Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Як дожити до ста років: секрети довголіття від федорівської бабусі

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

В свої 100 років, вона сама готує їсти, палить грубку, порпається в городі, читає книги і газети (рідко користується окулярами), щосуботи ходить до костелу, вправно жартує і переживає за свій зовнішній вигляд. Також має мобільний телефон, але рідко ним користується через поганий слух. Про це йдеться на сайті novograd.city.

Це не та бабуся, у якої немає зубів і вона погано бачить, жаліється на життя, здоров’я, сусідів тощо.

Ця – повна протилежність багатьом штампам бабусь. ЇЇ енергії можуть позаздрити 50 літні, посмішці голлівудські зірки, а гумору 95 квартал.

Савицька Станіслава Адольфівна нещодавно відсвяткувала свій 100 літній ювілей. Не зважаючи на свій вік, вона дасть фору багатьом. 

Завжди усміхнена, весела і життєрадісна, односельці знають її саме такою, незважаючи на те, яка доля випала на її плечі. Вона була старшою донькою в багатодітній родині. Коли тата репресували, вдома були мама і маленькі діти, потрібно було виживати. Де тільки не працювала, чого тільки не робила юна Стася: від доярки в колгоспі до завідуючої дитячого садочку. Сила характеру та волі не раз допомагали у житті. А ще, мабуть, внутрішня харизма.

– Де б я не працювала зі мною завжди знайомилося начальство і завжди мені допомагали. Незважаючи на важкі голодні часи, я рідко голодувала, – ділиться спогадами бабуся, - Адже завжди працювала і роботи ніколи не боялася. Тим, чим кормили на роботі, завжди приносила додому, аби молодшим було що поїсти.

На столі стоять два портрети, вони наче крізь роки пронизують поглядом. На одному молодий чоловік, на іншому набагато старший.

— Це Ваш чоловік?

— Це мої два чоловіка, – взяла до рук портрети обтерла і поставила по обидва боки. – Зі своїм першим, познайомилася на фермі. Я працювала дояркою, у мене на фермі було п’ятнадцять корів. А він збирав молоко. Як вгледів, не відчипився, поки не вийшла заміж. Мені тоді було 18 років.

Та подружнє життя не довго було щасливим. Спочатку помер син, йому було лише одинадцять місяців, а потім… Десятого жовтня 1940 року чоловіка забрали в армію, вагітна дружина лишилася вдома. Більше подружжя ніколи не зустрілося. Разом вони прожили чотири роки.

У воєнні часи мало кому жилось легко. Молода Стася не вірила про безвісти зниклого чоловіка, чекала, шукала. А потім почала допомагати партизанам. Підтримувала чим могла, їжею, горілкою для ран, навіть сама ходила у розвідку, адже десь там, воював її чоловік, і можливо йому теж хтось допоможе.

— Мабуть було важко без чоловіка?

— Кому в ті часи було легко. Антон (чоловік), пропав безвісти. У мене народилася донька. Жили, працювали, справлялись. Щоправда, на що була багата, так це на шанувальників, – розповідає з посмішкою Станіслава Адольфівна. – Чоловічої уваги ніколи не бракувало. Пригадую був хлопчина, прийшов і каже: "Стасю, бери мене, я тобі буду дрова колоти, а як прийде чоловік, то я піду". І він такий був не один.

— Ви, мабуть були карсунею?

— Та ні, – відмахується жінка, – я не раз думала, чого вони так до мене липнуть, я була мала зростом, худа, не багата на вроду, а кавалерів було вдосталь. Голову крутила багатьом. В селі був аеродром, військових вистачало. І у мене був військовий палкий шанувальник, дуже мене любив, – з сумом згадує жінка, – я йому розбила серце. Зараз шкода. Хто зна якби склалася моя доля.

— Чому ж ви не вийшли за нього заміж?

— Заміж більше не збиралася, адже чоловік пропав безвісті, який може бути заміж?, – розповідає. – Хлопці були різні, та був один досить настирний юнак, який ходив за мною по п’ятам. Підкорив мене тим, що я до костелу і він (я віруюча і для мене це був важливий аргумент) і головне його дуже любила донька, яка сама почала називати татом. Мені потрібно було якось жити, ставити дитину на ноги, а ще ж мама і молодші брати і сестри. Вже після війни вдруге вийшла заміж задля малої Ядвіги. Мені завжди щастило на хороших людей. І чоловік не виключення, був хазяйським, ніколи мене не ображав. Прожили ми в шлюбі 43 роки.

— Поділіться секретом вдалого шлюбу?

— Чоловік має бути молодшим і сильно тебе любити, – впевнено каже Станіслава Адольфівна. – Пам’ятаю, як моїм чоловікам казали, що я старша, помру перша, будуть вони молодими вдівцями. А, бач, як вийшло, похоронила усіх я – двох чоловіків та доньку (Ядвіга померла у 63 роки).

З рідних лишилося два брата, один проживає в Новограді, а другий у Дніпропетровській області, троє внуків і дві правнучки.

Ірина Степєрова,  внучка ювілярки, говорить, що бабуся гарний приклад для наслідування, адже вона завжди знає чого хоче, на все має свою думку, яку завжди відстоїть. Якщо вже вона щось вирішила, або захотіла, то ви як хочете, а буде так. Можливо, в знаки далося важке життя у якому завжди була боротьба за виживання, але це сильна духом жінка, у якої є чому повчитися, що нащадки вправно роблять.

Наталія Савченко вже 15 років допомагає Станіславі Адольфівні по господарству.

— Станіслава Адольфівна дуже полюбляє квіти. – розповідає Наталія Петрівна. – Сама вирощує їх, пересаджує, в квітник нікого не пускає. Вона з тих жінок, хто полюбляє солодощі і не набирає від них зайву вагу. Баба Стася у свої сто років повністю сама себе обслуговує. За все своє життя Станіслава Адольфівна була лише двічі в лікарні. Щоправда, наразі трохи підводить тиск. Але щоб в житті не сталося щосуботнє відвідування костелу вона ніколи не відмінить.

У День народження ювілярку прийшли вітати усі близькі та рідні.

Станіслава Адольфівна, в черговий раз, як колись, уся була в центрі уваги. Маленький, старенький будиночок переповнений квітами та подарунками. Вона легко жартує, згадує всіх, кого вже немає.

– То в чому ж рецепт довголіття?

— У нас по татовій лінії всі довго жили. Мабуть це і мені передалося. Моя хрещена померла в 100 років. Я не лежу, а постійно рухаюся і слідкую за собою. Щоранку роблю зарядку, молюся, ніколи не сиджу без діла, ніколи не жаліюся. (по секрету сказала, що любить чоловіків). Оце і всі секрети.

Сучасна столітня бабуся багатьом дасть фору своєю завзятістю. Чого тільки не бачила, чого тільки не пережила, але ніхто і ніщо не зламало цю жінку. Здається, час не впливає на неї, адже виглядає як в роки молодості маленька, худенька, струнка з глибоким поглядом та сильною внутрішньою енергією дивиться у майбутнє. 

 
Джерело:
До списку новин