Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Життя після 50 років тільки розпочинається: 5 реальних історій

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Героїні цього матеріалу змінюють своє життя і не використовують вік як відмовку. А ви змогли б пройти пішки 200 кілометрів, переїхати в іншу країну, стати художницею або викладачем йоги?

Стати викладачем йоги

Ніна Миронова (68), у минулому інженер, чиновник і науковий співробітник

У 57 років за порадою подруги я пішла на курси медитації по техніці Віпасани. Два роки вона твердила, що Віпасана вчить керувати своїм розумом, але я вважала, що у мене немає часу на якесь там сидіння в медитації. І тільки коли у мене виникли проблеми у відносинах, і я втомилася думати про ситуації, з якою не могла впоратися, вирішила пройти свій перший десятиденний курс навчання, передає Ukr.Media.

На третю десятиденку я поїхала взимку в Індію, в найбільший центр Віпасани — Дхамма Гирі, і відразу закохалася в цю країну. Через рік вирішила просто подорожувати тут, але випадково опинилася на інтенсивному семінарі з хатха-йоги на Гоа. Мені було тоді 60 років.

Мої дорослі діти (у мене їх троє, а зараз вже 13 онуків), дивлячись на мене, казали: «Коли нам буде стільки років, скільки тобі, ми теж почнемо займатися йогою, а поки нам колись».

У серпні 2010 року я поїхала в північну частину Індії на інтенсивний йога-семінар. А восени вирішила вступити на викладацький курс центр-йоги «Прана», не думаючи про те, чи буду викладати. Але незабаром запропонувала своїм колегам з інституту займатися йогою, так як зрозуміла, що залік з ведення занять мені не здати без практики викладання. З тих пір пройшла ще масу всяких тренінгів і семінарів.

Чим більше я займаюся йогою, тим більш широкі горизонти відкриваються для мене, всі їх хочеться підкорити. Це нескінченний і дуже радісний процес пізнання своєї природи. Йога для мене — це життя, наповнене яскравими барвами світу, музикою тіла, яку можна почути тільки в рівновазі розуму. Викладання і особиста практика доповнюють один одного. І я просто ділюся своєю радістю та відкриттями в йозі з іншими.

Пройти 200 кілометрів пішки

Марія Ванденко (53), старший редактор відеоархіву

Я завжди мріяла вивчити іспанську мову, але знайшла на цей час лише після 50 років. Вчу кілька років, їздила в Іспанію. В одному з підручників прочитала про паломницькому португальською шляху Каміно де Сантьяго, який веде до передбачуваної могили святого апостола Якова: він стає все популярнішим у російських туристів.

Одного разу я опинилася в Іспанії на святі святого Яго, побачила пілігримів різних віків зі щасливими обличчями і великими рюкзаками, і почуття заздрості сказало мені: «Що, слабо? У них вийшло пройти кілька сотень кілометрів пішки, а ти що, гірші?» Я все спланувала і пішла. Мені було 52 роки.

Сім'я здивувалася, але майже всі схвалили мою ідею. Друзі питали подробиці, деякі хотіли зі мною, але коли дізнавалися, що треба йти пішки і з рюкзаком майже 200 км, швидко відмовлялися.

Чесно кажучи, перші думки в дорозі були такими: «Навіщо тобі це треба? Не погарячкувала? Не переоцінила сили?» Але я не пошкодувала. В перший день пройшла 35 км, потім знизила кілометраж. Я з подивом виявила, що можу пройти 189 км за 8 днів без мозолів і особливої втоми. Але все ж фізично підготуватися потрібно було краще, а не тільки купувати екіпіровку.

Йти самій було зовсім не страшно, я зустріла багато хороших людей з усіх континентів, насолоджувалася заспокійливими пейзажами і абсолютним спокоєм у душі. Спочатку соромилася спілкуватися, але вже на другий день подружилася з ким із мандрівників.

Повернувшись, купила квитки. Цієї весни збираюся пройти Англійський шлях, ще один з варіантів Каміно.

