Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Кінець епохи нафтодоларів, або Чому країни-виробники вуглеводнів приречені

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Вік нафти і газу як стратегічної сировини, за допомогою якої корумпуються політичні еліти цілих країн і змінюються геополітичні розклади, добігає кінця. Головне завдання людства на найближче майбутнє – якомога швидше зіскочити із вуглеводневої голки. До того ж події кількох останніх років показали, наскільки вразливою стає цивілізація, віддаючи свою долю в руки країн – виробників нафти. Про це у статті "Перспективи світової енергетики. Системний погляд" міркує український розвідник і аналітик Петро Копка.

Петро КОПКА Розвідник і аналітик, в.о. начальника Головного управління розвідки СБУ у 2003 році, генерал-майор запасу

"Кам'яний вік закінчився не тому, що у світі закінчилися камені. 
Так само і нафтовий вік закінчиться не тому, що у нас скінчилася нафта" 
Ахмед Закі Ямані, міністр нафти і мінеральних ресурсів 
Саудівської Аравії у 1962–1986 рр.

За останні три роки на міжнародному ринку енергоносіїв відбуваються кардинальні зміни, які перетворюють нафту і газ із засобу політичного впливу і тиску на просто товари, призначені для продажу або обміну. Ці самі зміни із новою силою відновили дискусії щодо закінчення епохи вуглеводнів.

У США ухвалено рішення про промислове видобування сланцевих вуглеводнів. Навряд чи це можна списати лише на бажання покарати Росію

Нові реалії

Досягнення фактично повної енергетичної незалежності дало змогу Сполученим Штатам проводити зовнішню політику, не особливо озираючись на ситуацію на ринку вуглеводневої сировини або обстановку у видобувних країнах і регіонах.

"Центр регулювання світових цін на енергоносії перемістився з ОПЕК до США. Ситуація складається так, що Сполученим Штатам немає необхідності сильно нарощувати реальне видобування. Варто лише оголосити про такі наміри – і світові ціни негайно відреагують відповідним чином. Це ще одне свідчення надмірної спекулятивності ринку.

У світі раптом склалася парадоксальна ситуація: традиційні країни – виробники нафти і природного газу тепер уже вимушені прилаштовуватися у кільватер вашингтонської енергетичної політики.

Без сумніву, США знадобиться час, щоб призвичаїтися до ролі експортера енергоносіїв, органічно вплести цю нову економічну і одночасно глобальну реалію в американську зовнішньополітичну доктрину, навчитися ефективно використовувати цей важіль у дво- та багатосторонніх відносинах. Хоча, як свідчить практика, американці вже цілком успішно пробують використати можливості, які відкрилися.

Водночас можна з упевненістю припускати, що сланцеві технології – це своєрідний перехідний період від ери вуглеводнів до технологій нової енергетики. Незалежно від того, усвідомлюють це американці чи ні.

Таке припущення базується на двох міркуваннях. По-перше, процес гідророзриву пластів, що застосовується у сланцевих технологіях, екологічно небезпечний. Цього не можуть не розуміти американці. Однак промисловий видобуток дозволений, і його здійснюють. А це може означати тільки одне – швидкоплинність використання таких технологій.

Очевидно, на цю хитрість попалися і росіяни, які розглядали сланцеві технології як своєрідний американський блеф.

По-друге, промислове видобування сланцевих вуглеводнів почалося не у найгірший для американської економіки період. США могли би спокійно обійтися тими традиційними джерелами надходження енергоносіїв, якими користувалися до 2013 року. Утім, рішення на користь видобутку було ухвалено. Та його навряд чи можна списати лише на бажання покарати Росію.

І, нарешті, загальне зауваження – американських вуглеводнів явно не вистачить, щоб серйозно потіснити на міжнародному ринку традиційних виробників нафти і газу. Але м'яко підправити ситуацію на ньому "сланцям" цілком під силу, не обвалюючи ціни і не спричиняючи світового енергетичного колапсу. Що ми і спостерігаємо нині. Тому цілком резонно виникає припущення, що сланцева революція – це всього лише предтеча щось більш фундаментального, що із плином часу матеріалізується.

