Цього року урядовці вкотре обіцяють провести пенсійну реформу. Попередні трансформації у цій сфері, нагадаємо, успіхом не увінчалися. Абсолютна більшість пенсіонерів (78,9 відсотка) нині отримують виплати нижче 2 тисяч гривень. Водночас держава щороку збільшує дотації до Пенсійного фонду. Нині вони становлять уже половину його кошторису — 141 мільярд гривень. Тож цього разу автори реформ обіцяють не лише «косметику» солідарної системи у вигляді скасування пільг різного роду службовцям чи вимог до трудового стажу. Йдеться про те, що, не скасовуючи наявну систему пенсійних виплат, паралельно буде запроваджена ще одна — накопичувальна. Її суть у тому, що із зарплати щомісяця на персональний рахунок у Накопичувальному державному пенсійному фонді відраховуватиметься 2 відсотки (піднімаючи щороку цю цифру від 1 до 7 відсотків). Для працівників віком до 35 років відрахування будуть обов’язковими, для старших — за бажанням. З виходом на пенсію працівник отримуватиме не лише виплати з ПФУ, а й з власного накопичувального рахунку. Тож пенсійні виплати стануть значно істотнішими. Зникне й зрівнялівка. Адже обсяг відрахувань залежатиме від зарплати.
Кореспонденти «Голосу України» у різних регіонах країни провели опитування, як українці ставляться до таких намірів уряду. Респондентів попросили відповісти на таке запитання: «Як ви ставитеся до того, щоб щомісяця з вашої зарплати 2% відраховували на персональний пенсійний накопичувальний рахунок?»
Чесно кажучи, ми очікували отримати відверто негативні результати, але більшість опитаних несподівано висловилася за нововведення, але із застереженнями, суть яких зводиться до того, що люди не довіряють державним органам, бояться, що їхні гроші вкрадуть або ж їх з’їсть інфляція. Багато респондентів узагалі не чули про таку реформу, дехто гадає, що накопичувальна система замістить, а не доповнить солідарну. Тому хотілося б, щоб ці міркування почитали урядовці для розуміння ситуації. Щоб проводити пенсійну реформу, її суть потрібно розтлумачувати суспільству вже сьогодні, інакше, без довіри громадян, втілити такі грандіозні зміни у життя буде неможливо.
Тернопіль. Софія Устишина, 22 роки, бухгалтер:
«Не заперечую, що це сучасний прогресивний метод відкладання коштів, які абсолютно не будуть зайвими на пенсії. Але чи в нашій державі? У людей немає довіри до українських фінансових установ, особливо до недержавних. З другого боку, можливо, в Україні вже є певний позитивний досвід. Тоді про це треба більше говорити. Наразі інформації дуже мало, на жаль».
Провідний лікар лабораторії ветеринарної медицини ринкового майданчика селища Асканія-Нова на Херсонщині Олексій Царюк, 62 роки:
«Ідея переходу на накопичувальні пенсії не те що назріла, а вже й «перезріла». Бо це справедливо — якщо ти більше заробляв, то на старість маєш отримувати більшу пенсію. А в нас цим і не пахне: пенсії формують, виходячи з якихось привілеїв. Скажу про себе: маю 47 років трудового стажу, з них майже чверть століття — на державній службі. Однак під час виходу на пенсію для пільгового стажу держслужбовця не вистачило буквально лічених місяців. У результаті пенсія у мене вдвічі менша, ніж у тих колег, котрі мають повний стаж. Тепер змушений продовжувати працювати, бо на цю пенсію не прожити».
Івано-Франківськ. Орися Маркевич, 40 літ, бухгалтер, трудовий стаж — 22 роки:
«А з чого накопичувати, коли насправді відкладати ні з чого? Сьогодні з 3200 «мінімалки» людям чистими залишається 2 тисячі 576 гривень. З них за початковими 2 відсотками доведеться платити ще 64 гривні на місяць, 768 — на рік, і з кожним наступним ще більше. Але я не хочу втрачати навіть ці гроші, бо не впевнена, що зможу ними скористатися в майбутньому, також не дуже віриться, що щось з того перепаде моїй дитині. Кажуть, накопичені кошти переходитимуть у спадок, але саме оформлення спадщини, судячи з нинішніх розцінок, може з’їсти всі заощадження. Мені до пенсії ще 20 років, а можливо, й більше. За цей час ще стільки всього може змінитись і в законодавстві, і в державі. Тому зовсім не розчарована, що мене таке обов’язкове нововведення омине. Добровільно не бажаю відраховувати свої кошти, бо не довіряю фінансовим установам уже давно, та й непевна ситуація в країні загалом і з курсом гривні зокрема. Тим паче що тлумачення до проекту нового закону подекуди дуже різняться. Нещодавно вичитала, що людям віком 35—55 років пропонуватиметься добровільно визначитися, чи вони отримуватимуть тільки виплати солідарного рівня, чи 2% від свого єдиного внеску відраховуватимуть на накопичувальний рівень. Тож що виходить, що я 22 роки своєї праці, протягом яких сплачувала податок у Пенсійний фонд, маю комусь подарувати? Ні, з таким я не згодна. Кажуть, що згідно з дослідженнями, останній «солідарний» пенсіонер помре через 50 років. Я як працівник державного підприємства ще маю довіру до наявної пенсійної системи, принаймні, я бачу, що вона діє, тож притримуватимусь її. А молодим людям можу тільки поспівчувати, бо не розумію, як це буквою закону примушувати людей дбати про свою старість».
