Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

На пенсії розвів сорок свиней та шестеро корів

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Зиновій Вараниця із села Ниновичі Сокальського району свою трудову діяльність починав з колгоспу, а згодом перейшов на шахту в Червоноград. Думав, житиме в місті, але ж має такий характер, що знудиться без роботи. Тож повернувся у село і став таким господарем, що ого-го!

На пенсію, завдяки нелегкій шахтарській праці, Зиновій Мирославович вийшов, маючи трохи більше сорока років. Енергійний чоловік і не думав пролежувати всі дні на дивані, а взявся піднімати сільське господарство. Теща з тестем тримали дві корови, а коли зять узявся помагати, збільшили поголів’я. Рік за роком нарощували господарку. Тепер біля оселі Вараниць і мукає, і хрюкає, і техніка різноманітна бурчить. Звісно, заправляє усім Зиновій Мирославович. Його права рука і заступник у господарських справах – дружина Оксана. Допомагають син з дочкою, зять.

– Понад сорок свиней тримаємо, – розповідає господар. – Шестеро корів, двоє бичків, телятко. Обробляємо десять гектарів землі, тож увесь корм для тварин з власного поля. І тракторець свій, косарка, грабарка, інший реманент. Комбайн придбав. Усе маємо, бо якби довелося наймати у когось і гроші платити, то невигідно. Цього року хороша ціна на молоко – шість гривень за літр, то можна корови тримати. А як знизять на літо до двох гривень, не знаю, чи будемо. Свині продаємо по 28 гривень за кілограм живої ваги. Поросятка влітку оптом здавали по 1200 за пару. Сотня до сотні – і назбирається хороша сума, яку знову треба вкладати у господарство. Тут одне за одне зачіплюється.

Робочий день господарів починається о шостій ранку. Корови доять апаратом. Молоко одразу з двору забирає спеціальний автомобіль від Нововолинського молокозаводу. «А влітку й о четвертій доводиться вставати», – додає дружина Оксана, яка швидко накриває стіл, щоб пригостити несподіваних гостей.

Мені шкода цю маленьку тендітну жіночку, на чиїх плечах лежить чимало роботи. Тому й запитую чоловіка, коли одружувався, чи казав, що «ощасливить» такою господаркою.

– Ні, – сміється Зиновій Мирославович. – Обіцяв, що жити будемо у місті, а тут бачите, як вийшло.

Проте ніхто з подружжя не нарікає на труднощі. У будинку зроблено добротний ремонт. Газ, вода проведені. Умови всі є. От тільки б тяжкої праці поменше…

– Ні-ні, – відмахується на моє зауваження чоловік. – Без роботи нудно. Як неділя прийде, то полежиш перед телевізором – і спина болить. А так весь день у русі, на свіжому повітрі – і здоровий. Як старий стану, тоді сидітиму, а поки кручусь, як можу.

На жаль, таких оптимістів дедалі менше. Більшість схиляється до того, що селянська праця важка й ніким не ціниться. Свідченням того є й такий факт, що колись у черзі, де випасає худобу дядько Зиновій, налічувалося близько 70 корів, нині й 30 нема.

– Було би добре, якби держава більше уваги приділяла селянину: підтримувала, ціни регулювала. Тоді б люди краще жили й сільське господарство розвивалося, – переконаний господар.

Руслана ТАТАРИН

 

Джерело:
До списку новин