розповів цікаві факти про Володимир-Волинський

 Він знає напам’ять сотні дат, імен та подій з історії України та світу, котрі сягають первісних часів. За кілька років ретельного дослідження топоніміки Волині, літописів та наукових праць як давніх так і сучасних істориків та краєзнавців  Василь Вельгус зробив кілька надзвичайних відкриттів, а також дійшов цікавих історичних версій, які можуть змінити усталені уявлення про наших предків. bug.org.ua

Краєзнавець-любитель з невеличкого села Кропивщина Іваничівського району Василь Вельгус змалку цікавився історією рідного краю та своїм походженням, адже прізвище у чоловіка доволі незвичне. Розпитуючи родичів та старожилів, дізнався, що походить з села Будятичі, яке у 15 столітті заселили німецько-пруські хрестоносці, котрі потрапили у полон після битви під Грюнвальдом, пише видання  Слово правди.

Більше часу для улюбленої історії з’явилось у Василя, який все життя пропрацював шахтарем, після того, як він вийшов на пенсію. Чоловік досліджує досі незнану Волинь разом з ще одним краєзнавцем з Нововолинська Віктором Адамчуком. Спираючись  на дослідження краєзнавців-попередників, вони роблять власні невеликі археологічні розкопки, використовуючи в своїй роботі біолокатор, який  може віднайти в землі скарби та поховання на дуже великій глибині.  Результати історичних розвідок виливаються у статті та нариси, які публікуються у збірниках краєзнавчих конференцій. Свої праці Василь підписує ще одним ім’ям, яке він отримав згідно із язичницьким віросповіданням – Вельмір, що означає «повелитель».

Стародавні трипільські міста

Перша серйозна розвідка Василя Вельгуса відбулась у селі Литовеж, яку він здійснив разом з колегою Віктором Адамчуком  на прохання місцевого сільського голови, котрий цікавився походженням назви цього населеного пункту. Як з’ясувалось, назва ця кіммерійська і означає  «Літня вежа», тобто це було літнє поселення ладомирських князів. Перед тим, як розпочати дослідження, Василь Вельгус ретельно проаналізував праці  краєзнавців Леона Пучковського та Олександра Цинкаловського.  З висновками останнього, хоч і вважає його геніальним дослідником історії Волині, не завжди погоджується.

– Мене заінтригувало те, що Цинкаловський стверджував, що давнє трипільське місто Всеволож знаходилось в Литовежі. Я з цим не погоджувався, бо проводив власні дослідження. Врешті, проаналізувавши всю топоніміку, ми з’ясували, що там було велике трипільське місто Кума ( що означає «піщане») з трьома передмістями – Шехторів, Мала та Велика Куминки, яке простягалось на 10 кілометрів, мало чотири порти. Разом з Віктором Адамчуком досліджували віднайдені вздовж берега річки Буг спалення товщиною у 20 см. Одне  з них могло бути великим пивзаводом, адже частина міста називалась Кругель – міра розливу пива, є там і урочище Гевельша – пивний солод, а недалеко від Ладомира знаходиться село Когильне – «когиль», тобто «пивна бочка». Це свідчить про те, що в трипільські часи тут варили пиво, – розповідає дослідник.

Разом із колегою пан Василь досліджував ще багато древніх міст, в тому числі і одне з перших волинських  міст –  Всеволож, яке знаходилось поблизу сучасного села Старгород Сокальського району.  Це місто було збудоване Всеволодом Мстиславичем і на один рік стало його резиденцією. У 1241 році  Всеволож зруйновано внаслідок монголо-татарської навали, після чого воно так і не відродилося. У цій же місцевості краєзнавці-ентузіасти віднайшли давнє місто Кору («земля, що тягнеться до сонця»), яке існувало 10 тисяч років до н.е.

– Коли в 17 ст.олітті до н.е. трипільців – етрусків вигнали з їх рідних земель кіммерійці – бостарни, то вони, відійшовши на південь, переселились в Палестину, Грецію, Італію і відновлювали там назви своїх великих міст, які були у них на батьківщині. Серед цих міст була і Кора, і Кума, останнє  належало до категорії  дуже великих міст і мала свою сивиллу (покровительку). В ті далекі часи етруски, які відносили себе до словен, молились Даждьбогу, Перуну, Велесу, Коляді, Мокоші, Туру та іншим богам. Тобто вже за 2 тисячі років до н. е. склалась наша вкраїнська сутність з високою національною культурою, мовою і релігією. А та частина трипілля (особливо на Волині ), яка не відійшла на південь, а залишилась з ворогом, зберегла і донесла до нас крізь тисячоліття трипільську культуру. Тому  наша мова складається з чотирьох діалектів : трипільського, венедського, скіфо-слов’янського і сарматського, – зазначає Василь Вельгус.

Від Війкумени – до Волині

До збірки минулорічної конференції істориків та краєзнавців, яка відбулась у Володимирі-Волинському, увійшов нарис Вельміра Вельгуса «Ладомир-Володимир», в якому він зосереджує увагу на тому факті, що древньому волинському місту насправді значно більше років, ніж ми вважаємо.

