Нова щорічна доповідь уповноваженої Верховної Ради з прав людини вражає статистикою: третина українців готова позбутися своїх прав та свобод заради добробуту. На думку соціологів, якщо таких громадян буде лише на 10 % більше, держава почне набувати ознак авторитарної.
661 сторінка щорічної доповіді українського омбудсмена вражає не тільки солідним обсягом, а й змістом: документ містить дані про основні побоювання та сподівання громадян. Виявляється, що нині 30,3 % українців готові поступитися державі часткою своїх прав і громадянських свобод заради власного добробуту. 34,3 % досі вагаються, що для них цінніше: свобода чи стабільність. І лише третина співвітчизників точно знає: вони готові терпіти матеріальні труднощі, але особистою свободою та правами поступитися не готові.
«Як не дивно, більшість українців, які готові віддати свободу заради добробуту, проживають на заході України – майже половина, 48,5 %. А от на буремному Донбасі протилежна ситуація: там 55 % за жодних умов не віддадуть свої громадянські права в обмін на стабільність. Більше всього вагаються на півночі та півдні – майже половина тамтешніх мешканців не знають, що для них цінніше», – йдеться у доповіді омбудсмена.
При цьому депутати Верховної Ради вже третій рік ніяк не можуть заслухати доповідь омбудсмена щодо стану прав і свобод українців. Офіційна причина – не вистачає часу. Дивуватися немає чому, адже за цією доповіддю саме народні обранці очолюють ТОП-10 порушників прав громадян.
«У Комітеті з прав людини ми вже двічі за каденцію коротко заслуховували уповноважену з прав людини. Комітет одноголосно рекомендував винести у залу Верховної Ради доповідь для заслуховування для всіх народних депутатів. Уповноважена має це право за законом. Але головуючий не ставить цю доповідь другий рік поспіль», – говорить народна депутатка Ірина Суслова.
Після Революції гідності кількість тих, хто готовий принести в жертву свою свободу та права заради стабільності, більшає. Така капітуляція пом’якшує нестерпну тривогу, позбавляє від паніки й робить життя стабільним – словом, дає ілюзію спокою в країні, де щодня співгромадяни гинуть від ворожих куль, курс долара дивує своїми стрибками, а політики частіше б’ються у кулуарах, аніж вносять законопроекти до розгляду.
«Людина не може тривалий час перебувати у стані внутрішнього конфлікту. Тому вона або закриється від новин, громадської активності та буде тихо мріяти про “долар по вісім”, лише б від неї відчепилися, себто закриється від негативу або стане невротиком. Це природний запобіжний клапан і сутність людської психіки», – розповів психолог Олександр Щербицький.
Однак проблема «хатокрайності» – не лише українська. У ХХ столітті чимало країн відчули на собі подих авторитаризму. Відтоді світом пройшло кілька хвиль демократизації, однак загальним трендом вона не стала. За даними Freedom House (організація, яка вимірює рівень громадянських свобод у світі), з 2005 року спостерігається стійке зниження рівня прав людини, і по всьому світу пішов процес, протилежний лібералізації.
«У Середніх віках людина жила не тільки на технічно принципово іншому рівні, а й психологічному також. Вона з народження знала, чим буде займатися, де проживатиме і яка політика буде в її країні. Це був період дитинства в усього людства. Тепер події національного масштабу змінюють одна одну щогодини, і громадянин просто відчуває себе ізольованим та загубленим в інформаційному морі. Саме тому він каже: “Вирішуйте за мене, тільки дайте спокій”», – пояснює соціолог Сергій Ковалинський.
Саме тоді, коли 65 % українців або готові віддати свої права та свободи, або їм просто однаково, виникає загроза авторитаризму. Чимало людей із такою позицією не хочуть самостійно приймати рішення, тому вступають до сумнівних організацій чи продають свої голоси на виборах. На політичну арену виходять популістично-авторитарні партії, які обіцяють легке вирішення надскладних проблем дуже швидко.
«За роки, що минули з часу перемоги фашистських чи комуністичних режимів, … нам довелося визнати, що мільйони людей відмовилися від своєї свободи з таким же запалом, з яким їхні батьки боролися за неї у революцію; що вони не прагнули до свободи, а шукали спосіб її позбутися; що інші мільйони були при цьому байдужі та не вважали, що за свободу варто боротися і вмирати», –писав Еріх Фромм у далекому 1941 році.
На думку соціологів, нині українці перебувають на перехресті. Одна дорога веде до «негативної свободи» – відмови від своїх прав у намаганні подолати самотність і скоротити відстань між своєю особистістю та «масою». Інша дорога веде до «позитивної свободи», в якій громадянин дорослішає, бере на себе частку відповідальності й вчиться будувати стосунки навіть у складних політичних і життєвих умовах. Таких українців наразі щонайменше 35 % – це більше за інші дві групи і це дарує надію на дійсно вільну країну.
Костянтин Руль
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