Вийти заміж і переїхати в Фінляндії

Наталія Лопановская (58), філолог і перекладач

Я вийшла заміж за громадянина Фінляндії і переїхала в місто Еспоо. Мені було 55 років, дорослі сини покрутили пальцем біля скроні і різко засудили мій «нерозумний вчинок». Близькі подруги і родички одноголосно схвалили.

Не даремно люди порівнюють переїзд зі стихійними лихами: пожежею, повінню, землетрусом. За моїми відчуттями відбулося все разом і відразу. Без підтримки родичів витримати було б дуже непросто.

Спочатку я спілкувалася з усіма англійською мовою: на ньому говорять у Фінляндії всі — від школяра до президента країни. Потім почала вчити фінську: за державною програмою для іммігрантів, розрахованою на три роки.

Навчання було непростим, інтенсивним і комплексним: крім граматики нашу групу активно знайомили з історією, культурою, правової та трудової сторонами життя у Фінляндії. Було кілька уроків з домоводства на фінському, знайомство з національною кухнею, приготування традиційних страв і... дружне поїдання результатів нашої праці.

Мова відкриває в новій країні нові можливості: можна ходити на різні курси для розвитку і самореалізації. Тепер я можу займатися усім, на що не було часу раніше: ходжу на курси акварелі, займаюся спортом, танцями, співом. Постійно відкриваю нову себе, і це так здорово! Одне з останніх захоплень — йога, і я думаю, воно надовго. Життя після 55 тільки починається!

Кардинально змінити професію

Любов Свинцова (64), художник-декоратор

Ще п'ять років тому я працювала менеджером у великій міжнародній компанії, дуже багато часу віддавала бізнесу і одного разу зрозуміла, що більше не хочу цим займатися. Згадала, що в дитинстві любила малювати і знову захотіла взяти кисть в руки.

Почала з розпису по шовку, а потім вступила в архітектурний інститут, закінчила там курс з живопису. З'явився новий сенс у житті, я готова була малювати весь вільний час і, як на крилах, летіла на заняття.

Чоловік підтримав мене, з цікавістю розглядав мої шедеври і дуже хвалив. Син і дочка роблять мені замовлення, і не тільки вони. Мої картини продаються на виставках і аукціонах, а також в арт-студії. Її я відкрила сама, веду майстер-класи для жінок. Допомагаю їм розкрити свої таланти і почати радіти життю раніше, ніж це вдалося мені.

Все, чим я займаюся зараз, приносить величезне задоволення і щастя, я нарешті знайшла своє призначення — робити цей світ краще, красивіше і щасливішим!

Навчитися кататися на велосипеді

Олена Довбах (53), журналіст

Я завжди хотіла навчитися їздити на велосипеді. В дитинстві якось не склалося, але мрія залишилася, а мрії потрібно виконувати. На 50-річчя діти подарували мені велосипед, чоловік зголосився бути тренером.

Кожні вихідні ми ходили в парк, я сідала на сидіння, а чоловік котив мене по доріжці, періодично намагаючись відпустити кермо. Велосипед не слухався, педалі не крутилися, сидіння натирало ноги. Я верещала, лякаючи прогулюються мам з колясками. Подумки уявляла себе лежить на дивані з загіпсованими кінцівками.

Через місяць справа пішла краще. З криками «Побережись!» я вже їздила по тротуарах, обурюючись нерозторопністю пішоходів. Найважче давалися повороти і підйом в гору.

Я з заздрістю дивилася на хлопчаків, що віртуозно володіють кермом. А сама випригувала з сидіння на повному ходу, якщо не вдавалося розминутися з випадковим перехожим, винирнувшим з-за кущів.

Поступово навчилася кататися з вітерцем і відчула задоволення від швидкої їзди. Ви не уявляєте, як здорово влітку після роботи їхати на море степом, вдихаючи аромати квітучих трав, а потім мчати назад, відчуваючи на губах солоний присмак морської води.

Тепер мрію навчитися водити автомобіль. Чоловік поки відмовляє, аргументуючи це тим, що з машини на повному ходу не вистрибнеш. Це, звичайно, мінус. Зате там педалі крутити не треба!

Джерело:
До списку новин