За 25 років незалежності влада так і не наважилася провести повноцінну реформу пенсійної системи. Про наслідки цього свідчать минулорічні рекордні показники дефіциту Пенсійного Фонду — 145 мільярдів гривень — станом на травень 2016-го. В результаті, усі без виключення стали заручниками ситуації. Реформи необхідні. Проте проведення повномасштабної пенсійної реформи тепер називають «вимогою МВФ». Чому так сталося? Хто саботував реформу?
«Напівправда» заради перемоги на виборах
Що б не говорили політики (байдуже від яких партій) Міжнародний валютний фонд насправді не керує економічними процесами в Україні. Із проханням про виділення кредиту до МВФ звертаються саме українські урядовці (починаючи з часів Леоніда Кучми), а фонд визначає умови, на яких він готовий давати гроші в борг. Навряд чи хто позичить гроші людині, яка не вміє бути ощадливою, або витрачає більше, ніж заробляє. Так і тут…. Як свідчать дані “CASE Україна”, у 2016 році 73% українських пенсіонерів отримували однаково малі пенсії — приблизно тисячу гривень на місяць.
Щоб платити навіть цей мінімум вже нинішнього року треба буде витратити сумарно 44,3% від ВВП України. Простіше кажучи, майже половину того, що всі ми — як країна — заробимо, треба буде віддати у вигляді пенсій.
Зрозуміло, що кредитори хочуть гарантій повернення своїх коштів. І докорінну зміну моделі пенсійного забезпечення вони розглядають як один зі шляхів фінансової стабілізації України. Відтак, бачать в цьому інструмент повернення грошей.
Все інше — інтерпретації вітчизняних політиків. Зверніть увагу, як на початку цього року представники чинної влади (як ї їхні попередники, починаючи з 1998-го року) роздавали обіцянки. Стверджували, що пенсійний вік підвищувати не будуть. Аж доки в пресі не з’явилися вимоги МВФ щодо умов надання чергового траншу. Ніхто, мовляв, не змушує Україну обмежувати права власних громадян… А вже на початку березня, коли представники МВФ «прив’язали» видачу чергового траншу до проведення пенсійної реформи, українські можновладці заговорили саме про комплексну реформу системи пенсійного забезпечення, а не зміну деяких окремих параметрів, приміром, пенсійного віку чи страхового стажу.
Голова уряду Гройсман взагалі назвав проведення цієї реформи найголовнішим завдання для України в 2017-ому. Міністр соцполітики Андрій Рева заявив, що пенсійна реформа потрібна насамперед українцям, а не іншим державам. Профільний віце-прем’р Павло Розенко, який з 2012-го року займається пенсійними питаннями, заявив, що реформування лише солідарної складової пенсійної системи — це шлях в нікуди.
Зараз розберемо детально: що саме завадило реалізації реформи, яка мала б завершитися майже 10 років тому?!
Що саме хочуть реформувати і чому?
Спочатку коротко про те, чому нинішня модель пенсійного забезпечення — так звана солідарна — вже не може працювати ефективно. А всі заяви про підвищення пенсій можуть бути реалізовані тільки за радянським принципом: у одних забиратимуть (у працюючих), а іншим віддаватимуть (пенсіонерам).
Що таке солідарна пенсійна система?
Система, яка передбачає, що всі, хто працює, поки вони не досягнуть певного віку й самі не вийдуть на пенсію, зі своїх заробітків віддають частину грошей на утримання тих, хто працювати вже не може. І так, покоління — за поколінням. Власне, звідси і назва — від ідеї солідарності поколінь.
Створена ще у 19 столітті, солідарна пенсійна система дісталася Україні в спадок від УРСР. Але якщо в перші роки незалежності Пенсійний Фонд не відчував дефіциту, мав навіть певний надлишок коштів, з часом ситуація почала стрімко погіршуватися. Як йдеться в дослідженні Світового банку, яке згадує в своїй розвідці аналітичний центр Vox Ukraine, в другій половині 90-х співвідношення тих, хто наповнював Пенсійний Фонд своїми внесками, себто працюючих, і тих, хто звідти отримував кошти, себто пенсіонерів, почало погіршуватися. Значна частина бізнесу тоді просто пішла в тінь. Людей на роботу наймали неофіційно. Відтак і в Пенсійний Фонд ніхто нічого не платив. Зростала офіційна кількість безробітних. Погіршувалася демографічна ситуація (смертність перевищувала народжуваність/старіння тощо). Економіка йшла в піке. З 1993-го до 1996-го рр. дефіцит Пенсійного Фонду України — за методикою оцінки Світового Банку — збільшився майже у 2.5 рази. В 1996 р. він становив вже 2,6% ВВП України.
