загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Пенсіонер з Холмів перетворив своє подвір’я в музей

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Пройти повз обійстя Олександра Савченка, що у селищі Холми Корюківського району, просто неможливо: обов’язково зупинишся, аби роздивитися, що то за диво-арка з різними скульптурними витворами замість звичного паркану з хвірточкою. Чоловік уже звик до особливої уваги подорожніх і нікому не відмовляє у задоволенні ближче оглянути красу, яку створив власними руками.

Скорботна мати від митця береже пам'ять про хоробрих

Мало в якому населеному пункті можна знайти самодіяльного скульптора, а в невеликих Холмах він є. Ще років десять тому Олександра Яковича добре знали в окрузі як талановитого художника-самоучку. У його здобутку понад півсотні картин, які, до речі, прикрашають і музейні експозиції, і приватні колекції поціновувачів прекрасного. Та непосидючому пенсіонеру хотілося чогось нового. Тому вирішив спробувати себе в новій іпостасі – скульптора. Однією з перших і, як запевняє сам майстер, серйозною роботою була Скорботна мати, яка нині встановлена на братській могилі полеглих у роки Великої Вітчизняної війни воїнів-холминців.

«Працював над нею два місяці, – розповідає Олександр Савченко. – Це для мене особлива скульптура. – І не тому, що місцева влада звернулася до мене з проханням спробувати її виготовити… Насамперед, через те, що мій батько героїчно загинув на передовій під час війни».

Погруддя батьку, матері й… собі

З особливою повагою і гордістю розповідає мій співбесідник про свого тата. Зізнається, що дуже часто його згадує, хоча той пішов із життя, коли Олександрові щойно виповнилося шістнадцять. Жорстока війна забрала найдорожчу людину, приклад для наслідування…

«Коли переглядаю фільми по телевізору про звільнення Києва від фашистів, а їх тепер вийшло з десяток нових, багатих на документальні факти, – говорить наш герой, – то обов’язково згадую рідного батька Якова Климовича. Вже згодом я дізнався, що він був рядовим стрільцем і увійшов до історії – форсував суворий і холодний, як крижина, Дніпро. Переправлялися на човнах, а найбільше – на плотах, збитих нашвидкуруч. А фашисти в цей час нещадно поливали вогнем. Та був наказ: «Не відступати, утримувати Київ». Від земляків-чернігівців, які вціліли, дізнався, що батько був хоробрим бійцем, завжди рвався у бій. 

Дійшов до Дніпра. А там смертельно підкосила фашистська куля. Отож, пам’ять про нього свято бережу. А щоб вона ніби утвердилася надовго, виготовив погруддя. Його встановив на кладовищі. З часом зліпив погруддя матері й дружині. Їхні з татом могли поруч. Уже й на свою могилу закінчив бюст. Вік у мене

поважний, тому нехай буде. Та пожити я ще хочу й задумів у мене чимало». 
Не лише членам родини виготовив погруддя селищний скульптор, а й колишнім фронтовикам, ветеранам праці, які тепер в іншому світі. Рідні їх встановлювали біля своїх хат або на кладовищах у селах.

«Бійці Великої Вітчизняної війни заслуговують, щоб про них згадували, берегли у пам’яті», – наголосив митець. 

Кобзар поїде до райцентру

Не оминув пенсіонер-скульптор і українську тематику. Монумент бунтівливому генію Тарасу Шевченку створив для душі, та ним зацікавилися в райцентрі, і вже за кілька місяців він прикрашатиме там невеличкий сквер біля музичної школи.

«Спочатку я зробив паперового Тараса. Погруддя велике, а тому й часу забрало багатенько, – каже мій співбесідник. – Є окрема хатинка, яка служить для мене майстернею. Не кожен день у ній працюю, а коли приходить натхнення. Другого Кобзаря виготовив з бетону у формі бюсту. Майже два місяці пішло. Тоді думав собі, можна було б у школу якусь передати. Аж тут почали цікавитися з Корюківки, мовляв, хочемо неподалік центру міста встановити. Це порадувало, і я, звісно ж, погодився».

Олександр Савченко наділений талантом одухотворювати свої роботи. Людина, її духовний всесвіт у центрі творчості майстра. Пенсіонер, котрий ніде не вчився образотворчому мистецтву, з легкістю копіює роботи відомих скульпторів, але зізнається, що не в захваті від них, бо любить вкладати душу в свої доробки.

«Немеркнуча сторінка у житті нашого селища – війна. Особливої уваги заслуговують холминські малогвардійці-підпільники. Кожен з них заслуговує, щоб виготовили погруддя, встановили, – говорить ветеран праці Олександр Якович. – Думаю, з часом, коли вистачить сил, а мені уже далеко за вісімдесят, буде увічнено пам’ять у граніті чи бетоні хоробрим хлопцям. А, можливо, це постане великий барельєф. Правда, хотілося б, щоб була фінансова підтримка такого проекту з боку місцевої влади. Адже ми повинні вшановувати істинних героїв нашого краю!».

Джерело:
До списку новин