Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Марія Брага з Рівненщини своє 70-річчя святкувала на Ельбрусі

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Марія Брага з міста Здолбунова вже впродовж багатьох захоплюється туризмом. Незважаючи на поважний вік, жінка дуже любить ходити у гори. Навіть власне 70-річчя святкувала на Ельбрусі на висоті понад п’ять тисяч метрів. Нерідко туристка бере із собою у походи й улюбленого песика Боню.

Туризмом Марія Брага захопилася у 36 років. Жінка працювала лаборантом учбової частини в музичному училищі. Разом з групою студентів часто їздили кататися на лижах, на річки та озера. Якось одна дівчина попросила піти у Карпати.

– Я тоді уявлення не мала, що таке гори. Приїхавши у Яремче, намети поставили на острівці, який зі всіх боків омивається водою. Якби була злива, нас би змило за 15 хвилин. Ми про це дізналися згодом, – пригадує перший досвід мандрівниця. – Під час цього походу, до речі, я вперше побачила справжніх туристів. Зрозуміла, що нам до них ще далеко: спорядження слабеньке, хода не така, рюкзак складений неправильно.

Згодом жінка влаштувалася на роботу на станцію юних туристів. Її одразу відправили на семінар-практикум на Кавказ. Тоді, каже, вона й побачила справжні гори. Зрозуміла, що з її мізерним досвідом вести дітей на вершини не можна, хоча й хотілося цього понад усе.

Тоді Марія Брага стала ходити у походи з чужими групами. Перший, на Кавказ, припав на міжсезоння у травні.

– У цей період ще лежить багато снігу, й треба брати із собою чимало спорядження. Жодної консультації, як це правильно робиться, я не отримувала, – розповідає жінка. – Гірські черевики, наприклад, мають бути на два розміри більшими, аби нога почувалася вільно, я ж взяла на один. За три дні на правій нозі мала криваве місиво. Ще й почалися проблеми із зубами. Проте сходити з маршруту відмовилася, аби не псувати відпочинок усій групі. Примотала до зраненої ноги кросівка, одягнула на нього шкарпетку й таким чином дійшла до фінішу.

Нині Марія Брага щороку піднімається у гори по два-три рази. Іноді йде самостійно, хоча це й категорично заборонено.

– Ніколи не кажу, що підкорила вершину, а що вершина дозволила мені піднятися на неї, – зауважує Марія Брага. – Саме тут проявляється справжня сутність. Під час одного походу з росіянами зрозуміла, наскільки люди байдужі. Двоє друзів з Білорусі при підйомі провалилися у щілину. Один завис головою вниз. Інший зумів вибратися й пішов кликати на допомогу. Поки сформували пошукові групи, хлопець помер. Мандрівники були зв’язані між собою, й одному достатньо було смикнути за шнурок, щоб хоча б перевернути його головою догори. Коли розпочалися пошуки, слова керівника групи просто вбили: «Нічого, якби його й не знайшли, бо доведеться тарабанити в селище. Не встигнемо закрити розряд…» Мені ж гори говорять правду про мене, наповнюють бажанням жити.

Був у житті пані Марії період, коли вона залишила улюблене заняття. Жінка мешкала в однокімнатній квартирі у Рівному з донькою та онукою, яка збиралася заміж. Тож, коли постало питання житла, не роздумуючи, подалася на заробітки до Італії. Аби заробити на візу, зайнялася лозоплетінням. В Італії працювала доглядальницею без вихідних, і за чотири з половиною роки заробила на дві квартири та два ремонти.

Нині ж Марія Брага зі слізьми на очах розповідає, як зневажливо синьйори ставляться до іноземних робітників. Бувало, каже, підопічна бабуся цілу ніч не давала заснути, адже українка отримувала гроші за виконання примх старої. Нерідко донька вередливої італійки «забувала» про день розрахунку. Жінка зізнається, повернувшись в Україну, довго не могла оговтатися, Італія снилася у жахіттях. Від затяжної депресії врятували ті ж таки гори.

– Випадково зустріла свою колишню ученицю Олену Копачинську й розказала їй, що хочу піднятися на вершину. Вона також загорілася ідеєю, і ми вирушили на Кавказ, – пригадує Марія Брага. – Я дуже вдячна Лєні за підтримку. Саме з нею на своє 70-річчя піднялася на Ельбрус. Залишила там правнукові Антону капсулу, де написала, що це сходження я присвячую йому. Щопрада, ще не вирішила, чи розповім хлопчику колись про це.

Донька та внучка пані Марії захоплення не поділяють. Жінка зізнається, щоразу вирушаючи у чергову мандрівку, обіцяє, що йде востаннє. Просячи тим часом у Бога сил повертатися в гори якомога частіше. Нерідко, йдучи у Карпати, туристка бере із собою й улюбленого собачку Боню. Разом з господинею побував чотирилапий і на Євромайдані, де Марія Брага зустрічала Новий рік.

– Я всією душею підтримую тих людей, які відстоюють там своє майбутнє, – ділиться здолбунівчанка. – Якось побачила по телевізору виступ жінки з Донеччини, яка висловлювалася проти приєднання до Європи. Вона казала, що хоче, аби була гідна зарплатня, дешеві продукти… Я також за все це, проте хочу жити у Європі. Так, я була там кілька років рабинею, але з власної волі. Я бачила, як живуть люди там і як ставляться до нас росіяни.

Марія МАРТИНЮК

 

 
Джерело:
До списку новин