Відтак, вже у 1996 р. українські фахівці разом із закордонними експертами взялися за розробку пенсійної реформи.
У 1998 році тодішній Президент України Леонід Кучма видав Указ «Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні». Того ж року українські можновладці вперше! (але не востаннє)! — в межах співробітництва з МВФ офіційно пообіцяли взятися за реформу пенсійної системи. Щоправда, тоді це була тільки обіцянка розробити нову системну модель пенсійного забезпечення, котра включала би в себе накопичувальну систему пенсійного забезпечення та поступове підвищення пенсійного віку.
Вже тоді — майже 20 років тому — було очевидно, що дефіцит Пенсійного фонду зростає, а система буксує. Ось цитата із вже згаданого Указу Л. Кучми «Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні».
«….у пенсійному забезпеченні громадян України ще є ряд проблем, зокрема: низький рівень пенсійного забезпечення; майже відсутня диференціація розмірів пенсій; наявність значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення; несвоєчасна сплата страхового збору (внесків) до Пенсійного фонду України, що зумовило заборгованість з виплати пенсій. У пенсійному забезпеченні принцип страхування реалізується не повною мірою і по суті носить адміністративно-розподільний характер, не забезпечує залежності розміру пенсії від розміру сплачених зборів (внесків). За рахунок страхових зборів (внесків) проводяться окремі види виплат, які не пов’язані з трудовим вкладом, не залежать від участі у фінансуванні пенсійного забезпечення і сприяють утвердженню утриманських настроїв. Не забезпечується взаємозв’язок між трудовою діяльністю працівника і розміром його пенсії, а також відсутня заінтересованість працівника у формуванні пенсійного бюджету. На стан пенсійного забезпечення громадян України негативно впливають: демографічні процеси (старіння населення, зменшення працездатного населення), наслідками яких є збільшення чисельності отримувачів пенсій та зменшення платників страхових внесків; зменшення чисельності зайнятого населення; несприятливе співвідношення тривалості періоду сплати внесків на пенсійне забезпечення і періоду, протягом якого виплачується пенсія; зростання різного роду пільгових і прирівняних до них категорій пенсіонерів»
Указ Президента України Л. Кучми «Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні»
Щоби зрозуміти, як ситуація розвивалася далі, достатньо подивитися статистику. Її наводять представники Реанімаційного пакету Реформ. Станом на початок 2015 р. , за даними РПР, 70% пенсіонерів отримували — з урахуванням надбавок та доплат — пенсії навіть нижчі, ніж мали бути пенсії за віком (1371.75 грн станом на 01.01.2014). В той же час система спеціальних пенсійних програм дозволяла найбільш привілейованим категоріям пенсіонерів (прокурорам, суддям, народним депутатам, членам Кабміну) отримувати пенсії, котрі в 5–11 разів перевищували рівень середньої пенсії за віком.
Хто і навіщо гальмував процес?
Вже станом на кінець 90-х фахівці та експерти в сфері пенсійного забезпечення дійшли висновку: альтернатив накопичувальній системі пенсійного забезпечення немає. У своєму зверненні до Верховної Ради в жовтні 2001 р. Леонід Кучма наголошував:
— після виходу на пенсію українці втрачають 2/3 свого доходу (а в ЄС — не більше 40%);
— діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою — у першу чергу страждають найбідніші;
— розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків, а дві третини тих, хто вийшов на пенсію, отримують майже однакові суми;
— надмірно високі ставки пенсійних внесків спричиняють додатковий тиск на економіку. Роботодавці змушені сплачувати до пенсійної системи третину фонду заробітної плати. Це робить неконкурентною продукцію, змушує комерсантів ухилятися від сплат до Пенсійного фонду.
І це при тому, що на початку 2000-х економічній команді Президента Кучми вдалося знову на деякий час зробити Пенсійний Фонд бездефіцитним.
Тодішній Президент визнавав, що для вирішення всіх перелічених проблем необхідні не тільки зміни в середині солідарної пенсійної системи.
За планами Кучми та його радників, до 2009 року в Україні вже мала б і завершитися реформа системи пенсійного забезпечення (повинні були запровадити систему обов’язкового державного пенсійного страхування та перейти до обов’язкової накопичувальної моделі).
Звісно, створити законодавчу базу для цього мав парламент.
