У свої 82 роки Ярина Антонівна Романік живе одна на хуторі посеред лісу неподалік Більської Волі Володимирецького району. Бабця гостям завжди рада, бо не часто доводиться говорити із живою людиною. visnyk.lutsk.ua
Так сталося, що до баби Ярини ми потрапили, коли все навколо було заметене снігом. По селі було важко їхати. Ще гадали, чи доберемося до лісу. На диво, до старенької хатини вела колія від саней. Видно, хтось недавно завітав. Попід стіною хліва рівненькими рядочками лежали дрова. «У хаті має бути тепло», – подумала. Бабця поралась у сінях. Старенькі вицвілі очі уважно пригледілися до незнайомої людини. Після кількох слів запросила у хату. Дві кімнатки. У першій – велика піч, у якій потріскували дрова. А друга світлиця вся у вишитих рушниках, подушках, тканих хідниках.
– Як молода була й очі бачили, скіко-то повишивала, – мимохідь каже на мої «ахи» і «охи» баба Ярина. – А топірочка не здужаю робити. Вечорами тіко радіво слухаю.
Поволі повідала про своє життя. Воно таке ж важке, як і у всього покоління. Обпалене війною дитинство, тяжка праця у колгоспі – 40 літ баба Ярина відпахала у ланці. Це вручну і жито жала, і картоплю копала. Пенсію заробила мізерну, «таку, як у всіх».
– Якби не пенсія, то не знаю, як би жила. Що мала? А хіба як не хватить, то хтось добавить? – жартує.
Бабині сестри Катерина і Маруся мають свої сім’ї, дітей, внуків. А Ярина Антонівна залишилась у батьківській хаті. Батьків доглядала. «Мати до років ста, напевно, дожила», – непевно підраховує літа бабця.
Нині все господарство старенької хуторянки – кіт, собака, три курки і півень.
– Тримала ще поросє, але довелося зарізати, бо картопель мало було.
До села, яке за кілька кілометрів від її хати, вона уже не пам’ятає, коли ходила.
– А де ж ви молоко, хліб берете?
– А мені возат. От сестра Катя вчора саньми приїжджала, молока принесла, хліба купила. Сусід (метрів за 400 найближча хата. – Авт.) Льонька пиріжків приніс. Кажу йому, заплатю, в тебе ж діти, а грошей не маєш. А він: «Не хочу ваших грошей».
Це ж треба, подумала я, живе баба сама посеред лісу, а про неї не забувають, щодня хтось навідується: то сусід, то сестра, то племінники. Один з них, до речі, бабусю і забезпечив дровами. Видно, баба Ярина секрет знає, як одинокою не залишатися.
– Ой, який там секрет! Я завше до них доброю була, помагала чим могла. От, видно, і до мене горнуться.
Проста істина життя, яку не кожному вдається осягнути.
– От коб літо скорш, – мріє бабця. – Город посадю, полоти тра, по ягід у лісі пойду назбираю, трав – багна, звіробою. Здоров’я ж уже не теє. А таблетки де я возьму? От чаї п’ю з малин, ожин, трав. А люди літом корів ще пасуть недалечко, то вийду, побаяти є з ким.
Про одне у своєму житті шкодує, що заміж не вийшла, хоч молодою була вродливою і хлопці за нею бігали.
– Заміж не вийшла, то дурень була. Як була молодею, то не хотіла аби за кого йти, а тільки за того, кого я схочу. А літа пройшли, хлопці поженилися… А я сама зосталася. Так що поки молоді, то не будьте, дівчата, дурні.
Наталка СЛЮСАР, Рівненська область
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
