Зникли ключі - винен домовик, пропала друга шкарпетка - теж він бешкетує... Про незвичного "сусіда" газета Експрес розмовляє з Аліною Яровою, етнографом, кандидаткою історичних наук, та Оксаною Ратушною, психологом-практиком.
- Домовик в українській культурі з'явився ще в часи середньовіччя, - розповідає Аліна Ярова. - Одні дослідники вважають, що це сукупність усіх домашніх духів, натомість інші кажуть, що він є уособленням одного предка або всього роду. За давніми уявленнями, домовик живе десь під пічкою або на горищі. Вважалося, що він дуже добре ставився до мешканців оселі, якщо вони дотримувалися у ній чистоти. Домовик попереджав про пожежу, відганяв злих духів і навіть допомагав у господарстві. А от неохайним міг мстити: будити посеред ночі, душити та робити інші капості.
- А яким його уявляли?
- Волохатим, невеликим на зріст і з копитцями. Вірили, що він може перевтілюватися у кота, вужа чи курку. Щоб задобрити домовика, йому залишали молоко чи залишки зі столу. А от солоного та госторого, казали, домовик дуже не любить, за такі гостинці може покарати. Коли сім'я переїжджала у нову хату, хорошого домового намагалися забрати зі собою. Для цього брали попіл зі старої печі, який потім закидали у нову або розпорошували по кутках хати.
- Дехто і сьогодні вірить в домовика...
- Віра у надприродне - це можливість розділити чи перекласти на когось відповідальність за те, що відбувається у житті людини, - додає Оксана Ратушна. - Так можна пояснити, чому сусідові живеться краще ("бо домовик служить") або чому самій людині живеться гірше ("пороблено"). До речі, жінки більше схильні вірити у надприродне, ніж чоловіки, бо вони, як правило, емоційніші та чуттєвіші. А ще діти, яким просто бракує знань, щоби сформувати цілісну картину світу.