Перший законопроект про обов’язкове державне пенсійне страхування Кабмін вніс до Верховної Ради ще у 1998 р. Далі Президент 5 разів присвоював проекту статус «невідкладного». Кілька разів замість президентського вносилися альтернативні законопроекти. Та фінальна версія Закону була ухвалена парламентом тільки через 5 років — у 2003-ому. І набрав чинності з 1-го січня 2004 р.
Вибори проти реформи
Та, як відомо, 2004 р. був роком президентських виборів в Україні. І кандидат від влади — тодішній премєр-міністр Віктор Янукович — за 9 місяців цього виборчого року майже втричі підвищів рівень мінімальних пенсій в країні. Зі 102.8 гривень — до 294. 6 гривень.
Оскільки економічного підгрунтя для цього не було, пішли традиційним адміністративним шляхом. Спочатку голова Уряду В. Янукович видав постанову, а потім внесли зміни до вже ухваленого Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». І пенсії прирівняли до мінімального прожиткового мінімуму. З формальної точки зору це виглядало логічно і дуже привабливо для виборців. За фактом, не було підкріплене реальними надходженнями до бюджету.
Далі — вже за часів президентства Віктора Ющенка — уряд очолила Юлія Тимошенко. І попри задекларовану різність ідеологічних підходів засоби «впливу» на виборців політичні опоненти використовували однакові. На підставі змін, внесених у законодавство ще кандидатом у Президенти та прем’єром Януковичем, із 2004-го року темпи росту пенсій випереджали не тільки темпи росту ВВП, а й навіть темпи росту мінімальних зарплат. Нагадаємо, що бюджет Пенсійного Фонду формується саме з відрахувань із заробітних плат. Що більше платня — то більші відрахування. Але якщо із 2002-го до 2010-го рр. середній розмір зарплат — бази нарахувань до Пенсійного фонду — зріс у 3.4 рази, то пенсіїї за цей же час зросли у 9 разів. Та економічні розрахунки з міркувань політичної доцільності, схоже, не всіма бралися до уваги. Зрештою, в 2010 р. видатки Пенсійного Фонду, за даними Міністерства фінансів, вже становили майже 18% ВВП.
Очевидно, що тривати безкінечно це не могло. На той момент Президент України — Віктор Янукович — став заручником власних популістських рішень.
І у 2011-ому голосами парламентської більшості на основі Партії Регіонів була ухвалена так звана “пенсійна реформа Тігіпка”.
Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» мав на меті скоротити дефіцит Пенсійного фонду. Документ також ухвалювали в рамках узгодженої з МВФ програми дій уряду Миколи Азарова.
Розробником і «обличчям реформи» став тодішній віце-прем’єр з соціальної політики Сергій Тігіпко.
Ухвалений «регіоналами» закон, проти якого виступала тодішня опозиція (а сьогодні — це, в тому числі, й представники нинішньої коаліції) збільшував пенсійний вік жінок ( з 55-ти до 60-ти років) та чоловіків-службовців (до 62-х років). Крім того, документ містив норму про перерахування страхових внесків громадян до Накопичувального пенсійного фонду.
Ухвалення документу відкривало можливості для отримання кредиту від МВФ. Але не спонукало до реальних змін в системі пенсійного забезпечення. Адже в Законі зазначено, що формуватися накопичувальна система почне відтоді, як Пенсійний фонд стане бездефіцитним. А до 2015-го року Україна дійшла із фактичним дефіцитом бюджету ПФ у 77 млрд. грн. Щоб закрити цю дірку гроші знову брали з держбюджету, тобто із наших податків, які взагалі-то призначались на інші потреби.
За 3 роки після Революції гідності в парламенті осіли ще як мінімум два законопроекти — вже від представників нової коаліції. Питання запровадження нової моделі пенсійного забезпечення було прописане в Коаліційній угоді, його називали пріоритетним у своїх виступах вже новий Президент України Петро Порошенко та члени створеної Нацради реформ.
Втім, про те, що пенсійної реформи цього року Україні таки не уникнути, громадяни дізналися у лютому із заяви директора прес-офісу МВФ Джеррі Райса.
А вже новий віце-прем’єр-міністр з соціальної політики Павло Розенко на початку березня написав в своєму Фейсбуці, що остаточний варіант пенсійної реформи представить за один-два місяці.
А от секретар Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення, нардеп від фракції «Самопоміч» Наталія Веселова місяць тому анонсувала парламентські слухання щодо необхідності проведення пенсійної реформи. Щоправда, проведення слухань заплановане аж на червень 2017 року.
- See more at: //dniprograd.org/2017/03/15/pensiyna-reforma-pro-shcho-movchat-posadovtsi_54878#sthash.2hzsZtv6.dpuf
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
