загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

За творчим духом Петро Чайковський був українцем

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Петро Ілліч Чайковський народився 7 травня (25 квітня за старим стилем) 1840р. у В’ятській губернії.

Україна дала світовій культурі багато великих імен, які збагачували своїм талантом культури інших народів. Хоча Петро Ілліч Чайковський (1840—1893) вважається видатним російським композитором, але він творив свою геніальну музику саме під генетичним впливом своїх козацьких коренів. Добре був обізнаний з українським фольклором і дуже любив його за мелодійність, глибокий ліризм, який використовував у своїх різножанрових музичних творах.

Донедавна у величезній літературі про Чайковського про його українське походження майже не йшлося, а якщо його й згадували, то нашвидку. Дослідники в основному писали про те, що він часто виїжджав для праці та відпочинку в Україну (Кам’янка, Браїлів, Тростянець, Низи), де милувався її природою, яка, мовляв, надихала його на творчість, народжувала музичні образи. Це частково так. Але треба також враховувати те, що у заідеологізований період минулої комуністичної доби возвеличувалося все, що створювалося великим російським народом. Чайковський, звичайно, у першу чергу збагатив російську музичну культуру. Але виникає запитання: а коли б він не мав українських коренів, як би розвивався його талант?

Перейдемо до конкретних фактів з біографії композитора щодо проходження служби в російській глибинці діда й батька Петра Ілліча, які допомогли уточнити співробітники Центрального державного архіву Удмуртської республіки (РФ). Тут варто зазначити, що до історії свого родоводу сам Петро Ілліч іноді ставився іронічно. В одному із листів він, зокрема, писав: «Точно зовсім не знаю, хто були мої пращури (зі сторони батька). Мені відомо, що мій дід був лікарем і жив у Вятській губернії, а тому моє генеалогічне дерево губиться у пітьмі невідомості...»

Дід композитора (по батькові) Петро Федорович Чайковський народився 1745 року в селі Миколаївка Полтавської губернії, в родині козака Федора Чайки. Батьки віддали його навчатися до Київської академії, звідки 1769 року він перевівся для подальшого навчання в Санкт-Петербурзький військово-сухопутний шпиталь. Після закінчення курсу навчання у чині помічника лікаря був направлений до діючої армії. Брав участь у російсько-турецькій війні 1768—1774 років, а згодом отримав чин лікаря. 1777 року разом із полком, в якому служив, його переводять у місто Перм, де він вийшов у відставку. Першим місцем цивільної служби Петра Федоровича став Кунгур, де він кілька років був місцевим лікарем. На початку 1782 року його переводять на таку ж посаду в губернське місто Вятку в чині штаб-лікаря.

Ймовірно, що, навчаючись у Санкт-Петербурзі, син козака Федора Чайки вже називався Чайковським, як це робили тогочасні українці для того, щоб влитися в імперське середовище. Пригадаймо, сини чернігівського козака Розума стали впливовими вельможами Розумовськими при дворі цариці Єлизавети. Мабуть, Петро Федорович Чайковський швидко забув у північній столиці про своє українське коріння. Проте воно пізніше потужно проявиться у геніальній творчості його внука Петра.

1785 року згідно з указом Катерини II в Росії складалася дворянська книга. У Вятському краї «столбових» дворян було мало, а тому до книги записували й цивільних чиновників. Згідно з «Табелем о рангах» Петра I чини не нижче восьмого класу отримали права дворянства. Так до Вятської дворянської книги було записано 127 осіб, серед них і Петро Федорович Чайковський.

Того ж року штаб-лікаря Чайковського переводять «на докторскую вакансию в город Слободской». Невдовзі він залишає медицину і стає дворянським засідателем Вятського верхнього земського суду. А в січні 1796 року його призначають на відповідальнішу посаду — Слободського городничого. Тут у родині Чайковских народився син Ілля, батько великого композитора.

Але служити тривалий час у Слободському Петру Федоровичу не довелося. Менше ніж через рік його призначають городничим повітового міста Глазов тієї ж Вятської губернії.

