Дороги, вбиральні та нуль інформації: що утримує туристів з ЄС від відвідання України

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Поки українці чекають на запровадження Євросоюзом безвізового режиму, громадяни ЄС можуть мандрувати в Україну без віз ще з 2005 року.

Тодішнє рішення про скасування для них віз могло би стати основою для успішної туристичної складової української економіки. Однак європейців і досі відлякують труднощі, що пересилюють позитив у вигляді безвізу.

В рейтингу туристичної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) Україна цього року – на 88-му місці серед 136 країн і територій. Рейтинг складають на основі дослідження 14 ключових параметрів, серед яких – культурні ресурси, доступна інфраструктура, ціни, охорона здоров’я, рівень безпеки, міжнародна відкритість.

Найкраще українські туристичні негаразди бачать ті люди в ЄС, які безпосередньо задіяні в туристичній сфері.

Нещодавно відбувся прес-тур українських журналістів до прикордонної з Україною угорської області Саболч-Сатмар-Берег. Медійники спілкувалися з фахівцями туристичної галузі, у тому числі з залученими до організації поїздок до нашої країни.

Кордон і дороги

Менеджер туристичного інфоцентру у м. Ніредьгаза Оніко Тотар пам’ятає два проекти, здійснені кілька років тому в співпраці з Центром українсько-угорського регіонального розвитку з Берегова на Закарпатті. Журналісти з обох країн відвідали прикордонні райони сусідніх держав.

Угорські медійники після цього розповіли: готель, сироварня і мінеральні води на Закарпатті справили дуже гарне враження. Але перетин кордону – хоч і було домовлено про сприяння з прикордонною та митними службами – та стан доріг в Україні гнітюче їх вразили.

– Україні варто дбати про організацію групових турів, тому що індивідуальний турист на власному авто навряд чи захоче мандрувати вашою країною через жахливий стан дорожнього полотна, – резюмує Оніко Тотар.

Водночас голова Асоціації сільського туризму, завідувач кафедри туризму Інституту туризму і географії університету Ніредьгази Арпад Ганус зауважуєщо сьогодні в Угорщині для організації групових турів в Україну практично неможливо знайти перевізника – вони просто відмовляються брати замовлення.

Арпад Ганус – багаторічний добрий друг України, здійснив тут чимало міжнародних проектів, зокрема, з навчання господарів зелених садиб та обміну майстрами народних ремесел. Туризмом займається ще з 1970-х років, чудово знає Закарпаття. Щороку привозить сюди своїх студентів з різними завданнями: хтось вивчає природу та географію, інші – готельну сферу чи різні складові туризму.

– Набагато більш відстала свого часу Румунія отримала 30-відсоткове зростання туристичних потоків після того, як зробила основні дорожні магістралі. Ні про що наразі не можна говорити, доки в Україні такий жахливий стан автошляхів. Ніхто не поїде собі на шкоду. На дороги повинні бути спрямовані усі зусилля влади, – ставить діагноз Арпад Ганус.

Відсутність маркетингу місцевих принад

Фахівці ніредьгазького турінфоцентру взагалі не змогли пригадати чогось автентично українського, що зацікавило би наразі закордонного туриста.

Такої інформації від України в Угорщині дуже бракує.

– Не відчувається ефективного маркетингу для популяризації України в ЄС. Назвіть будь-яку столицю Європи – і ми одразу скажемо, який асоціативний ряд виникає з точки зору туристичних принад. А про Київ я наразі нічого не можу сказати чи пригадати, що десь чула, – констатує Богларко Ілошвой, інформаційний співробітник турінфоцентру в Ніредьгазі.

Арпад Ганус каже, що туризм треба будувати у першу чергу на традиціях. На тому, що знає і вміє народ у певній місцевості.

– Як обслуговувати туристів, як налагодити комфорт для приїжджих – це вже вторинне, і це легко здобути. Але народним ремеслам так просто не навчиш. І це треба вміти подати як туристичний продукт.

На Закарпатті, вважає фахівець, цієї незабутої і автентичної складової туризму навіть більше, ніж в Угорщині та інших країнах Європи. Але ці принади не подані належно міжнародній туристичній спільноті.

Арпад Ганус наголошує, що сферу сільського туризму не можна регулювати "зверху". Саморегуляція має відбуватися на рівні селища, району. А от брендинг і маркетинг обов’язково повинні бути спільними.

– На Західній Україні є дуже добрі ресторани, можливості для гірськолижного відпочинку – але у нас про це немає жодної конкретної інформації. Це не піариться. А люди не поїдуть туди, про що не знають, що там є і чого немає, – підкреслила Оніко Тотар.

Особливу увагу Україні слід звернути на фактор війни. Інформація про неї особливо насторожує потенційних подорожувальників.

