Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Правда і міфи про український матріархат

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Нижче – витяги з лекції “Голова, шия та інші органи влади – у пошуках матріархату в традиційній українській культурі”, представлені у Музеї Івана Гончара.

Міф 1. Дівчата самі вибирали собі чоловіків та сваталися до парубків.

Пояснення

В українській мові є слова, які свідчать про партнерство в шлюбі: «одружитися», «побратися», – але в той же час дівчину «віддають заміж» та вона «чекає та приймає сватів». На перший погляд, ініціатива належала хлопцю. Але якщо придивитись ретельно, то виявляється, що рішення щодо шлюбу приймали батьки. В традиційній українській культурі родина сприймалась як господарська одиниця, тому економічні резони були вирішальними. На Волині казали: «Морги варги покривають» (морги – міра поля, варги – це невдала врода нареченої).

Приклади

Етнограф та фольклорист Володимир Гнатюк описував звичай «ярмарки на дівчата» на території бойківсько-гуцульського пограниччя. Перед Великоднем на ярмарок вздовж моста ставали матері з дівчатами, вбраними у святковий одяг. Хлопці, що шукали собі наречену, могли ходити та оглядати відданиць. На місті починалася розмова з батьками,  тут міг відбуватися шлюб. Як пише Гнатюк, чимало людей так одружувались: це була гарна нагода знайти собі дружину для мешканців віддалених сіл.

Інший звичай записаний на Покутті та Поділлі. Дівчина могла прийти в дім та наполягати на одруженні. Вірогідно, до такого нетипового методу могли вдаватися ті дівчата, які були збезчещені та саме від цього хлопця вимагали шлюб.

Міф 2. Партнерські та егалітарні стосунки в родині.

Пояснення

Робота по господарству розподілялась між жінкою та чоловіком – в родині була гендерна диференціація праці. Була сфера, за яку відповідав чоловік (орання, худоба, майстрування, будівництво) і дружина (ткання, вбрання, прибирання, одяг, молочне виробництво, виховання та догляд за дітьми). Землеробство та скотарство були визначальними, тому що від них залежав добробут сім’ї – і чоловіка вважали головою. Він був володарем землі та будинку та представляв інтереси родини перед громадою.

Приклади

На рівні повсякденного етикету спостерігається багато свідчень про другорядне становище жінки. Взагалі, чоловік мав виховувати свою дружину та був відповідальним за її поведінку. Є навіть приказка: «Як добра жінка, то треба бити, щоб це не добавила, а як збавлена – аби це поправила». Зустрічається і такий приклад: подружньою зрадою для жінок вважалось мати коханця на стороні, а для чоловіків – мати родину на стороні.

Винятковим є приклад материзни. Вона переходила дівчині у спадок від матері та належала виключно їй – це могла бути худоба, земля або скриня з майно. Якщо материзна була суттєвою, то це впливало на становище дівчини в родині.

Міф 3. Ідеалізація образу матері, що плекає дитину в «садку вишневім коло хати».

Пояснення

Існує ідеалізований образ матері, оспіваний у піснях та легендах, але треба розрізняти культурні образи та материнство як соціальну працю. В Україні материнство було невід’ємною частиною успішного сценарію життя жінки. Є навіть приклади, що деякі дівчата, які втратили надію на материнство, наважувались народити дитину. В традиційній культурі – на більше ніж 90 % селянській – контролю за народжуваністю не існувало, а також поняття декретної відпустки. Фактично жінка народжувала стільки дітей, скільки Бог дав. І весь той час, коли мала немовлят або була вагітна, повинна була виконувати свої функції: жати, прати та робити багато інших виснажливих справ.

Приклади

Існує статистика кінця 19 сторіччя, що смертність немовлят під час жнив досягала 20 %, а часом — 30 %. Причина досить проста: жінки мусили жати. Якщо вона вчасно не пожала, то вся сім’я голодувала – тому для жінок найважливішим було виконати свої функції. Немовля залишали старшим дітям, але не конче набагато старше, або бабусям, які вже не могли виконувати своєї праці. Дослідники хліборобських культур вважають, в догляді дітей матері не виконували головну роль. Та наводять приклад: мелодика і тексти колискових виглядають так, ніби створені дітьми, а не дорослими.

В традиційній культурі «вартість» дитини вимірювалась її внеском до родинної праці – тому втратити працівника було трагедією. Чим меншою вмирала дитина, тим менше горя спричиняла така подія. Є приклад голосіння матері щодо дівчини-підлітка:

«Робітнице моя, робітнице,
Хто мені буде так робити,
Як ти мені робила?

Тепер ти вмерла та я мушу сама робити».

До смерті немовлят ставились як до цілком природного явища. Є красномовна приказка на Поліссі: «А що ті діти? Одне в пісок, друге в мішок» (у значенні – одне в пісок, в грунт, тобто поховане, друге – в мішок, тобто в колиску).

Міф 4. Українки завжди були дуже освічені.

Пояснення

Безумовно, в цьому випадку апелюють до Анни Ярославни та інших жінок шляхетного роду, які вміли писати та створювали бібліотеки і школи, займались просвітницькою роботою. Але ці чудові жінки складали мізерну частку українського жіноцтва. В 1897 році відбувся останній перепис в Російській імперії: частка письменних українок, що жили на її території, була 4 % (включно з жінками, що жили в містах). На території Австро-Угорщини ситуація була іншою: 18 % жінок були письменні. Пояснення просте: дівчаток в школу не віддавали, тому що це не вважалось за доцільне. Українська письменниця Наталя Кобринська пригадує, що на Галичині українські селяни навчались давати хабарі, щоб дістати довідку, що дівчата були в школі.

Приклади

Взагалі сценарій життя для жінки був передбаченим з моменту її народження: стати дівчиною, вийти успішно заміж, народити дівчину, завести господарство, виховати дітей, стати бабцею. Якщо він не складався, то жінка вважала себе нещасною.

Треба відмежовувати історичні факти від літературного домислу. В цьому сенсі показним є випадок: лектор в бесіді на Полтавщині розпитувала про ставлення до покриток. В одному селі викладали дуже трагічний сценарій. Виявилось, що то була історія не з життя, а з літератури: «Так то ж Шевченко в «Катерині» написав». Народна культура засуджувала покриток, але не доводила до межі. В житті існувала трохи складніша конструкція, ніж змальована у «Катерині».

 

Джерело:
До списку новин