Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Історія дня: Перший український словник, за сто років до заснування Російської імперії

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

390 років тому православний чернець Памво Беринда склав першій словник української мови. Метою його було відновлення церковнослов'янської літературної мови, щоб протистояти поступовій полонізації.

Ця праця Памво Беринди — найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства. Складаючи словника, Беринда поставив собі за мету відновити церковнослов'янську традицію літературної мови і цим протистояти наступові польського католицтва і польської культури. Цей словник відіграв велику роль у розвитку не лише української, а й російської, білоруської, польської, румунської лексикографії.

Народився Памво (чи Памва, єдиної думки з цього приводу нема) Беринда на Прикрапатті, історики досі сперечаються про його походження (молдавька, румунська, українська версії – хай там як, але мовою він займався українською). Працював на Західній Україні, в тому числі у Львові. Сам Беринда ніде не згадує про своє походження. У присвяті "Лексикона" читаємо: "Милостью народа моєго зневоленый... тую працу мою... ωто тvпом(ъ) на свЂт(ъ) выпущаю".

Памво Беринда

"Який саме народ мав на увазі Памво Беринда, видно з його післямови до "Тріоді" 1627 р., де він говорить, що переклад синаксарів (коротких житій святих) на українську книжну мову "сотворисА ревностїю и желанїєм рода нашего Малой Pωссїи". Недарма Памво Беринда після пояснення значення церковнослов'янського реєстрового слова бодене(ц) перед українським його перекладом (шипшина) вживає прислівник "по-нашему". Цей факт вказує на те, що рідною мовою Памви Беринди була українська мова", - пише українознавець Віктор Німчук.

До постригу брат Памво називався Павлом. Взагалі то про його життя відомо дуже мало, основним джерелом інформації тут залишається присвята (передмова) і післямова до його "Лексикону".

Друкований український словник "Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє"він почав, коли працював в друкарні братів Балабанів у Снятині, а продовжив у Київо-Печерській лаврі. Туди його запросили для участі у підготовці видання книги "Анфологіон". В Лаврі він зрештою і оселився, служив головним друкарем, редактором і перекладачем у Києво-Печерській друкарні.

Його словник, який має статус першого надрукованого словника української мови, налічує близько 7 тисяч слів — загальних та власних назв переважно тогочасної церковнослов'янської мови з перекладом та тлумаченням їх українською літературною мовою початку XVII століття. Тобто староукраїнською мовою.

Складається з двох частин: "Лексіконь" — церковнослов'янсько-український словник; та "…Имена свойственная" — зібрання тлумачень топонімів й антропонімів, а також загальних назв неслов'янського походження.

Реєстр першої частини словника Беринди складають церковнослов'янські, а також староруські слова, які були малозрозумілими або незрозумілими для тодішнього читача, в тому числі й слова, що відрізняються від відповідних українських лише фонетично. У "Лексиконі" протиставляються слова з неповноголосними церковнослов'янськими формами українським словам з повноголоссям, слова з жд, щ < *dj, *tj — українським словам з ж, ч, староруські слова з е — українським з так званим новим Ђ та ін. Наприклад: вранъ: воронъ, крукъ, гайворо(н) (25); влеку: веду, волоку, торгаю (23); врагъ: ворогъ, непрїатель (25); та інші.

Зустрічаються також слова з інших мов: російської — кудесъ, кудесникъ, клАпина, чеської — знаменай, німецької — друкую, грецької та латинської — дідаґма, епітафїон(н), стадїонъ, море тощо; сакраментъ, сvллАва. Значний відсоток серед нецерковнослов'янських слів реєстру складають українські слова (деякі з них іншомовного походження): колиба, нетАгъ, порекло, ныра, шалка, рожа, менший, волею та ін., а також польські слова, що потрапили в реєстр словника через українську книжну мову XVI — XVII ст.: же, келихъ, обшлАгъ, презъ, тенкїй. У реєстрі поряд з супъ наводиться польське семпъ.

"Наявність українських слів у реєстровій частині словника свідчить про те, що діячі культури XVII ст. не завжди могли точно провести межу між церковнослов'янською і живою мовою, бо церковнослов'янська мова зазнала значного впливу живої мови, зокрема літературної мови XVII ст., а українська книжна мова широко використовувала надбання церковнослов'янської мови", - зазначає Німчук.

Реєстр другої частини словника складають в абсолютній більшості слова іншомовного походження — загальна лексика і власні назви, вони також перекладаються або тлумачаться українською літературною мовою XVII сторіччя. Філологи зазначають, що тодішня українська мова була наслідком взаємодії церковнослов'янської й української народної мов і задовольняла як ерудованих людей, так і менш освідчених.

Церковнослов'янська та давньоруська лексика органічно входила в цю мову, тому й недивно, що у перекладній частині словника Беринди багато церковнослов'янських слів. Зустрічаються навіть випадки, коли реєстрове слово перекладається словом церковнослов'янського походження або словом, утвореним за церковнослов'янським зразком. Наприклад: неразнствїє: небреженїє (143); нечювствїє: неразумїє (145); понуждаюсА: кваплюсА, оусилуюсА, постизаю, кушу(с), оустремляюсА вседушнω, ω(т)важую здоро(в)є своє, ωплъчаюсА (167). У словнику Беринди яскраво відображений, взаємозв'язок церковнослов'янської і української книжної мови XVII ст.