– Я не втомлююся переконувати, що конфлікт – за 2000 км від, наприклад, Закарпаття. Тамтешній сільський туризм має такі ж можливості, як і в будь-якій країні Європи, а то й цікавіші, – наголошує Арпад Ганус.

Та очевидно, що інформацію про стан безпеки на неокупованих територіях повинна надавати Україна і значно більше та ефективніше доносити її до сусідів.

Відсутність магніту

Арпад Ганус так формулює головний "секрет" успіху туристичної сфери:

– Їду туди, про що я чув, але ще не бачив. Тому вам треба створити цей магніт – невтомно розказувати, що саме європейцю треба подивитися в Україні. Він повинен почути, запам’ятати і згодом захотіти побачити на власні очі те, що його зацікавило з українських розповідей.

Експерт роками працював екскурсоводом та бачив, як працює цей магніт на практиці.

Кілька десятиліть тому людей із Заходу приваблював сам кордон як такий – "тут починається залізна завіса". Та зараз вони мають знати, що саме варто подивитися в Україні – такого, щоб можна було потім розповісти друзям.

Такими магнітами, на думку Арпада Гануса, можуть стати дві речі.

По-перше, історична належність певних територій сучасної України до інших держав. Експерт радить не замовчувати це й не відмовлятися від історичних фактів. Багатьох туристів із сусідніх держав приваблює саме це, а також життя сучасних нацменшин.

– Це історія, вона вже відбулася. Якщо ми не хочемо визнати, що це була польська чи угорська територія, не піаримо це – то втрачаємо чимало туристів. Відповідно, угорця привабить територія, яку він історично буде знати, Верецький перевал та інші важливі місця, – каже фахівець.

Друга складова – власне "українськість України". Це коли можна показати саме українські здобутки, а не історичну пам'ять, як у першому випадку.

Йдеться про акцент на українській культурі.

– У мене назавжди залишаться спогади від Києво-Печерської лаври. Але відколи я там побував, більше ніколи не чув в Угорщині про це місце. Жодного піару і маркетингу. Мої співвітчизники просто не знають, що можна відвідати такі місця в Україні – до речі, релігійний туризм дуже активний, – каже Арпад Ганус.

Нестача вказівників і точної рекламної інформації

Для інформаційної кампанії з метою залучення європейського туриста в Україну потрібні не білборди чи буклети, не телепередачі чи розлогі статті у ЗМІ, а активне просування у сучасних засобах комунікації. Насамперед в інтернеті, соцмережах.

– Інформація повинна бути така: конкретна туристична принада, що я побачу і скільки це коштує, де поселюся і як туди потраплю, - каже Арпад Ганус. - Туризм – це те, що робиться для задоволення. Натомість цьому зовсім не сприяє, наприклад, брак вказівників на українських дорогах. І дуже часто дійсність навіть не відповідає картам. А якщо ти блукаєш годину, шукаючи готель, то відпаде будь-яке бажання їхати туди ще раз.

Щоправда, бувають і "екзотичніші" речі, які можуть справити негативне враження про країну та відвадити туристів.

– Їздили ми до Рахова. Студентки захотіли скористатися жіночою кімнатою і не могли зрозуміти, чому з цим є проблема, - наводить приклад Арпад Ганус. - Вони зайшли в кафе і навіть замовили каву, хоча в Європі нормально попроситися виключно у вбиральню. І коли їм сказали, що треба вийти надвір і там піти до всім відомого приміщення, то їх здивуванню не було меж. Причому це було нове і "модне" кафе.

Одні складові туризму розвиваються в Україні дуже інтенсивно, наприклад сільський туризм. А окремі незадовільні речі залишаються незмінними і все ще можуть трапитися, резюмує угорський фахівець з туризму.

У цьому великий контраст із сусідньою Угорщиною.

У тій же Ніредьгазі – співвідносній за кількістю мешканців із Ужгородом чи Івано-Франківськом – розповіли, що у місті торік заночували близько 100 тисяч туристів.

Окрім того, є й одноденні відвідини міста. Найбільший інтерес туристів тут привертають зоопарк та термальні басейни з аквапарком, музей просто неба. Поблизу – села знаменитого Токайського регіону, з якими Ніредьгазу нещодавно з’єднала велодоріжка.

До слова, відвідувачі з України там зараз на шостому місці.

Найбільше – словаків, румунів, поляків, англійців і німців. Переважно сім’ї, а також популярними є шкільні поїздки та групи пенсіонерів, зокрема угорців зі столиці.

Європейський досвід розвитку туризму зовсім близько. Та аби ним скористатися, потрібні серйозні зміни всередині України.

Автор: Ганна Твердохліб, 
Ужгородський прес-клуб

 

До списку новин