Країни втрачають суверенітет через те, що їхні політичні еліти корумповані за допомогою нафтових і газових доларів

Який він, кінець вуглеводневої епохи?

Винесене в епіграф висловлювання було зроблено Закі Ямані у 70-ті роки ХХ століття, коли глобальна енергетична криза, що вибухнула після арабо-ізраїльського конфлікту, призвела до різкого підвищення цін на нафту. Із позицій сьогодення слова Ямані звучать одночасно і як застереження виробникам, і як своєрідне пророцтво для решти світу.

Відтоді минуло приблизно 40 років, сталося кілька чутливих стрибків цін (особливо останній із них), що позначилися на стані світової економіки, і відбулася ціла низка серйозних конфліктів, які перетворили ситуацію на Близькому Сході на перманентно вибухонебезпечну. Усе це, а також досягнення у сфері технологій стало причиною поступового переходу проблеми створення нової енергетики від чистої ідеї до практики.

Завершення вуглеводневої епохи необхідне людству з об'єктивних причин. Оскільки, за загальним визнанням, серйозного прогресу в розвитку людської цивілізації не буде, поки існує безальтернативна рятівна подушка у вигляді викопної сировини.

Навколо неї наразі обертається все світове виробництво, починаючи з ракетно-космічної галузі і закінчуючи парфумерією. Це перетворило нафту і газ одночасно і на стратегічну сировину, якою шантажують і за яку борються, і на корупційний засіб глобального масштабу. Цілі країни втрачають суверенітет через те, що їхні політичні еліти виявляються корумпованими за допомогою нафтових і газових доларів.

Це, зі свого боку, веде до того, що на глобальному рівні видобувні держави із простих торговців викопною сировиною, яким усього лише пощастило із місцем розташування, перетворюються на серйозних гравців, які намагаються диктувати свої умови на міжнародному рівні. Водночас вони стають нездоланною перешкодою на шляху глобального прогресу. Передусім гальмуючи його наступ через боязнь утратити свої доходи і свій вплив у світі.

Водночас ніхто, крім видобувних компаній і країн-виробників нафти, не стверджує, що вуглеводні можна однозначно віднести до невідновлюваних джерел енергії.

У 1912 році з'явилися перші прогнози, що нафта і вугілля закінчаться протягом найближчих 30–50 років. Через 60 років, у 1972 році, експерти "Римського клубу" підготували доповідь "Межі росту", яка наробила свого часу багато галасу у глобальному просторі. У ній на основі математичного моделювання, зокрема, було зазначено: остаточне вичерпання енергетичних ресурсів станеться через 50 років. Через п'ять років закінчується термін і цього передбачення. Але кінця вуглеводням не видно.

Хай як це дивно не звучить, але досі достеменно невідомо, звідки взялася нафта на планеті Земля, як регулюється її кількість і формуються райони залягання.

Теорія, згідно з якою нафта з'явилася як результат вимирання стародавніх рептилій, не витримує критики. Незважаючи на те, що ера динозаврів тривала кілька сотень мільйонів років, малоймовірно, щоб їхніх мертвих тіл накопичилося у надрах достатньо для формування такого обсягу вуглеводнів на всій планеті. Із цього низка фахівців і вчених роблять висновок, що нафтові запаси регенеровані.

Про це, зокрема, свідчать спостереження американських геологів, що проводять у Техасі на закритих неперспективних свердловинах, а також ситуація, яка складається на старих нафтових промислах у Західній Україні, зокрема у районі Борислава Львівської області.

Якщо це так, то кінець епохи вуглеводнів – це не остаточне виснаження світових запасів нафти і газу, як багато хто вважає, а відхід людської цивілізації від нафтового "золотого тельця", що продукує дармові гроші, і робота над створенням нових моделей економіки, які базуються на відмінних від вуглеводнів технологіях.

