Свята не станеться, якщо в нього не вірити, або воно прийде, але не буде таким яскравим і душевним, як у книжках цього огляду. Тож у передсвятковий час, коли саме повітря пронизане передчуттям дива, варто налаштуватися на відповідну хвилю, зберігши в собі атмосферу затишку і тепла.
"Різдвяна історія", Чарльз Діккенс
Герой цієї повісті – старий самотній скнара, який не любить нічого, крім грошей, не збирається святкувати Різдво, відкидає пропозицію племінника провести час з його родиною і проганяє збирачів пожертвувань. Вдома йому являється привид компаньйона, який попереджає про трьох Духів, що невдовзі мають завітати до старого.
Перший Дух переносить героя в дитинство і юність, де той втрачає свою кохану. Другий показує, як люди святкують Різдво, і переносить в будинок племінника, якийй весело проводять час з родиною. Третій демонструє майбутнє, в якому в місті помирає відома людина, з чого люди або радіють, або їм байдуже, і герой розуміє, що це помер він сам. Благаючи Духа дозволити йому змінити своє життя, наш герой прокидається.
Таким чином, цілком в дусі Різдва, відбувається відродження старого, який був морально мертвим, але зумів змінитися на краще, народившись вдруге.
"Листи Різдвяного Діда", Дж. Р. Р. Толкін
Для дітей автора цієї збірки Різдвяний Дід був особою цілком реальною. Він не тільки приносив їм подарунки на Різдво, але й надсилав щороку листи з привітаннями та малюнками. У цих листах він описував свій будинок, своїх друзів і ті події, часом кумедні, а часом тривожні, які відбувалися на Північному полюсі. Перший лист прийшло в 1920 році, коли старшому синові автора, було три роки; відтоді листи приходили кожного Різдва, понад двадцять років поспіль, аж поки діти виросли.
Іноді запорошені снігом конверти з маркою Північного полюса знаходили в будинку на ранок після свята, іноді їх приносив листоноша. Натомість листи, які діти складали у відповідь, немов самі собою зникали з камінної полиці. Спочатку в листах згадувався лише Білий ведмідь, потім з'явилися снігові ельфи, руді гноми, печерні ведмеді і племінники Білого ведмедя, який був радником Різдвяного Діда і головним джерелом неприємностей. Це через нього Різдвяний Дід плутав подарунки, утім, сама історія про це за всі часи знаходили своїх адресатів.
"Лілі та восьминіг", Стівен Роулі
Разом зі своїм песиком герой цього нетрадиційного у всіх сенсах роману, живучи у багатолюдному Лос-Анджелесі, проводить майже весь час. Грає в "Монополію", їсть піцу, обговорює акторів кіно. Навіть ідучи до психотерапевта чи зустрічаючись із близьким другом, наш молодик все одно звіряється про це своїй чотириногій Лілі. У це важко повірити, але поволі звикаєш до цих діалогів, наче з живою людиною, ігрищ, забав, поїздок в гості на Різдво. "Я тримав Лілі так, щоб її передні лапи лежали в мене на плечі й прошепотів їй у вухо: – Я прийду по тебе. За тиждень. Ніколи не думай, що я не повернусь. – Коли повернешся? – По семи снах. Прийду по тебе".
Різдво тут згадано недаремно, воно виникає щоразу коли йдеться про якісь буденні химери – тести Роршаха, які нагадують дитячі різдвяні листівки, забутий светр з оленями, в якому герой колись їздив на Різдво на східне узбережжя… Натомість бридкий восьминіг, який заволодів тілом, душею і життям обох – нещасної такси та її не менш нещасливого господаря – це метафора не лише хвороби, але й щоденного тягаря обставин, які знищують віру, надію, кохання.
Але навіть після смерті настає не забуття, а те саме відродження незабутнього, пам’ятного, дорогого. "Я боюсь на неї глянути, плачу, – звіряється герой роману. – Коли восьминіг помер, вона стала такою, як раніше, – молоденькою Лілі. У її рухах з’явилась легкість, я тримаю її голову в руках і чухаю їй за вухами, промовляючи: "Моя дитинко!" знову й знову. – Що? – схвильовано питає Лілі. Я відповідаю те, що здатний вимовити тепер: – Ти тут".
"У країні сирних коників", Ярина Винницька
Різдвяна казка про маленьку дівчинку, яка чи не єдина у світі схотіла зробити подарунок Миколаю, насправді має цілком "дорослу" мораль. За сюжетом, героїня мандрує Львовом на літаючому ліжнику, відвідує житло Миколая, майстерні художників, знайомиться з Чорним Мольфаром. Рецепти різдвяних страв, таємниці галицьких ікон, святкові традиції – про все дівчинка дізнається на сторінках цієї мальовничої книжки – справжнього шедевру поліграфії.
Що ж до різдвяних послань у казці, то йдеться насамперед про любов до ближнього, адже Дух Різдва, без якого не буде свята, був поцуплений Чорним Мольфаром лише для того, щоб привернути до себе увагу. І це другий випадок у книжці після подарунка Миколаю. Утім, різдвяну рівновагу відновлено, нитка часу тчеться собі далі, а художників, які оформили збірку (Юлія Табенська, Олега Денисенко, Остап Лозинський), а також авторку можна привітати з чудовим проектом.
"Різдво у Петсона", Свен Нордквіст
Цій невеличкій, чудово ілюстрованій казці шведського письменника вже більше трьох десятиліть, але вона досі може зацікавити навіть дорослих. Йдеться у ній про пригоди дідуся Петсона та його вічно молодого друга, бешкетника-кота на ім'я Фіндус. Крім того, тут живуть хатні герої на кшталт одноокого капця чи моркви, що виростає на городі завбільшки з людину. Так вже сталося, що вибравшись по ялинку до лісу, старий пошкодив ногу, тож тепер ані святкового настрою, ані прикрас, ані навіть харчів, бо до крамниці нікому сходити.
І тут починається найнеймовірніше, адже це переддень Різдва, а хата повна не лише старих речей, якими можна прикрасити ялинку, але й казкових персонажів! Тож відсвяткували обидва цілком по-домашньому, котику дістався у подарунок м’ячик на гумці, а господарю – картоплечистка. Але головне – дух Різдва, що осяяв оселю, відчувається на кожній сторінці цієї затишної історії, не кажучи про самодостатні малюнки, які можна роздивлятися, наче справжні казкові картини, у чиїх деталях ховається безліч дрібних казкових персонажів.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
