За допомогою лише одного вітряка чоловік освітлює великий двоповерховий будинок, у якому працюють десятки різних електроприладів, та нагріває воду, пише газета Експрес.
"Зробити вітряк мене змусили обставини, - розповідає з усмішкою поважний чоловік. - У селі Гринівці, де я живу, часто були перебої з електроенергією. А ще часті відключення, різні ремонти. Усе це мене дуже дратувало. Проте що я міг зробити? Посваритися з енергетиками? Але що це дасть? Та й вони самі в цьому майже не винні. Є певна система... І я вирішив, якщо зі світлом негаразд, треба використовувати інші джерела енергетики".
За фахом Дмитро Гринишин інженер, тому до справи взявся професійно. Насамперед став консультуватися з колегами по інтернету, читав різні статті, листувався з інженерами та аматорами, які використовують альтернативну енергетику. І нарешті чоловік вирішив, що найкраще буде встановити на подвір’ї вітряк і змусити вітер працювати на себе.
"Проте аналізувати, мріяти, розраховувати - це одне, а зробити - зовсім інше, - мовить пан Гринишин. - Встановлення вітряка обійшлося мені недешево. Якби довелося за один раз видати всі гроші, а це понад 40 (!) тисяч гривень, то, напевно, я б відмовився від свого задуму".
Але чоловік купував та робив усе поступово, і зізнається, що трохи заощаджень у нього було. Міні-вітростанцію Дмитро Гринишин склав сам за три місяці. Усі роботи виконував у гаражі. Чоловік каже, що не поспішав, спершу працював над кресленнями, потім робив пробний макет і лише згодом сам вітряк. На дев’ятиметровій щоглі є генератор, який метикуватий господар переробив із електродвигуна. Від нього колом відходять три лопасті завдовжки 1,2 метра, які теж зроблені паном Дмитром із металевої труби товщиною 0,6 сантиметра.
"Коли дме вітер, лопасті крутяться і водночас крутиться генератор. При цьому утворюється постійний струм напругою 12 вольт, - пояснює пан Дмитро. - До генератора підключені дроти, через які струм подається на акумулятори потужністю 700 ампер. Коли акумулятори цілком заряджені, то їх вистачає на 2 - 3 дні користування. Далі від акумуляторів струм "біжить" на інвертор. Це такий пристрій, що перетворює постійний струм у змінний. У мене це 220 - 230 вольт. Інвертор у чоловіка дуже цінний, у прямому розуміння слова, бо за нього він заплатив аж 16 тисяч гривень. Але він того вартує, бо якщо вітряної потужності не вистачає, то через інвертор струм "добирається" зі звичайної електромережі. Щоправда, таке трапляється рідко.
"Щоби ваш вітряк працював, напевно, треба сильних вітрів. Хіба це зручно, коли біля хати вітровії?", - запитую господаря. Той з усмішкою відповідає: для того, аби вітряк запрацював, достатньо, щоби вітер дув зі швидкістю лише два метри на секунду. При цьому немає ніякого шуму, і жодного дискомфорту від того, що на подвір’ї є вітряк, у господаря і його родини немає. Навпаки - красиво.
"За допомогою вітру я освітлюю та опалюю свій двоповерховий будинок, - каже Дмитро Гринишин. - Від природної енергії працює телевізор, комп’ютер, пральна машина, різноманітні побутові електроприлади. І світло я не економлю й нічого за це не плачу". Наразі міні-вітростанція сільському інженерові ще не окупилася, та й користується він альтернативним струмом лише сам. Ані сусідам, ані в загальну мережу енергію не дає. Чоловік зазначає, що для того, аби продавати енергію за зеленим тарифом, потрібно багато документів. На це він не має часу, проте незабаром хоче встановити ще й сонячні батареї, і тоді вже "ділитися" світлом із іншими.
Сабіна РУЖИЦЬКА
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