В’ячеслав Линник, 40 років, працює в одній із будівельних фірм Канади, родом з Житомирської області:
«У Канаді теж є державні пенсії. Їх розмір і там вважають низьким. Вихід один — планування і накопичення свого пенсійного резерву. Це можна зробити не тільки через компанію, де людина офіційно працює і в якої існує своя пенсійна програма, а й самостійно, накопичуючи свій індивідуальний RRSP (Regіstered Retіrement Savіngs Plan) — зареєстрований пенсійно-накопичувальний план. Норми, які діють у Канаді, стимулюють людей дбати про своє майбутнє. Зокрема, той, хто робить туди внески, платить менші податки. Здавалось би, все просто. Але коли йдеться про Україну, доведеться зробити одну поправку. Поясню на конкретному прикладі. Моя сім’я придбала будинок (у Канаді. — Ред.) у кредит на 25 років. Ставка — 2,44 відсотка. Уявляєте, якби в Україні кредити коштували стільки ж. Тоді б справді розвивалася економіка. А нині вигідно тільки щось купити десь у Китаї чи Туреччині, а тут продати. Скажені відсотки по кредитах — через високу інфляцію, яка все з’їдає. Це найбільш нещадний податок, від якого успішно ховаються тільки ті, що задекларували колосальні суми готівки в доларах чи євро. Якщо не побороти інфляцію, то з’їсть вона і той накопичувальний фонд».
Кропивницький. Віталій Полежай, 54 роки, лікар-анестезіолог:
«Категорично «ні». Більшість реформ у нашій державі призводять лише до погіршення життя громадян. Я не маю наміру віддавати свої кошти в «кролячу нору».
Тернопіль. Надія Мазуркевич, 52 роки, учитель:
«А що це таке? Я не пригадую, щоб хтось, при наших постійних фінансових катаклізмах, доручив би банку чи якомусь фонду свої гроші і не пошкодував про це».
Михайло Левченко, колишній депутат Запорізької міськради, колишній член виконкому міськради, пенсіонер з піврічним стажем, який ще жодного разу пенсії поки що не отримував:
«Ставлюся нормально — як, мабуть, і переважна більшість громадян. Тобто як до чергової спроби просто відняти у мене ще одну частину зарплати. Розумієте, люди, які за дуже короткий час перетворили слово «реформи» на брудну лайку, люди, котрі не здатні заплатити основній масі пенсіонерів і 50 доларів пенсії, утім, солідарно тримають під матрацом 12 мільярдів гривень «кешу», люди, котрі, перефразовуючи Черчилля, вже не думають не лише про майбутнє країни, а й про майбутні вибори (бо гарантовано на них зганьбляться), не можуть і не мають права закладати підвалини майбутнього нашого суспільства на десятиліття вперед. Адже пенсійне забезпечення, як, до речі, і освіта, й охорона здоров’я, то все дуже консервативні речі. Як, наприклад, водогін! Тобто із цими речами потрібно бути на ви: зроби щось нове і краще, а вже потім руйнуй старе. А перебудова на ходу, та ще й людьми із рейтингом довіри суспільства на рівні статистичної похибки, означає для більшості населення одне — «оптимізацію». Тобто розуміння того, що залишимося тепер не лише без шкіл та лікарень, а й без пенсій...»
Хмельницька область. Ніна Гандзюк, 56 років, безробітна:
«Я б, можливо, і погодилася платити і пенсійний податок, і відрахування з зарплати, якби у мене була робота. Живу в селі. Колись працювала на фермі, але вже років двадцять ніякої роботи немає. Тож не заробила ні стажу, ні пенсії. Хоча весь цей час працювала на городі і по господарству, бо ж треба було якось жити. Їздила на сезонні заробітки. Але це було час від часу. Якби я навіть і відраховувала щось з тих сум, хіба це допомогло би? Тепер кажуть, що такі, як я, не заробили на пенсію. Та хіба я в цьому винна? А тепер з віком дедалі важче не те що знайти роботу, а й просто працювати. То й не знаю, за що житиму, коли зовсім постарію».
