Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Оновлені пенсії не вирішують старих проблем

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Про необхідність пенсійної реформи розмови в Україні велися вже давненько. І підстави для таких змін називалися надзвичайно поважні. Мабуть, чи не найперше, що таки змусило уряд і Верховну Раду вдаватися до активних дій, — це старішання населення й збільшення частки українців пенсійного віку. Звісно, за відсутності достеменних даних, які може забезпечити тільки перепис населення, гарантувати абсолютну точність усіх цифр і розрахунків доволі важко, але, користуючись кількома джерелами, можна дійти висновку, що в Україні пенсіонерів сьогодні таки ж більше (у найкращому випадку, стільки саме), ніж людей, які сплачують хоч якісь податки. І якщо пенсіонерів у країні нараховують близько 12 мільйонів, то людей-платників податків, за різними даними, приблизно мільйонів десять і вже точно ніяк не більше дванадцяти.

Звісно, пенсійна реформа назрівала вже давно. Але чи голосування у Верховній Раді дало саме те, що треба? Не будемо вже обговорювати, як різні парламентські фракції голосували за пенсійний закон, не кажучи вже про якість обговорення. Та як би там не було, закон був прийнятий, пенсії сьогоднішнім пенсіонерам почали перераховувати, та кількість питань не зменшилась, а, здається, навіть зросла.

Звісно, людей різного віку хвилюють різні сторони пенсійного закону. Але, здається, поки що він не задовольнив геть нікого. З одного боку, і Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, і Міністр соціальної політики Андрій Рева, і Віце-прем’єр Павло Розенко чесно говорили, що пенсія зростатиме для різних пенсіонерів по-різному й що залежатиме це від багатьох чинників: страхового стажу, заробітної плати, додаткового місця роботи й іще чогось. Ну, тут-таки й не обдурили. Коли минулого тижня почали роздавати пенсійні доплати за вже частково виплачені пенсії, то виявилось, що хтось отримав кілька тисяч гривень, хтось «ощасливлений» сотнею (а то й меншою сумою), а комусь не перепало ані копійки.

Звісно, хто більше й важче працював, той має отримувати більшу пенсію. Але чи хтось звернув увагу на те, що ціни в магазинах, на базарах, а також в аптеках зовсім не беруть до уваги розмір доплат? Виходить, що справедливість, якщо її обійти з іншого боку, обертається чимось іншим, причому зовсім протилежним… Кажуть, навіть перший Президент України Леонід Кравчук уже висловив невдоволення своєю пенсією. То що вже говорити про так званого пересічного громадянина?

Та, на жаль, найбільші проблеми, пов’язані з пенсійною реформою (чи із спробами пенсійного реформування), лежать у зовсім інших площинах.

По-перше, за короткий час проблеми почнуться із виходом на пенсію. Річ у тім, що дуже багато людей не мають і не матимуть необхідного для пенсії страхового стажу, який уже з наступного року збільшиться (і це збільшення буде не останнім). І якщо для тридцятирічних якісь перспективи ще можна побачити, то для сорокарічних чи старших це вже буде проблемою. Бо, бачте, знайти роботу, куди тебе візьмуть на пристойну зарплату у віці, скажімо, 45+, дуже непросто, навіть якщо Державна служба зайнятості проголошує якість переможні реляції про зменшення безробіття. І хто б відкрив велику таємницю, наприклад, панові Реві, що в Україні й по сьогодні величезна кількість працедавців надають перевагу неофіційним співробітникам? То тут одразу дві проблеми: звідки у держави з’являться податки, у тому числі й на пенсію, і звідки у людини візьметься страховий стаж? Наполягати на офіційному працевлаштуванні, звісно, можна, але результат непрогнозований. Хоча, найвірогідніше, від послуг такого претендента відмовляться.

По-друге, як влаштуватися на роботу випускникам різних навчальних закладів (у них немає досвіду), молодим мамам (а ще краще – вагітним), людям 45+ або 55+ чи інвалідам? Кажуть, що уряд якісь постанови ухвалював? Прекрасно! Тільки роботодавці на ці постанови чхати хотіли й наймають тільки тих, хто їм більше підходить. При скороченні виробництв із роботи «вилітають» і інваліди (квота), і матері-одиначки (закон), і люди передпенсійного/пенсійного віку (совість). І що? Скаржитись королю й на короля?..

