загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Зникле село Ангелів у нетрях Карпат

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

В 1969 році в Рожнятівському районі (між селами Ясень та Гриньків) було виявлено історичну пам’ятку – доменну піч, руїни якої збереглися до наших днів, німий свідок історії чорної металургії в Карпатах.

Засновником Ангелівської домни, заводу і селища був галицький митрополит Антоній Ангелович, звідси і походить назва поселення «Ангелів». upa-pereginsk.if.ua

Висока кам’яна споруда розташована за 150 метрів від річки Лімниці. Всередині домна викладена обтесаним камінням, висота якого 1,5 м, ширина – З м.

Але мало кому відомо, що Ангелів був малим поселенням – -хутором, в якому жили люди, які мали свої хати, господарства, де вони народжувалися, мешкали, помирали протягом ста років і як змінилася їхня доля після знищення хутора.

З 1810 по 1812р.р. почалося заселення місцевості колоністами та гірниками. Спершу була збудована піч, потім інші високі будинки. Під будову та городи працівників заводу було виділено 300 моргів землі. Вартість заводу на той час становила 252 тис. гульденів або одну чверть мільйона римських.  Ця гута була єдиним в той час в Галичині підприємством по виплавці заліза, яке було засновано українцем – львівським єпископом Ангеловичем. Звідси і пішла назва поселення – Ангелів.

Залізну руду видобували в Карпатах в Чуті. За передбаченнями одного з тодішніх науковців запасу залізної руди в Карпатах могло вистачити на кілька сотень років. Цікаво знати, що гута по виплавці заліза була також і у селі Вільхівка і знаходилась у віданні графа Скарбка.

Деякі історики того часу твердили, що тоді Галичина виплавляла більше заліза, ніж така держава, як Португалія. На галицьких землях було 15 подібних доменних печей, залишилася лише одна у нас в Ангелові.

В цей час сюди входили 12 шахт (добували залізну руду), дві гамарні – фабрики з переробки чавуну на залізо, кузня для виробництва цвяхів, будинки керівника заводу та робітників, технічні приміщення і власне чавуноплавильна піч. Виплавляти метал доручили бригаді німецьких металургів.

Кажуть, що ангелівськими цвяхами – ухналями підковувала коней уся військова кіннота Австро-Угорщини. Руду, добуту в цьому урочищі, до домни підвозили на фірах кіньми і волами. Спеціально спорудженою доріжкою, закріпленою на риштуванні, її подавали до верхнього отвору в печі – на 16 метрову висоту. У невеликі отвори, розташовані у верхній та нижній частинах домни, нагнітали повітря. Його “вдихав” сюди міх, що приводився в дію водяним колесом. А колесо рухала вода, яка текла відвідним каналом з річки Лімниці.

В 1813 році на гуті працював 81 чоловік: одні в копальнях, інші при конях і волах, а також на допоміжних роботах. Охороняли поселення 80 солдатів і 2 офіцери. Підприємство працювало недовго – у 1818 р. за наказом митрополита Левицького його закрили. Найперше тому, що місцева руда була бідною, тож собівартість продукції – надто високою; окрім того, ішов судовий процес між Ангеловичем і управителем Гекером.

Жителі хутора Ангелів:

1.Інженер Мирон Левицький, син Сонцьо Левицький, дочка Ірина Левицька. Левицькі були патріотами, мали радіо, «Кобзар». Люди з села зичили «Кобзар», читали вірші. Восени 1939р. Левицькі виїхали до Німеччини, а потім – до Англії.

2.Телефоніст Ігор Пісьо, дочка Віра Пісьо.

3.Лісоруб Писар з сім»єю.

4.Єврей Гайзлер, син Гесьо Гайзлер, дочка Клара Гайзлер.Мали магазин, продавали білу муку, солонину, сир у бочках. Купували переважно лісоруби і жителі села.Бронко, Едик, Гесьо Гайзлер, Зенко. Ангелів,1930-ті р.р.

5.Побережник  Дмитро Волошин, дружина Марія, син  Володимир, дочка Стефа, дід Микола, баба Магда.        

                                  

6.Мельникович Леон.        

                                           

7.Поляк Додзінський Микола , син Додзінський Ярослав, дочка Додзінська Марія, дружина Додзінська (Петреній) Євдокія. Мали одну корову і брали на літо пасти чужі корови. Жили в хаті з двох кімнат і коридору. В цій хаті жили постійно. До них приходили українські повстанці, відпочивали. Газди давали їм їсти. В 1944р.радянські окупанти спалили цю хату. Додзінський Микола після цього виїхав у Польщу.

8.Семко Леон Федорович, дружина Семко Катерина (Соломчак), шість дітей: Федір, Ярослава, Богдан, Зеновій, Володимир, Олеся. Мав 3 гектари землі у Свинному. Влітку випасали вівці в горах і косили траву у Свинному. Федір, Ярослава (загинули) і Богдан були в УПА. За це родина була виселена в Сибір. Забрали хату, коні, вівці, воли. Семко Леон воював у Першу світову війну в австрійській армії на італійському фронті.

9.Семко Микола (Залізняків) (1890-1973р.р.), дочки Софія, Олена, Анна. Мав пару волів, одного коня, дві корови, була літня кухня і стодола з стайнею.

10.Семко Матвій Федорович, дружина Ольга Семко (Максимець), п»ять дітей: Володимир, Богдан, Мирослав, Наталія, Івась. Мали у Свинному 3 га поля. Семко Матвій працював на своєму полі до кінця своїх днів, віддаючи третю частину у колгосп.

У селі було 15 корів, 4 пари коней, 2 пари волів, кілька сот овець.

Люди ходили до церкви у Ясінь, а дітей хрестили у Перегінську, бо переважно всі були  з Перегінська. Займалися сільським господарством, охороною лісів, посадкою. Жителі Ангелова їздили до школи в Осмолоду. Хати були скромні – дві, три кімнати, покриті гонтою і дранкою.

Восени 1939р.з приходом радянської влади Левицькі, усі лісничі, інженери виїхали до Німеччини, а потім – до Англії. Головний лісничий Моросначенко жив з родиною на Чуті і росіяни їх не чіпали. А 10 лютого 1940р. усіх побережників (лісників) виселили в Сибір.

В тому числі виселили і родину Волошинів. Коли через 7 років вони повернулися, села вже не було.  В 1944р. всі хати в Ангелові були спалені, так як служили українським повстанцям прихистком від лютих морозів. Частково хати розбирали місцеві жителі. Люди, які повернулися у 1947р., лише побачили, що село зникло з карти України. Однак, жителі Ангелова не здавалися і не корилися радянській владі і продовжували газдувати на своїй землі. Поле Семка Миколи (Залізняка) і досі називається «Залізняків горб». (Зі спогадів Волошина Володимира).

Ангелівська Домниця – єдина в Україні пам’ятка старовинної культури національного значення, та єдина давня пам’ятка виробництва заліза в Україні.  В кінці 1970-х років йшлося про створення тут музею історії виплавки металу. Був уже навіть розроблений проект реставрації споруд (не лише самої домни, а й інших, що збереглися на той момент) і створення музею. В 2006 – 07 рр. виконувалися ремонтно-реставраційні роботи печі, зокрема, здійснено трасування фундаменту та укладено бруківку. В 2011 волонтери із фундації «Карпатські стежки» та «Осмолодське лісове господарство» впорядкували та реконструювали Ангелівську доменну піч.

 

Джерело:
До списку новин