Гроші чи повітря: як відбувається погашення взаємних зобов’язань енергосектора перед бюджетом

І чому постійно зростають енергетичні тарифи. 

Майже щодня від уряду ми чуємо про перевиконання дохідної частини державного бюджету. Загалом це тішить. Проте лише загалом. Якщо ж вникнути в деталі, побачимо, що значна частина цього виконання, а відповідно і перевиконання, – це не справжні доходи, а так звані бюджетні кліринги, тобто, по суті, широкомасштабна схема із створення і погашення взаємних зобов’язань енергетичного сектора перед бюджетом, з одного боку, і соціальних зобов’язань бюджету перед громадянами – з іншого.

Як же працює схема? Проблема не в самому існуванні цієї схеми, а у тому, що вона має властивість постійно розширюватися, самовідтворюватися і захоплювати все нові й нові взаємні бюджетні зобов’язання. А там, де не вистачає, схема їх створює штучно, шукаючи старі борги або створюючи нові. Звідси й постійне зростання енергетичних тарифів.

Нещодавно до Держбюджету були внесені зміни, що передбачають збільшення обсягу субвенцій на субсидії населенню ще на 14 млрд грн, або до 61,1737 млрд грн. Тобто все більша сума податків енергетичних компаній не залишатиметься у бюджеті, а повернеться до них через збільшення тарифів та визначення обсягів споживання за принципом «середньої температури по палаті».

Для прикладу: стаття 31 закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлює, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці в оплаті населенням комунальних послуг здійснюється в обсязі, що відповідає обсягу надходжень від погашення податкового боргу платників податку, у порядку, встановленому Кабінетом міністрів, на суму заборгованості, що не була відшкодована станом на 1 січня 2016 року, з урахуванням проведених у минулих роках розрахунків. Крім того, ця стаття дозволяє Кабміну залучати до розрахунків ще цілий перелік податків і неподаткових платежів. Уряд встановив такий порядок ще у 2005 році постановою №20.

А що ж входить до комунальних послуг? До комунальних послуг, задіяних у розрахунках, віднесені постачання теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що надаються за тарифами, які затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Дія цієї статті розповсюджується на платників податку – підприємства електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, підприємства, що надають послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення. 

Стаття 31 передбачає перерахування субвенції для погашення різниці в оплаті населенням комунальних послуг, для чого держбюджет асигнував 5 млрд грн. Попри це, за інформацією Держказначейства, по розрахунках за природний газ, теплопостачання та електроенергію відповідно до постанови Кабінету міністрів від 11 січня 2005 року №20 станом на 7 серпня 2017 року на субвенції перераховано 38,725 млрд грн. Тобто, імовірно, здійснено перерахування субвенції в порядку, встановленому постановою КМУ, на субсидії населенню, але про таку можливість у держбюджеті мови не було. Враховуючи інформацію Держказначейства, кошти на розрахунки за природний газ згідно з цією схемою не виділялися. Це може означати, що виробники природного газу лишалися осторонь.

Отже, розрахунки з бюджетом за податковим боргом та розрахунки з платниками податків жорстко пов’язуються між собою.

Зв’язані розрахунки Україна вже проходила в середині 90-х років. Тоді перехід до ринкової економіки відбувався болісно та характеризувався високою часткою бартерних розрахунків у економіці. Ця тенденція розповсюдилася і на розрахунки з бюджетом. У підприємств грошей на сплату податків практично не лишалося через високі податки та жорстку монетарну політику НБУ зі стримування інфляції (вам це нічого не нагадує?).

Виходом з цієї ситуації став залік зустрічних вимог щодо сплати податку, з одного боку, та оплати товарів і послуг, які були надані розпорядникам бюджетних коштів – з іншого. Ці заліки на першому етапі оформлювалися двосторонніми протоколами. Зв’язані розрахунки з бюджетом сподобалися всім учасникам розрахунків, враховуючи можливості, що відкривалися для дисконтування цін на товари і послуги та інші зловживання, які поклали початок широкомасштабній корупції в країні та накопиченню капіталу окремими ФПГ.

Збільшувалася кількість ланок у ланцюгу зв’язаних розрахунків, що відповідно спричиняло певні технічні складності. Учасники розрахунків днювали й ночували у Держказначействі при оформлені відповідних протоколів. Для того щоб подолати ці незручності, створили спеціальне державне підприємство та замість протоколів залучили такий фінансовий інструмент, як переказний вексель, що переказувався по ланцюгу розрахунків.

Державне підприємство «Укрспецфін» досить швидко поставило заліки на промислову основу. Задоволені були майже всі: платники податків відвантажували розпорядникам бюджетних коштів примарні товари та послуги за захмарними цінами і оформлювали переказні векселі, «Укрспецфін» викуповував ці векселі за казначейські векселі, тим самим учасники уникали притаманних протоколам та дуже цікавих для прокуратури зайвих подробиць: які товари та послуги і за якою ціною були надані тощо. При цьому «Укрспецфін» брав 1% грошовими коштами для себе за послуги, а 5% грошовими коштами відраховував до бюджету, решти вистачало платникам податків.   

