Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Цього дня 1932 р. був прийнятий антилюдський закон «про п’ять колосків»

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

7 серпня 1932-го побачив світ жорстокий репресивний закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відомий як закон «про п’ять колосків» (або «закон про колоски», оскільки кількість «украденого» не регламентувалася жодними кількісними показниками – могли засудити і за один колосок). Ухвалений спільною постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР, а його авторство приписують особисто Сталіну.

Внаслідок злочинної політики «колективізації» людей позбавили права власності на землю. Паралельно розкручувався маховик так званого «розкуркулення», спрямованого на знищення всіх противників колгоспів. За кілька років селян не тільки перетворили на рабів у найгірших традиціях кріпосного права, але й почали відверте знущання, яке завершилося Голодомором-геноцидом 1932-1933 років. Одним із важливих кроків на шляху до геноциду українського селянства став сумнозвісний закон «про п’ять колосків», за яким розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, і лише наявність пом’якшуючих обставин могла зменшити вирок до мінімум 10 років ув’язнення. Амністія заборонялася. І це при тому, що за тодішнім законодавством навіть навмисне убивство каралося ув’язненням до 10 років. А за просту крадіжку чужого майна давали до трьох місяців примусових робіт.

Існувала також таємна інструкція від 13 вересня 1932-го про порядок застосування положень закону. Зокрема, ставилося завдання щодо «куркулів» застосовувати лише розстрільні статті. Хоча аналіз кримінальних справ засвідчує, що 83% засуджених становила селянська біднота.

Закон «про колоски» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям володіння їжею. Українці опинилися у смертельному замкненому колі: фантастичні плани хлібоздачі (які точніше було б називати планами конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть, а будь-які спроби врятуватися блокувалися конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) та кривавими, нелюдяними законами. В містах заборонялося продавати хліб селянам. Їм не дозволялося найматися на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати в Росію. Загороджувальні загони на кордонах з Польщею та Румунією розстрілювали всіх втікачів. Українські села наповнилися партійними активістами та «буксирними бригадами» для обшуків і конфіскації харчів, зарясніли «чорними дошками». Тим часом підрозділи ДПУ провели масштабну кампанію «очищення» України від «петлюрівців» і «українських націоналістів» – в Україні у 1933 р. було арештовано більше людей, ніж у часи Великого терору. Так було запущено механізм масового вбивства українських селян штучно спланованим голодом.

За деякими відомостями, протягом року за цим законом було засуджено 150 тисяч людей, зокрема й дітей. Закон діяв до 1947-го, за ними засуджували людей також під час голоду 1946-1947 років. Хоча пік застосування кривавого закону припав саме на 1932-1933 роки.

Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як СРСР продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му – 1,73 млн. тонн, у 1933-му – 1,68 млн. тонн; у наступні роки більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. До всього, купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба.

Сергій Горобець, Український інститут національної пам`яті

 

Джерело:
До списку новин