Стародавні боги українців

Історики на сьогодні не мають єдиної думки щодо до того, чи був у слов’ян один Єдиний бог. Існує багато свідоцтв, що вони вклонялися багатьом богам. В літературі старовинних часів зустрічаються випадки, де пишеться, що слов’яни, як і анти, вшановували Єдиного бога, котрий був владикою усього і міг посилати блискавку та грім. В інших історичних творах можна зустріти розповіді про слов’ян-прибалтів, які визнають також одного Бога, володаря Неба та Землі. В початковому Часопису наших днів є зазначення про киян, що мали одного Бога.

В кого вірили праукраїнці

Древні люди з вдячністю ставилися до Неба, дякуючи йому за щедроти: за дощі, сонячне тепло та світло. Небо для них – це те що знаходиться над усім -  загадкове та недосяжне, тому вклонялися та молилися йому. Наші праотці вважали небо тим місцем, де проживають боги, атож там не може бути різних негараздів та зла. Старовинні історичні твори несуть в собі свідоцтва про першого одного найголовнішого бога- Сварога, який заснував усе довкола, був владикою Всесвіту. Його вважали батьком Сонця та Вогню, та прабогом Дажбога, Сварожичів і всіх інших богів.

Наукова історична література містить пояснення, що Сварог є бог вогню, що опікується ковалями та ремеслениками, захищає шлюб і сімейне щастя.

Класифікація старослов'янських богів

У Х столітті нашої ери предки визнавали та вклонялися вже не одному богові, а декільком: Перуну, Хорсу, Стрибогу, Дажбогу, Мокоші та Симарглу.

Перун

 Давня міфологія, яка черпає свідчення із народних джерел, говорить про Перуна, як про володаря не тільки грому і блискавки, а ще як про бога Неба та Сонця. Легенди древніх часів пишуть, що коли настає осінь, Перун закриває небо на замок та відходить спочивати до Алтир-каменя, щоб з весною запалити першим грімом полум’я та зварити чарівний напій на живій, чудодійній воді задля пробудження землі. Весною Перун гонить холод та Мару і дає людям сонячне тепло. Такими властивостями наші пращури наділяли Перуна – Бога могутніх небесних та земних сил. Народні повір’я наших праотців говорять, що сузір’я Перуна заснувало Священну Вогняну Трійцю: Сонце, Місяць та Зорю.

За часів, коли ще християнство не ввійшло в життя слов’янських народів, Перуну вклонялись на численних капищах, та виготовляли статуї вшанованого бога. Задля цього використовували священні столітні дуби та інші дерева-велетні. Біля цих статуй проводилися різні обряди, бо дуби, в котрі блискавки влучали найчастіше, грали культову роль.

В Києві на горбі Перуна довго перебувала велика дерев’яна статуя, голова якої була виготовлена із чистого срібла, а вуса із золота. Коли Великий Князь Володимир проводив хрещення киян, цю статую кинули у Дніпро, а на її місці Володимир дав розпорядження збудувати Василевську церкву. З богом Перуном пов’язано дуже багато легенд, повір’їв та казок, його визнавали за головного бога не тільки українці а й інші слов’янські народи та литовці.

Дажбог

Цей бог з дуже давніх часів супроводжував життя наших предків. Він дарував людям тепло, світло, забезпечене життя. Дажбог – той, який дає, окрім того, також вважалось, що він посилає вісників весни, як початківців нового року, адже раніше новий рік розпочинався навесні. 

Хорс

Хорс вважався ніби доповненням Дажбога-Сонця, але існували факти про те, що Дажбог і Хорс є одною і тою персоною.

Стрибог

Стрибога визнавали богом війн та вітрів. Стихія вітру сприймалася нашими предками на різний лад. Наприклад, було значення вітер половий – це легенький, теплий літній вітерець, який надає допомогу при визріванні зернових та інших культур. Вітер–помірок мав славу негарного, лихого вітра, котрий може принести тяжкі хвороби та навіть мор. Люди, що жили в давні літа, боялися сильних, різких вітрів, які приганяли грозові хмари. Щоб біда від грому та блискавок не зачепила їхніх садиб, люди гаряче молилися та виставляли на поріг житла лопати і коцюби. Окрім молитов, вони також промовляли спеціальні заклинання, що повинні були вберегти оселю від лиха.

Цікаво, що до наших часів українці зберегли звичку промовляти деякі коротенькі промовки до сил стихій, умовляючи тих не накоїти лиха людям, садибам чи майбутньому врожаю.

Симаргл

Бог, який мав чужорідне ім’я, що пішло від божества іранського походження та мало вигляд пса з крилами. Цей бог опікувався різною паростю та насінням. Між іншим, дуже багато предметів повсякденного вжитку, мали зображення Симаргла. Навіть Борисоглібський собор, що у Чернігові, має на капітелі крилатих псів.

Існує ще одне значення бога Симаргла, де його визнають весняним богом плодючості Семиярилом.

Мокоша

Мокоша опікувалася духовною стороною життя слов’ян, що вперед виконували богині-берегині. Мокоша покровительствувала домашнім промислам та ремеслам, а також оберігала криниці, джерела, дарувала щедрі врожаї, оберігала родинне вогнище. Окрім усього, Мокоша була берегинею князя і його дружини в далеких та нелегких походах.

Таким чином, наші предки вважали, що все довкола поєднується: життя, стихії, природа, людина. Вони не потребували якихось особливих умов чи церков для своєї віри, все потрібне було довкола та всередині них, в душі. Суть віри наших праотців полягала в збереженні корнів свого роду, його примноження, в надіях на родючість рідної землі, охороні давніх родинних звичок, та укладу життя. Щира віра в своїх богів та особливий світогляд, були основою життя древніх слов’ян, відтворенням родових відносин, збереженням своєрідної культури.