Леонід Кравчук із Горохівського району Волині вирощує кизиловий сад із 50 дерев, повідомляє volyn.com.ua. Має 30 сортів кизилу. Перші саджанці отримав з Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.
«Ця культура цінна тим, що не потребує жодних обприскувань. Хоча вже з’являється кизилова міль, яка характерна для півдня, а не для нашого регіону, — каже Кравчук. — Якщо дотримуватися хімічної карти захисту, то на гектар яблуневого саду треба від 1,5 до 2,5 тисячі доларів на хімікати. А на кизиловий нічого не витрачаєш».
Урожаю чекають довго. Кісточку треба стратифікувати в ґрунті два роки. Стільки ж треба вирощувати сіянця і лише тоді окулірувати. Саджанець можна підживлювати лише через п’ять років після садіння.
Кизил не любить прямого сонячного проміння. Росте на всіх типах ґрунтів, окрім кислих. Труднощі розмноження компенсуються легкістю догляду за рослиною. Вона потребує поливання лише у посушливий період.
«Дерево має багато листя, яке захищає плоди від граду, хоча рани від нього затягуються, в той час як, скажімо, уражені сливи гниють. Тому в сучасних умовах, коли клімат дуже помінявся, це незамінна культура, – каже Кравчук. – За 50 років спостережень у Ботанічному саду Києва тільки 9 разів не мали повних врожаїв цієї культури, а були середні. Решта літ — повні врожаї. А все тому, що квітки на цих деревах розпускаються хвилями: одні потрапили під дощ чи приморозок, на інших — є зав’язь. За 15 років я ще не був без врожаю».
Кизил можна збирати у технічній, а не біологічній стиглості. Тобто, він придатний для транспортування на далекі відстані. Ягоди добре переносять заморозку.
Ягоди Кравчук збуває оптом і вроздріб. Їх купують на наливки й варення, а також ліки. Основні покупці – діаспори Кавказького регіону.
Кизилові сади є у Криму. В Україні ця ніша не заповнена.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
