загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

85-річний пенсіонер з Черкас підкорює гірськолижні спуски та мріє стрибнути з парашутом

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

85-річний Євген ­Антропов з Черкас ходив на лижах все життя. Як-ніяк, народився в Карелії. Однак гірськолижні спуски, зазначає пенсіонер, - це зовсім інше. На минулий день народження катався на лижах 6,5 год. Спустився з гори 32 рази.

Євген Антропов запрошує у вітальню своєї квартири. В різних кутках стоять велотренажер, гантелі, 16-кілограмова гиря. На столі — диплом від Національного реєстру рекордів. На ньому напис — "Гірськолижнику-любителю найповажнішого віку". Лижним спортом чоловік захопився у 79 років.

— Донька Марина працює головним бухгалтером у київській фірмі. Двічі взимку їдуть родиною на лижі. Раніше обирали Австрію, тепер полюбили Буковель, — каже Євген Олександрович. — Якось молодший онук, 29-річний Артем, каже: "Діду, годі тобі нудитися. Поїхали з нами в гори". У Буковелі мені дали лижі й відправили на гірку для початківців. Дітлахи катаються, і я з ними. Тепер запросто спускаюся складними "чорними" трасами.

У кімнаті тепло. Антропов скидає сорочку й залишається у футболці. На руці видно татуювання "1933" — його рік народження.

— Я народився в карельській Ухті, — продовжує чоловік. — У третьому класі став чемпіоном школи зі стрільби з малокаліберної гвинтівки. Був призером лижних змагань. Після училища й пішов працювати токарем на Онезький машинобудівний завод у Петрозаводську. Згодом мати виїхала на Урал.

Якось улітку пішов фізруком у піонерський табір. Там познайомився із симпатичною вожатою Оленою. Два роки зустрічалися, одружилися. Народилися син Олексій і донька Марина. Стали шукати, де оселитися, щоби втекти від суворої зими. Були в Криму, на Кавказі. Оленина тітка приїхала в Черкаси і нас погукала. Все життя працював у черкаському спеціальному управлінні механізації.

Дружина теж була затятою спортсменкою. Усюди з нею. Після виходу на пенсію грали у волейбол. А 2012-го Олени не стало. Відтоді живу сам.

Зі спортом досі не розлучаюся, — додає Євген Олександрович. — 16-кілограмову гирю тягати важко, а гантелями ще балуюся. На велотренажері можу накрутити 80 кілометрів. Дивлюся всі спортивні передачі по телевізору. Люблю біатлон і футбол. Мрію стрибнути з парашутом.

Юрій Стригун

 

До списку новин