Краєзнавець називає Володимир перлиною Європи, бо тут зібрано надзвичайно багато доказів високої культури починаючи з трипільської культури і навіть з давнішого кам’яного віку.

– Наша земля носила назву Ладомирія до того, як її завоював Володимир, була окремою християнською державою,  і її кордони сягали Азовського і Чорного морів, – розповідає краєзнавець. Це була надзвичайно велика держава, яка входила в конгломерат Великої Моравської, якою правив король Маджак. На його прохання Мефодій почав охрещувати землі цієї держави наприкінці 9 століття, тобто за 100 років до хрещення Русі! Коли Володимир прийшов у 981 році у Ладомир – столицю Ладомирії, тут вже була розвинена цивілізація.  Є згадка угорського літописця  датована 884 роком про те, що коли у Ладомир прийшов воєвода Альма, то взяв відкуп з міста сто гривень, які в ті часи вартували 46 кілограм  золота. І вже на той час місто було багате церквами і храмами. Отже  християнство тут було ще до 988 року. Вважаю, що це питання потрібно порушувати, хоча церква навряд чи визнає, що Ладомирія на Західній Україні охрестилась ще у 890 році.

Якщо повернутись до трипільських часів, то до того часу, поки ці землі не були завойовані кіммерійцями, держава мала іншу назву – Війкумена або Ойкумена. І цілком можливо, що одна з столиць цієї держави теж могла бути в древньому Володимирі, вважає дослідник.

Володимир у трипільські часи

Краєзнавець Василь Вельгус переконаний, що розвинутим та культурним життя на Волині було вже 7-8 тисяч років до нашої ери! Зокрема, Володимир в трипільські часи  був потужним торговим центром з   чотирма великими сухопутними  шляхами і з водним торговим із Чорного в Балтійське моря через Лугу та Західний Буг.

На думку Василя Вельгуса, якщо співставити усю топоніміку, яка збереглась, можна з’ясувати давню трипільську назву княжого міста. Для цього він неодноразово приїжджав до Володимира-Волинського аби поспілкуватись з колегами з історичного музею та заповідника «Стародавній Володимир». В ході дослідження краєзнавцю вдалось дізнатись, що на   північно-східних околицях Володимира було передмістя Спартані – це трипільська назва місцевості, яка дійшла до наших днів в кіммерійському звучанні як «Шкартані». Василь Вельгус припускає, що передмістя з такою назвою могло бути у міста Спарта. Також на околицях Володимира є ще одне урочище із трипільською назвою – Тур’є поле, де, ймовірно, проводились змагання з бойових мистецтв, що цілком відповідає духові легендарної Спарти. На території Володимирщини могло бути ще одне відоме трипільське місто – П’ята. Про це свідчить передмістя Запֹ’ятниче і  село П’ятидні.

– Раніше мені чомусь видавалось, що на Володимирщині  була трипільська столиця Вія. Коли ми з Віктором Адамчуком досліджували Прибужжя у районі Литовежа та Сокаля і віднайшовши там Куму, Кору, Сіду, два Всеволожі, то ще тоді звернули увагу на володимирські тракти, адже їх дуже багато сходилось в одному місті, – захоплено розповідає чоловік, для якого дослідження давньої історії рідного краю стало справою життя. Дуже важливо те, що у музеї міста збереглась карта, на якій Шкартані розташовані на Пінськім тракті і на околиці міста. Це без сумніву свідчить про те, що Шкартані-Спартані були передмістям легендарної Спарти, котра судячи із розташування та сполучення трактами і водним шляхом із різними частинами Європи, була столицею Війкумени. З цього роблю висновок і про те, що вихідці трипільської Війкумени заснували не тільки Етрурію в Італії, де були міста прототипи з їх Батьківщини – Вія, Кума, Кора, Мана, але і державу Пеласгів у Греції, де була легендарна Спарта.

Отож, якщо вірити версії пана Василя, то Володимиру-Волинському щонайменше 3625років. Краєзнавець-любитель сподівається, що разом із працівниками заповідника «Стародавній Володимир» та  історичного музею міста йому вдасться  провести археологічні розкопки на Тур’їм полі, Шкартанях-Спартанях і в самому місті Володимирі-Ладомирі-Спарті, яке протягом довгого часу було столицею окремої держави і землі.

– Територія Волині просто «кишить» трипільською топонімікою, це велике поле  в дослідженні історичного минулого нашого краю, – додає Василь Вельгус. До прикладу, на Великому Волинському  Поліссі ми маємо Маневичі, де могло  бути трипільське місто Мана. Топонім Маневичі постало із «мана» і «веж», де лірійське «веж» – означає «місто», а з видозміненням кіммерійсько-пшеворського діалекту на венедській постало – Маневичі. На Малому Волинському Поліссі, яке тягнеться з півночі на південь від Кристинополя-Червонограда до Жовкви, є  Туринка, яка могло бути передмістям Турина. Ми повинні розказувати про нашу державу, яка починається з Війкумени, та вивчати її історію. Адже якщо ми самі не будемо досліджувати і показувати світові своє легендарне минуле, то наші сусіди за нас цього робити не будуть.

Тетяна Ізотова