Що холоднiше стає на вулицi, то бiльше песимiзму в українцiв. Тим паче, що цiни на продукти вже поповзли вгору, а попереду ще й опалювальний сезон, коли цифри у платiжках за комунальнi послуги знову спонукатимуть тягнутися по валер'янку.
Якщо послухати пересiчних людей на вулицях та у громадському транспортi, iнколи здається, що все геть погано. Та чи об'єктивна така оцiнка ситуацiї? I чи є перспективи, що все змiниться на краще? Розпитуємо доктора фiлософських наук, професора, генерального директора Київського мiжнародного iнституту соцiологiї Володимира Панiотто.
- Як ви вважаєте, чи виправдане негативне сприйняття реальностi значною кiлькiстю українцiв?
- Цей песимiзм виправданий, але лише частково. Ранiше в країнi такого нiколи не було, щоб обрали президента вже в першому турi. Тому стосовно Порошенка були дуже високi очiкування. Однак варто зауважити, що у всiх глав нашої держави рейтинг поступово падав
за час їхнього перебування на посадi. Зазвичай ми вираховуємо так званий iндекс довiри -- вiд вiдсотка людей, якi довiряють полiтиковi, вiднiмаємо вiдсоток тих, що йому не довiряють.
Майже всi президенти починали з показника плюс 40%. Далi за два-три роки iндекс довiри до них падав - до мiнус 40-50%. Тепер у Порошенка вiн становить мiнус 50%. "Чемпiоном" залишається Янукович, у нього було мiнус 80%. Тобто, з одного боку, розчарування є звичайним процесом, а, з iншого, влада справдi багато не зробила, темпи реформ низькi. Але загалом реальна ситуацiя краща, анiж люди думають.
- Можете навести аргументи, якi це пiдтвердять?
- Рiвень бiдностi вiд 2014 до 2015 року зрiс удвiчi (з 9% до 18%). Але з 2015 по 2016-й вiн стабiлiзувався i тепер уже не зростає. I, тим бiльше, його навiть порiвнювати не можна з тим, який був у 2000 роцi, коли 52% населення казали, що їм не вистачає на їжу. Водночас люди переконанi, що рiвень бiдностi далi зростає. Аналогiчна ситуацiя з рiвнем корупцiї.
Населення вважає, що вiн iстотно зрiс.
Та данi нашого дослiдження, в якому ми питали людей про досвiд стикання з хабарництвом, показує, що насправдi навiть дещо знизився. Рiвень здоров'я трохи пiдвищився. Рiвень щастя в останнi три роки бiльш-менш стабiльний. Останнє наше дослiдження показало, що 53% українцiв вважають себе щасливими й лише 20% - нещасними. Решта ж кажуть, що певною мiрою i щасливi, i нещаснi.
- Як пояснити такi парадокси сприйняття?
- Причин кiлька. У часи Януковича про корупцiю могли дозволити собi говорити лiченi опозицiйнi медiа. А тепер про неї пишуть i говорять бiльшiсть iнформацiйних ресурсiв. Тому в людей i складається враження, що її стало бiльше.
Друга причина, чому люди недооцiнюють те позитивне, що є, - це полiтична боротьба, що досить жорстка. Правляча коалiцiя роздiлилася на групи, якi конкурують мiж собою. У результатi полiтики критикують владу навiть тодi, коли вона робить щось позитивне, для того щоб спровокувати достроковi вибори, аби в пiдсумку самим прийти до влади. Крiм того, у нас iде вiйна, в тому числi й iнформацiйна. Не варто недооцiнювати її вплив. Люди, яких фiнансує Росiя, також докладаються до критики уряду й глави держави.
Для прикладу, коли нам довго не надавали безвiз, то казали, що нiколи нам його не дадуть. Коли нам його таки дали, заговорили, що, мовляв, лише мiзерний вiдсоток населення зможе ним скористатися, бо в українцiв грошей нема на подорожi за кордон. Коли ж почала збiльшуватися кiлькiсть людей, якi їдуть до Європи, стали кричати про ризик вiдтоку квалiфiкованих кадрiв з держави. Мовляв, влада створює умови для емiграцiї.
- Дехто переконаний, що реформи просувалися б швидше, якби "нагорi" опинилися новi полiтики. Але, виглядає, це буде нескоро. Чому новим людям так важко пробитися на ключовi державнi посади?
- Для того щоб новi полiтики прийшли до влади, треба, аби люди зрозумiли, чому це так важливо, потрiбен певний рiвень полiтичної культури. А новi полiтики не мають тих ресурсiв, що можна витратити на пiар, якi мають старi полiтики. Через те, коли вони з'являються i починають набирати популярностi, люди, якi контролюють мас-медiа i якi допомагали старим полiтикам прийти до влади, дуже легко їх компрометують.
Хтось завдає шкоди країнi на багато мiльйонiв, а роздувають скандал з того, що полiтик чи громадський дiяч нового зразка житло собi придбав. I через це новi полiтики втрачають довiру й авторитет, навiть якщо насправдi не було допущено фiнансових порушень, нiчого в держави не вкрадено.
Тобто, з одного боку, люди нiби й хочуть нових полiтикiв. Але, з другого, вони занадто пiддаються манiпулюванню їхнiми думками. Через те "свiжi обличчя" можуть опинитися у владi, лише якщо мають доступ до значних ресурсiв, тобто якщо їх пiдтримують олiгархи. А в такому разi вони вже не будуть по-справжньому незалежними.
Очевидно, що, попри загальну тенденцiю, певним новим людям усе ж вдається потрапляти до Верховної Ради, полiтична культура населення потроху зростає. Але, на жаль, це все вiдбувається дуже й дуже поступово. Шкода, що українцi не можуть вiдрiзнити демагогiв вiд тих полiтикiв, якi реально хочуть щось робити.
- Чи є в нашої держави шанси на серйозний прогрес, чи зможемо ми за кiлька рокiв вийти хоча б на рiвень сусiдньої Польщi?
- В умовах вiйни, полiтичного протистояння й гальмування просування реформ навряд чи це вдасться за кiлька рокiв. Хоча в країнi й бували перiоди, коли економiчне зростання було стрiмким, i це дає певну надiю. Примiром, з 2001 по 2008-й уже згадуваний рiвень бiдностi впав з 52% до 12%, тобто на 40%.
Iрина КОВАЛЕНКО
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