Робітник-оздоблювальник Херсонського ПП «Оріон» Віталій Шибенко, 38 років:
«Корупція в Україні така шалена, що розкрадати примудряються все на світі. Тож любесенько розкрадуть і відрахування для накопичувальних пенсій. Спершу треба розробити такий механізм, щоб гроші Пенсійного фонду були повністю захищені від злодіїв і працювали на економіку. А вже потім брати з наших заробітків ті додаткові два відсотки».
Львів. Роман Колодій, 42 роки, будівельник:
«На мою думку, повинні бути дві пенсії, основна і додаткова. Основна — це ті обов’язкові відрахування з наших зарплат. Додаткова, коли ми добровільно погоджуємося платити по 2—3 відсотки на забезпечену старість. Це можуть бути різні добровільні пенсійні фонди. Ми готові платити, але де гарантія, що через 5—10 років ці фонди не лопнуть, як мильні бульбашки. Гляньте наші телеканали, скільки таких випадків трапилося у Києві? Ми не віримо, що вкладені нами гроші повернуть після виходу на пенсію. І скільки таких пенсійних фірмочок припинило своє існування? Ось у чому наша найбільша проблема — ми не впевнені у завтрашньому дні. Потрібно, щоб гарантом існування таких пенсійних фондів виступала держава Україна».
Кропивницький. Людмила Мельник, 52 роки, держслужбовець:
«Ідея хороша. Не заперечую, при умові удосконалення законодавства з цього питання, банківської системи, розроблення механізму щодо використання накопичувальних коштів, гарантії їх отримання, переходу спадковості рідним на випадок смерті тощо».
Суми. Катерина Крамаренко, 36 років, адміністратор сайту:
«Категорично проти новацій у пенсійному забезпеченні. Реалістам зрозуміло, що вони нічим хорошим не закінчаться — лише підвищенням пенсійного віку, чого від нас уже давно вимагають у Європі. Я давно призвичаїлась до думки: якщо доживу до старості, муситиму розраховувати, як і тепер, не на державу, а лише на власні сили».
Хмельницький. Аліна Коритко, 26 років, продавець на ринку:
«До пенсії мені ще дуже далеко, щоб тепер думати. Та й що можу придумати? Практично відразу після школи пішла торгувати. Тоді були набагато кращі заробітки. Але ж ми не оформлялись на роботу, просто хазяйка платила кожного місяця. А як не хочеш — то на твоє місце знайдеться хтось інший. Можна було зі своєї зарплати відраховувати до Пенсійного фонду, але не хотілося, бо не такою вже й великою вона була. А тепер не знаю, як буде, бо хазяйка боїться, що за незареєстрованих працівників отримає великий штраф. А реєструвати — це треба і зарплату більшу давати, і податки... А де гроші брати? Заробітки нині зовсім не ті, що були ще років п’ять тому. Але якщо платитимуть всі, то і я теж буду».
Суми. Наталія Ісіпчук, 30 років, державний службовець:
«Вважаю, що іншого виходу, окрім запровадження накопичувальної системи, у нас немає. Солідарна система пенсійного забезпечення вже давно не виконує свою соціальну функцію. Акумулюючи кошти на своїх пенсійних рахунках, люди відчуватимуть власну відповідальність за свою благополучну старість. Поки що для цього потрібно зовсім небагато: лише 2% із кожної зарплати».
Бригадир електрозварювальників Херсонського державного суднозаводу «Паллада» Микола Свєтлов, 41 рік:
«Особисто я не проти відрахувань на накопичувальні пенсійні рахунки. Ідея гарна, але — не на часі. За економічної нестабільності гроші на такому рахунку можуть знецінитися задовго до виходу на пенсію. Тож спершу треба «вилікувати» національну економіку, а потім братися до запровадження накопичувальних пенсій. Коли люди будуть упевнені у завтрашньому дні, тоді й треба це робити».
Кропивницький. Людмила Антонова, 51 рік, менеджер:
«З одного боку, 2% — не так уже й багато, але в мене більше довіри до страхових компаній, ніж до нашого Пенсійного фонду. А що буде, коли інфляція з’їсть мої кошти? Хто мені скаже, наскільки цінними мої заощадження будуть у майбутньому? Потрібно давати багато роз’яснень, адже існує безліч нюансів».
Підготували
Володимир ДЕДЕЙ,
Сергій ЯНОВСЬКИЙ,
Володимир ЧЕРНОВ,
Ірина КОЗАК,
Богдан КУШНІР,
Леонід СОСНИЦЬКИЙ,
Оксана ЛУК’ЯНЕНКО,
Галина БРУХАЛЬ,
Михайло ЛИСЕВИЧ,
Тетяна ПАСОВА
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
