Час відновити соціальний контракт

Я побачила їх першої ж суботи після переїзду до Києва: літню пару, котра порпалася у смітнику в пошуках пляшок та чогось корисного або придатного

Відтоді я бачу їх доволі часто. Лише згодом стало зрозуміло, що це українські пенсіонери, які шукають способів вижити. Це змусило мене придивитися до того, як працює пенсійна система. І те, що я побачила, було неприйнятним.

Зверніть увагу: уряд України останнім часом витрачав на пенсії ледь не найбільше в світі. Хоча у 2016 році пенсійні виплати становили 11% ВВП. І хоча ця цифра менша, ніж у 2015, вона все одно надзвичайно висока. Та це ніяк не впливає на розмір пенсій, у переважної більшості літніх українців вони неймовірно низькі, навіть якщо людина 35 років чесно сплачувала пенсійні внески. Адже в Україні пенсії майже не залежать від внесків.

Будьмо відверті, тому для багатьох українців вихід на пенсію перетворюється на перегони на виживання, адже в середньому український пенсіонер змушений існувати на 60 гривень на день.

Простіше кажучи, так званий соціальний контракт розірвано. Таким чином українці, котрі працюють, не розуміють, чому мають сплачувати більше мінімального пенсійного внеску. Адже люди бачать, що переважно пенсії в країні наближені до прожиткового мінімуму. Крім того, через недовіру до пенсійної системи багато хто взагалі не сплачує пенсійних внесків. І я не здивована, адже чинна пенсійна формула звичайному українцю взагалі не зрозуміла.

Отримують пенсії в Україні близько 12 мільйонів людей, а сплачують соціальні внески — щось до 14 мільйонів, і дехто — лише частково чи непостійно. Демографічні прогнози свідчать, що з часом кількість пенсіонерів лише зростатиме, а кількість працівників — навпаки зменшуватиметься. Через 20-25 років два працівники “годуватимуть” трьох пенсіонерів і виплачувати пенсії буде дуже складно.

Ще одна проблема полягає в тому, що пенсійна система надто перевантажена додатковими виплатами (спецпенсії, надбавки, пільги), які становлять чверть всього пенсійного бюджету.

Це лише деякі причини, чому Україні терміново потрібно почати пенсійну реформу.

Ми маємо багатий міжнародний досвід, щоб рекомендувати з чого почати. По-перше, формула обчислення пенсій має бути чіткою, прозорою та мотивувати людей сплачувати пенсійні внески. Коли людина матиме впевненість і розуміння – що більше вона сплатить, то більше отримає — тоді буде довіра до держави і мотивація сплачувати у Пенсійний Фонд.

По-друге,  щоб пенсії були вищими, потрібні додаткові внутрішні і зовнішні ресурси. Ось чому ми говоримо про підняття пенсійного віку. Я знаю, що серед українців існує опір, чи скоріше нерозуміння цього питання. Однак ми не пропонуємо чогось неймовірного. Навіть при поступовому збільшенні пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років до 2021 року, він все одно буде порівняно низьким.

В більшості європейських країн на пенсію виходять значно пізніше. У сусідній Угорщині, наприклад, виходять на пенсію в 62,5 роки, в Румунії – жінки після 60, чоловіки у 65. З  поступовим збільшенням тривалості життя підняття пенсійного віку не буде таким критичним, як це може здаватися.

Особливо, якщо це допоможе підняти пенсії. Фактично ми говоримо про зміни в менталітеті. Одним із варіантів підняття віку виходу на пенсію  може бути встановлення гнучких правил, коли пенсійний вік є прив`язаним до стажу. Ми вважаємо такий механізм справедливим та прозорим.

По-третє, необхідно проводити поступову індексацію пенсій, адже вартість життя постійно зростає.

Крім того, ми маємо розділяти пенсійні та додаткові виплати, адже більшість надбавок є, по суті, соціальною допомогою, а також встановити чіткі мінімальні соціальні гарантії.

Українці талановиті та працьовиті. Той, хто багато працює, має почуватися впевненим у своєму майбутньому і отримувати те, на що заслуговує. Треба відновити соціальний контракт між державою і громадянами, а пенсійна система — його  основа.

Світовий Банк хоче, щоб українські пенсіонери почувалися гідно, а не були тягарем суспільства. Дива не буде, і літні українці, на жаль, не стануть багатіями в одну мить. Однак коли я повернуся в Україну через десять років, сподіваюся, що не зустріну пенсіонерів, які порпатимуться у смітті чи випрошуватимуть милостиню, щоб дожити до наступної пенсії.