Провідна неділя: правила, прикмети та традиції

Провідна неділя в 2018 році випадає на 15 квітня – у першу неділю після Великодня. Одне з цих всіх найменувань вважається церковним – йдеться про Томину або Фомину неділю. У писанні йдеться, що один із апостолів, Фома, не повірив у Воскресіння Христа.

Не повірю, доки не вложу моїх пальців у Його рани,
– сказав апостол.

І тільки після перевірки, він переконався, що Ісус воскрес. Тому весь тиждень, як і останній сьомий день після вознесіння вважається Фоминим.

Обряди та звичаї у поминальні дні

Традиції розказують, що на Великдень Бог відпускає душі померлих на землю. До речі, прийнято впродовж тижня після Пасхи виставляти на вікно запалену свічку, щоб душі знайшли дорогу додому, а також кілька крашанок, щоб задовільнити їхній голод. А в поминальну неділю душі повертаються назад на небо. От родичі і приходять на цвинтар попрощатися. А якщо в цей день іде дощ, то якась із душ ніби-то плаче через те, що Господь її не відпустив за гріхи.

Але насправді традиція проводів з’явилася раніше християнства і має язичницькі корені. Тому певний час ревні християни активно боролися із таким обрядом. Хоча з часом все ж таки поминальна неділя органічно вписалася у релігійний цикл Великодніх свят.

Радуниця, як ще називають Томину неділю, згадується ще у давньоруських літописах:

На другой неделе во вторникь на заутріе по Радонице

Тоді, за язичницькими традиціями, поминали родичів у період весняного відновлення природи. В ті часи це дійство символізувало колообіг “життя-смерть-життя”. Вважалося, що спільна із покійними трапеза живим додавала впевненості у сьогоденні, а мертвим допомагала заспокоїти дух.

Коли ця традиція перекочувала до християнства, її дещо змінили. Почали відспівувати молитви не тільки в церквах, але й на цвинтарі. Освячували їжу, а вже тоді, біля могил, ділилася свяченою трапезою. Серед особливих страв виокремлюють: паску (можна залишити освячену ще з Великодня), книші, коливо, пироги, фарбували нову порцію крашанок.

Коливо – це поминальна страва, яку готують не тільки на Провідки, але і на поминки по тільки-но померлому родичу. Зазвичай його готують як кутю. Але ще поливають ситою з меду або цукрового сиропу (мед, або цукор, розведені водою – “24”), а потім зверху з родзинок викладають хрестик. Коливо в деяких регіонах України ще називають сито, або канун. Ця страва також має язичницьке коріння, як і сам обряд Гробків, та і Пасхи загалом.

Ще за язичництва господиня, окрім колива, у ці дні готувала страви, які особливо любили померлі при житті. Усі зносили їжу на кладовище, стелили скатертини між могил і ділились між собою стравами.

Що можна і не можна робити у провідну неділю?

Споживати принесені наїдки на кладовищах продовжують і зараз, вже і в християнстві. Тільки от церква не рекомендує цього робити.

Священики наполягають на тому, що завдання людей під час Радуниці – не наїдатися й напиватися на цвинтарі, а потім ще й залишати наїдки на могилах. Адже це все можуть розтягнути дикі звірі, пташки, безпритульні собаки. Ні, християни мають ділитися з тими, хто потребує. Тому краще віддати кілька пасочок, наприклад, у геріатричний центр, або у притулок для бездомних людей.

І, найголовніше, що церква забороняє робити на Провідну неділю – споживати алкогольні напої на цвинтарі, чим українці часто, навпаки, зловживають.

Традиції поминальної неділі у регіонах України

У деяких містах і селах це роблять взагалі в понеділок одразу після Великодня. Спочатку в церквах проводять спеціальні служби, а потім на цвинтарі збираються родичі. Але, як стверджують самі священнослужителі, це зумовлено скоріше зручністю. Адже на Пасху в українців є три вихідних, і вони можуть собі дозволити приїхати до рідних на кладовище без відгулів на роботі.

Окрім цього, у Галичині та Центральній Україні немає звичаю накривати стіл на цвинтарі. Зате службу часто правлять одразу на цвинтарі у місцевій капличці, після чого священик окроплює могили.

А от на Півдні, Поліссі і Закарпатті прийнято встановлювати в цей день столи і лавки біля могил родичів і збиратись там за наїдками всією родиною. А напередодні обов’язково приїжджають і прикрашають могилки, наводять чистоту. Вінки на поминальні дні купують заздалегідь, але встановлюють їх на могили вже в неділю. Також на Півдні залишають скибочку хліба, яку перед тим посипають сіллю. Вважається, що так годують душі померлих.

На Покутті, Гуцульщині і Буковині прийнято давати за “поману”. “Помана” – це калач. У дарну неділю його дають разом зі свічкою якійсь людині. Важливо, щоб свічка була запалена. Якщо страву віддають родичу, то додається ще хустина. Якщо ж просто знайомому – носовичок. Разом із обрядом дарування промовляють: “Це тобі за “поману” – за Петра”. А отримувач відповідає: “Най Бог прийме”.

На Півдні, до речі, теж існує подібна традиція у поминальні дні. Тільки дають будь-що їстівне. І говорять: “Пом’яніть раба Божого, Валерія”. А відповідають тоді: “Царство небесне рабу Божому, Валерію”.

Релігієзнавці стверджують, що поминальна неділя завжди була особливою. В цей день люди можуть не тільки згадати усіх своїх родичів, але і духовно поєднатися з ними, насититись позитивною енергією і силами для подальшого життя і втілення своїх планів. Тому пропускати можливість вшанувати пам’ять близьких – не варто.

Прикмети Провідної неділі

Деякі люди, особливо старше покоління, вірять у прикмети і повір’я, з якими пов’язаний цей день.

Вважалося, що якщо незаміжня дівчина чи холостий хлопець не буде брати участь в бенкеті, доля обізлитися, а удача відвернеться. І сидіти йому/їй бурлакою/дівицею до наступного року.

Для поліпшення матеріального становища і стану здоров’я господині обмивали ікони джерельною водою, яку не виливали, а зберігали до свята. Вранці на Провідну неділю все сімейство умивалось цією водою. Причому старші завжди вмивали спочатку молодших домочадців, а потім і себе. Вважалося, що водиця з ікон здатна зміцнити здоров’я і поправити фінансове становище.

Люди вірили, що довге і щасливе життя їм могли дарувати молитви, прочитані вранці на Провідну неділю. Причому молитви повинні бути звернені не тільки до Господа, але і до своїх померлих родичів, які на тому світі попросять за своїх рідних.