Здається, уряд встановив квоту для працевлаштування людей у віці 55+, але ж не треба марно тішитись — це всього четверо працівників із ста. А якщо підприємство невелике? Отож! Хоча при постійній тенденції старішання населення (це загальноєвропейська й навіть загальносвітова тенденція) невдовзі робочі місця діставатимуться саме людям серенього й старшого віку. І пам’ятаємо, що неофіційне працевлаштування права на пенсію в якомусь майбутньому не дає, хоча й дозволяє якось животіти зараз. І ще: на місце кожного невдоволеного вже претендують від трьох до десяти охочих, яких усе чисто влаштовує.

Отже, запроваджуючи пенсійну реформу, треба було б подбати про можливість безперешкодного офіційного працевлаштування для всіх категорій населення, бо інакше не буде необхідного страхового стажу, а відтак і пенсії.

По-третє, не слід забувати, що величезна кількість працездатного населення виїхала за кордон, щоб влаштуватися на роботу десь в іншій країні. У тій, де робота все ж є і оплачується не котячими сьозами. На сьогодні кількість трудових мігрантів, які виїхали з України, приблизно оцінюється в сім мільйонів осіб. Причому це не тільки будівельники, але й лікарі, медсестри, вчені, екологи, продавці, програмісти — хто завгодно. І це якраз ті люди, які хочуть і вміють працювати, але працюють десь по світах.

Чи повернуться вони в Україну? Можливо, терміново потрібно розробляти й починати загальнодержавну програму повернення цих людей додому? А це означає, що треба створити немало робочих місць із пристойним заробітком.

По-четверте, припустімо, що хтось вирішив скористатися можливістю купити собі нестачу стажу. Але якщо людина має такі гроші (170 тис., здається, за рік), то далеко не кожен той стаж купуватиме. Можливість, звісно, завжди має бути, але ж при реформуванні пенсійної системи це не головне.

По-п’яте, припустімо ще й те, що людина таки вирішила не покладатися на солідарну систему пенсійного забезпечення, а відкладати собі на старість. Куди? Цебто куди відкладати? У якийсь фонд чи в якийсь банк? А у який?

Мабуть, можна не пояснювати, як упала довіра українців до банківської системи, хоча високою вона й не була. Пересічний громадянин не може напевне знати, чи то було оздоровлення банківської системи, чи то були банківські війни, але вже точно знає, скільки людей і підприємств втратили свої кошти в результаті «плідної» роботи Нацбанку за останні кілька років. Може, звісно, воно й на краще… Але скільки часу знадобиться для відновлення довіри до банківських установ, причому і державних, і приватних? Ось і виходить, що відкласти гроші «на старість» практично нікуди. Відповідно, хтось і якось має відновити довіру до банківської системи. Але хто і як це робитиме й скільки часу на це знадобиться?

Отож, пенсії нібито й перерахували, але якось не всім, і справедливості багато в цьому перерахунку люди не бачать. Перехід до трирівневої системи пенсійного забезпечення ніби й оголосили, але куди людям гроші складати, поки невідомо. Населення старішає, але на роботу хочуть брати молодих, освічених, із досвідом і без дітей та ще й за невеликі гроші. Платників податків в Україні катастрофічно не вистачає, але всі владні структури спокійнісінько споглядають як мільйони (!) українців працездатного віку подаються за кордон — і там працюють, бо ж вдома не вистачає ані робочих місць, ані зарплат, ані перспектив... І це тільки деякі проблеми, про вирішення яких українці нічого (або майже нічого) не чули.

Тож, на жаль, пенсійна реформа почалася не дуже переконливо: хтось ніяк не розбереться із перерахунками й оновленнями; хтось не уявляє, яку пенсію зможе отримати через якийсь десяток років, бо страхового стажу не вистачає й купувати його ні за що, а на офіційну роботу не беруть; хтось прямо зараз вирішує, де працювати й жити краще, маючи на увазі зовсім не українські міста і села…

Ото вам і оновлені пенсії… А ефективність пенсійної реформи залежатиме не від гасел і закликів, не від звинувачень і викриттів, а від якісних і швидких змін одразу в кількох дотичних одна до одної системах. Але чи вийде?

Наталія Коваль (Глоба)

 

Джерело:
До списку новин