Уже у 1999 році, за деякими оцінками, близько 30% надходжень і видатків зведеного бюджету були зв’язаними. Якби це продовжувалось, молода незалежна держава поступово втратила б можливість фінансування своїх функцій (безпеку, оборону тощо).

Тому держпідприємство проявило ініціативу і з липня 1999 року почало купувати переказні векселі тільки за результатами біржових торгів. Таким чином, ринкове ціноутворення, майже повністю усунуте з початку, з’явилося знову. До цього платник податків «накачував» повітрям акт звірки наданих послуг, витрачав певні кошти на його підписання розпорядником бюджетних коштів, закидав документи до «Укрспецфіну», залишав йому 6% та спав собі спокійно, оскільки таким чином сплатив податки.

Про масштаби «накачування» повітрям свідчить витяг зі звіту про діяльність Рахункової палати України у 1999 році: «Зустрічними перевірками на місцях встановлено значні порушення законодавства України та виявлено збитки, завдані державному бюджету. Так, із перевіреного обігу 86 казначейських векселів на суму 104 млн грн 65% здійснено незаконно, під фіктивну кредиторську заборгованість, а 11% – не за цільовим призначенням, тобто на витрати, не передбачені кошторисами тощо».

Інша справа – на біржі. Тут треба було поторгуватися, і не факт, що «накачаного» повітря та «намальованих» послуг буде досить, щоб залишитися в плюсі від такої комерції. Такі речі в нашій країні не проходять: коли все з усіма «рішали», а тут на тобі – якісь ринкові відносини. Всі наче протверезіли і зрозуміли, яку шкоду наносять державі зв’язані розрахунки з бюджетом. Взаємозаліки стали нецікаві, і вже в грудні 1999 року указом президента України маленьке, але горде державне підприємство було ліквідоване. Утім, це не означає, що в Україні відмовилися від зв’язаних розрахунків з бюджетом. Час від часу, коли дуже хотілося, такі речі дозволялися, методика вдосконалювалася і зв’язані розрахунки маскувалися.

Операції з векселями замінювалися зустрічними платіжними дорученнями, які виставлялися на рахунки в одній фінансовій установі протягом одного банківського дня.

Пік маскування під грошові розрахунки був досягнутий у 2005 році. Тоді вийшла уже згадана вище постанова КМУ від 11 січня 2005 року №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», яка широко застосовується і сьогодні. Розрахунки пов’язуються наступним чином.

Підписуються акти звіряння, або ще простіше – лише договори, між платниками податків та розпорядниками бюджетних коштів, і всі (казначейство, розпорядники бюджетних коштів, платники податків) виставляють платіжні доручення на рахунки до Держказначейства протягом одного банківського дня, де здійснюється їх кліринг. Для цього навіть грошей не потрібно, оскільки обсяги зв’язані й сальдо дорівнює нулю. Однак за документами гроші проходять через рахунки. Перевіряти такі розрахунки, що проводяться щомісячно, практично нема кому, компетенція Фіскальної служби обмежується платниками податків, органів фінансової інспекції – розпорядниками бюджетних коштів.

Додаткову прибутковість таким розрахункам надають встановлення штучно завищених тарифів на кшталт формули «Роттердам+» чи намагання увести ринкові тарифи для населення за відсутності ринку послуг та неспроможності цього населення оплатити ці тарифи. Тобто зараз можна обходитися навіть без приписок.

В результаті споживач не переймається обсягами та тарифами. За спожиті послуги сплатить держава. Платники податків, серед яких є приватні підприємства, усілякими правдами та неправдами накопичують податковий борг, розуміючи, що наступного року вони обміняють його на «намальовані» послуги.

У платників податків повністю зникає потреба (навіть бажання) в обліку енергоресурсів, які споживають отримувачі субсидій, в економії цих ресурсів, заміні їх на відновлювальні джерела тощо. Навіщо? На відміну від інших галузей, тут не потрібно боротися за споживача та обсяги наданих послуг ані шляхом пропозиції конкурентної ціни, ані будь-яким іншим чином. Країна сідає на газову та вугільну голки. 

Такі зв’язані розрахунки негативно впливають на спроможність держбюджету фінансувати функції держави (у тому числі оборону) і погашати борги. У 2017 році чверть видатків загального фонду бюджету складає обслуговування державного боргу (16,1%) й сплата «накачаних» повітрям через «кліринги» комунальних послуг та енергоносіїв (8,7%).

Що говорять кредитори України. Навіть МВФ побачив ці тривожні тенденції і в останньому Меморандумі з урядом поставив умову скасування постанови КМУ №20 та монетизації розрахунків на рівні місцевих бюджетів на надавачів послуг.

Це був би перший крок до повної монетизації субсидій і встановлення прозорих розрахунків у житлово-комунальному секторі, що сприяло б економії енергоносіїв та справедливості державної соціальної підтримки. Але ця умова не виконана і уряд намагається одну схему замінити іншою, замість того щоб просто розраховуватися коштами і забезпечити економічну свободу їхнього витрачання для усіх учасників розрахунків.

Володимир ВИСОЦЬКИЙ