Слово перекладається одним або кількома близькими відповідниками. Наприклад: красота: оздоба (103); кровъ: домъ, стелА, покры(т)є, драгаръ, дахъ, намЂт(ъ) (103); лЂто: времА, рокъ, часъ, годъ, годище (111).

У деяких випадках після реєстрового слова йде тлумачення, а потім перекладний відповідник або навпаки. Наприклад: птенецъ: дитА каждого птаха, голопупА, потА(т)ко (198); сотникъ: ротмистр(ъ), старшій на(д) стомъ (230); сохль: друзкъ, сушъ, хворостъ, сухїи голи або росчки (230); сноха: невЂ(ст)ка, сынова жона (229); ствердЂли: утръплины, заумерлины, ґузы на руках (233), люботрудїє: працовитость, коханьєсА в(ъ) праци (113) 42 .

Іноді замість перекладу подаються лише пояснення значення слова, часто енциклопедичного характеру. Наприклад: крече(т): птахъ, которы(м) пардвы убиваютъ, и иноє птаство, подобенъ соколу, але бЂлъ вве(с) толко з(ъ) по(д) горлА, шарА(в) малω (103); сморщъ: по нЂкїи(х), сика(в)ка, или оболокъ, которы(й) з(ъ) н̃ба спустившись , воду з(ъ) морА смокче(т): и єсли корабль набЂгне(т) на тоє мЂстце, из(ъ) людми єго пориває(т), пото(м) пустивши и ро(з)биваєтъ корабль (226).

Ці тлумачення відображають рівень тогочасної науки. Часто на них позначається безпосередній вплив теології, що тоді панувала в науці. Звичайно, з сучасного погляду деякі пояснення Беринди не є науковими.

В роботі Беринда застосовував різні засоби викладання інформації. Наприклад, запозичене тодішньою українською мовою з польської слово замтузъ "будинок розпусти" (польське zamtuz, zantuz з німецького Schandhaus), а також давні слова курваръ, курва він, як людина соромязлива і релігійна надрукував тайнописом - з етичних міркувань, пише українознавець Віктор Німчук,

В "Лексиконі" Беринди відображено купа слів з бойківського чи покутського діалектів або тих наддністрянських говорів, наприклад възрази: зопхни, струти... (31); высотупцЂ: бачмаги (38); голоть: ...лЂдъ, серенъ (44); колиба: кучка з(ъ) форосту (99); мЂры землЂ: лазы (126); негли: либо, ой, ... ачей (136); низлагаю: обалюю (146); пира: тайстра (154); плъзокъ: ховскїй (165); птица: птакъ, воробецъ або потА (198); птенецъ: потА(т)ко (199); рочусА: ...богмюсА, далибогаюсА... (210); рукоєсть, где рукою имаємо (211); свЂриль: пищалка (216); слань: слота (223); сопль: сопЂль, пищалка, флетнА, фуАра, дуда, сурма, жоломЂйка... (229) та ін.

Великим досягненням "Лексикона" порівняно з попередніми словниками є те, що при реєстрових словах подано вказівки (де треба) на число, спосіб дієслова, час, а також на переносне вживання слова.

Поява перекладного словника типу "Лексикона" Памви Беринди була викликана потребами культурного життя. В XVI — XVII ст. у користуванні було чимало літератури церковнослов'янською мовою. В школах не тільки викладали ряд дисциплін церковнослов'янською мовою, а й вивчали її як предмет. Але для широкого кола читачів багато форм і слів церковнослов'янської мови були незрозумілими.

Перекладний церковнослов'янсько-український словник був необхідний не тільки викладачам та учням братських шкіл, а й широким колам читачів.

Памво Беринда продовжував роботу над словником і під час його друкування. При вивченні кількох екземплярів першого видання "Лексикона" (1627), що зберігаються у відділі старої й рідкісної книги Державної публічної бібліотеки АН УРСР, були виявлені цікаві факти, які проливають світло на роботу Памви Беринди над словником у процесі його друкування. Кожний з розглянутих примірників де в чому відрізняється від інших, в процесі друкування кожного нового заводу автор вносив у текст словника деякі зміни, Памво Беринда додавав тлумачення частини слів, залишених спочатку без перекладу

Памво Беринда творчо використав надбання української ("Лексисъ" Лаврентія Зизанія, "произвольники" та ін.), російської (твори Максима Грека, азбуковники тощо) і білоруської (глоси Ф. Скорини) лексикографії, а також розробки західноєвропейської, візантійської і, можливо, вірменської лексикографії в галузі тлумачення імен. Але праця Беринди оригінальна і самобутня. Вона є підсумком і, разом з тим, дальшим кроком у розвитку не тільки української, а й всієї східнослов'янської лексикографії.

Якщо в попередніх лексикографічних працях, що були переважно невеликого розміру, перекладались і пояснювались здебільшого випадково зібрані слова, то Памво Беринда перший в історії української лексикографії уклав систематичний порівняно великий словник, що вийшов окремою книгою.

...тим часом на Росії, яка претендує на статус близької родички Київської Русі... Але ні, не так.

У землях, які потім стали називати Росією, в 1627 році, коли було видано перший український словник, тільки закінчувалося Московське царство. Майже через сто років, в 1721 Сенат засвідчить створення Всеросійської імперії, правонаступницею якої себе згодом оголосить Російська республіка.

 

Джерело:
До списку новин