Не визнавати цього очевидного факту вже не можуть навіть найпалкіші захисники традиційних джерел енергії, насамперед їхні виробники.

Нафтовий вік іде до завершення, і зовсім не тому, що закінчуються запаси вуглеводнів

І що далі?

Що це може бути? Як станеться? Найімовірніше, у найближчому майбутньому ми станемо свідками проривів одразу в декількох галузях, пов'язаних зі створенням енергетики майбутнього. Це електрична тяга в автомобілебудуванні, водневі клітинки і так званий холодний синтез, який базується на використанні низькотемпературних реакторів малої потужності, як-от джерела енергії у комунальній сфері, а також енергія вітру та сонця.

У більш віддаленій перспективі – це видобування на Місяці ізотопу гелію-3, що не тільки забезпечить людство невичерпним джерелом енергії, але і зробить космічну галузь рентабельною.

Успіх останнього підприємства буде залежати насамперед від вартості та якості логістики. Перші кроки у створенні системи транспортування місячного енергоносія вже зроблено. Успішні досліди зі ступенем, що повертається, які проводить компанія "Space X" Ілона Маска, досягли стадії практичних випробувань. Другим складником цього процесу є плани компанії створити ракету-носій вантажопідйомністю 40 тонн і корабель багаторазового використання Dragon, розрахований на екіпаж із семи осіб.

"Голландська хвороба", або "ефект Гронінгена" – негативний ефект, зумовлений впливом зміцнення реального курсу національної валюти на економічний розвиток унаслідок буму в окремому секторі економіки. Ефект отримав свою назву від Гронінгенського газового родовища, відкритого у 1959 р. на півночі Голландії. Швидке зростання експорту газу внаслідок освоєння родовища призвело до зростання інфляції і безробіття, падіння експорту продукції обробної промисловості і темпів зростання доходів у 70-х рр. Зростання цін на нафту у середині 70-х і початку 80-х рр. спричинило такий ефект у Саудівській Аравії, Нігерії, Мексиці.

Людство поступово починає усвідомлювати: нафтовий вік іде до завершення, і зовсім не тому, що закінчуються запаси вуглеводнів.

Головне завдання людської цивілізації у найближчому майбутньому – якомога швидше зіскочити із вуглеводневої голки

Замість висновків

Безумовно, говорити про швидку і незворотну смерть вуглеводневої ери поки рано. Навіть у разі появи серйозного конкурента у вигляді нової енергетики вуглеводнева сировина залишиться превалювати у деяких галузях і секторах глобальної економіки. Але вона перестане відігравати роль основного інструменту впливу на світові політичні і технологічні процеси. До того ж події кількох останніх років показали, наскільки вразливою стає цивілізація, віддаючи свою долю в руки країн – виробників нафти.

Нафтодолари, з огляду на специфіку видобувного бізнесу, дедалі більшою мірою перетворюються із виробничого на спекулятивний капітал. Оскільки їх спрямовують, як правило, не на підвищення ефективності бізнесу, а на розширення його екстенсивних можливостей та утримання світового виробництва у межах традиційних технологій, які використовують як енергоносії ті самі вуглеводні.

Отже, головне завдання людської цивілізації у найближчому майбутньому – якомога швидше зіскочити із вуглеводневої голки і почати по-іншому вибудовувати свої перспективи, пов'язуючи їх з інноваційними технологіями і виробництвом, які мають прийти на зміну вже наявним староукладним. Це об'єктивна потреба часу, а не чергове "хочу" сильних світу цього.

І головне тут, щоб сучасні технології шостого і вище поколінь могли приносити людству повний набір благ у будь-якому куточку земної кулі. Саме відхід від нафти і газу як мірила успішності та впливовості дасть змогу ефективно здійснити такий перехід. Золото тому приклад.

 

Джерело:
До списку новин