загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

«Ми просто були звичайними!» Незряче подружжя прожило разом 72 роки

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Вони ніколи не побачили свої обличчя, хоча прожили в сакраментальному союзі понад 70 років. Попри те вони навіть виховали десятьох дітей і дочекалися 25 онуків! Дізнайся про історію Роберта і Дженні Кубінгер Махоні.

Ранньою весною 2017 року у віці 95 років помер Роберт (Боб) Махоні, багаторічний член судової колегії державного суду в американському Мічигані. На чотири роки раніше після 72 років подружнього життя померла його дружина Дженні Кубінгер. Пари, які проживають разом кілька десятків років, – це не рідкісне явище у світі, але Махоні – це винятковий випадок.

Із ранньої молодості вони обоє були незрячі, але інвалідність не стала на перешкоді їхньому спільному щасливому життю. Історія про Роберта і Дженні з’явилося на шпальтах американської християнської преси ще за життя подружжя, але воно й досі дуже популярне в усьому світі.

Пара походила з родин чеських та ірландських іммігрантів, які поїхали за океан на початку ХХ століття. Дженні втратила зір у три роки внаслідок трагічного випадку. Вона відвідувала початкову школу для незрячих дітей. А відразу після закінчення навчання познайомилася з 15-річним Робертом. Він став незрячим внаслідок вродженої неврологічної вади. Після заручин пара уклала шлюб у 1941 році. Дженні пригадувала, що це був дуже важкий час не тільки через те, що США вступили в Другу світову війну після японської атаки на базу Перл Харбор, але й через смерть її батька, якого дуже любила. Молода пара не була заможною і мусила винаймати квартиру за 37 доларів на місяць.

З величезним зусиллям (у 40-их роках у вищих навчальних закладах практично не було незрячих осіб) Роберт здобув освіту правознавця і був обраний членом судової колегії державного суду Мічигану. Це був перший в історії Сполучених Штатів випадок, коли таку посаду зайняла незряча людина. Фінансова ситуація подружжя покращилася настільки, що молода сім'я змогла придбати власну невелику квартиру.

"Мабуть, нас можна було легко обманути, тому що ми не могли оцінити стан приміщення на власні очі. Чи ви можете уявити собі двох незрячих, які приходять оглянути квартиру? На щастя, Бог послав на наш шлях чесну людину, яка все нам добре пояснила" – пригадувала з роками Дженні.

Їхня перша дитина, син Гарі, з’явився на світ через 2,5 року подружнього життя. Дженні переживала великий стрес, оскільки боялася купати хлопчика. На самому початку їй допомогла мама, але вже через три тижні навчання вона могла все робити самостійно. Жінка сама прала пелюшки і постіль. «Багато людей запитувало, як змінилося наше життя після народження дитини і як ми з цим впоралися. Отож змінилося тільки те, що ми вже не могли приносити один одному сніданок у ліжко, а це стало правилом відразу після шлюбу», – жартома пояснювала пані Махоні. Після Гарі у незрячого подружжя впродовж 25 років народилося ще десятеро дітей. І ні в кого з них не було проблем із зором.

Щоб добре порядкувати в домі, пара прив’язувала до дитячого одягу невеликі металові дзвоники, щоб малюків було легше знайти в квартирі. Вони зберігали усі миючі засоби та інші побутові речі в одному місці на висоті, до якої можна було дотягнутися рукою. Тільки зрідка подружжя викликало електриків чи сантехніків. Коли підросли старші діти, наводити лад вдома стало значно простіше.

Пара завжди підкреслювала, яке значення у їхньому житті відіграла віра. «Я вірю, що з нами увесь час був Бог, інакше ми не впоралися б. Ми просто були звичайними і жили нормально, як інші», – пригадувала Дженні. Усі подружні роки вони удвох щодня доглядали розарій, не пропускали недільну літургію, а всіх дітей відправили у католицькі школи. Подружжя змогло навіть знайти час на власне дозвілля -  щодня виділяли годину на гру в карти (зі шрифтом Брайля). Подружжя прожило разом кілька епох, наприкінці життя внуки навчили користуватися комп’ютером для незрячих.

Коли люди запитували Махонів, за що вони вдячні Богу, ті найчастіше відповідали: «За все, адже ми маємо прекрасне життя, яке Він нам подарував!»

 

Джерело:
До списку новин