У сповідальних записах у книзі Вознесенської церкви міста Глазова за 1797 рік з’явився запис про родину Чайковських. Із нього видно, що Петро Федорович був одружений з Анастасією Степанівною, дочкою підпоручика Степана Посохова, який загинув захищаючи Кунгур від нападу одного із загонів Ємельяна Пугачова. До Глазова Чайковські приїхали великою родиною, в якій було семеро дітей. Восьма дитина — дочка Олімпіада народилася вже в цьому місті 1801 року. Як зазначають архівні документи, родина городничого багатою не була. Чайковські мали у власності дерев’яний будинок і чотирьох людей прислуги.

Петро Федорович Чайковський помер 1818 року і був похований у Глазові.

Останній із синів городничого Чайковського Ілля Петрович Чайковський (1795—1880), батько композитора, після закінчення Вятського двокласного училища тринадцятирічним хлопцем був відправлений на Іжевський завод, де почав опановувати гірничу справу. Спочатку він працював копіювальником під безпосереднім керівництвом начальника Камських заводів А.Ф.Дерябіна.

Повернувся Ілля Чайковський у рідний Вятський край лише через двадцять з лишком років, ставши поважним спеціалістом гірничої справи. У січні 1837 року його призначають гірничим начальником Камсько-Воткінського заводу.

За спогадами сучасників, Ілля Петрович відзначався незвичайною чутливістю і м’яким характером. Брат композитора Модест Ілліч Чайковський писав про нього: «Доброта, або, точніше, всеосяжна любов, складали одну із головних рис його характеру. У молоді роки, в зрілих роках і в старості він цілком однаково вірив у людей і любив їх». На початку 1848 року через хворобу Ілля Петрович вийшов у відставку з посади гірничого начальника Камсько-Воткінського заводу в чині генерал-майора.

1849 року батька майбутнього композитора призначили керуючим Алапаєвськими і Нижньо-Нев’янськими гірничо-металургійними заводами і родина переїздить до міста Алапаєвська.

Петро Ілліч Чайковський народився 25 квітня 1840 року в поселенні при Камсько-Воткінському заводі Вятської губернії (нині місто Воткінськ, РФ). Його матір Олександра Андріївна (у дівоцтві Ассієр) (1813—1854) — дочка француза за походженням. Петро був другою дитиною в родині.

На відміну від батька, матір композитора була суворішої вдачі і прищеплювала дітям працелюбність, дисциплінованість та відповідальність за свої вчинки. У великому будинку Чайковських постійно звучала музика. З п’яти років маленький Петро вже грав на роялі й складав свої перші музичні твори. До музики його всіляко заохочувала й матір. Вона гарно співала, виконувала класичні музичні твори.

Музикознавець Галина Побережна розглядає взаємодію контрастних засад у формуванні особистості композитора, які склалися внаслідок рис, успадкованих від батьків. Носієм характеру жорсткого, мужнього, організованого в їхній родині була мати, а м’якого, лагідного, жіночого — батько. Синтез цих якостей дав чудовий результат: гармонійне поєднання раціональних та емоційних засад, що яскраво позначилося на характері композитора, який відрізнявся великою наполегливістю в досягненні мети, працелюбністю і разом із тим скромністю, тонкою чутливістю. В цьому суперечливість натури, динамізм особистості Петра Ілліча Чайковського, що немовби балансує на межі протилежних сфер, вкрай істотних для формування його творчого стилю.

Дослідники також вбачають в об’єктивних стильово-інтеграційних факторах композиторської творчості Чайковського етно-географічний, зокрема український, як досить яскраво виражений. У нього невипадково була чутливо-емоційна прихильність до українського інтелектуального та природного середовища. Згадати хоча б дружні стосунки з Миколою Лисенком і активну участь Чайковського у постановці його опери «Тарас Бульба», концерти у Києві, Харкові, Одесі, під час яких відбулося спілкування композитора з місцевими музикантами та виконавцями. Чайковський під час своїх частих подорожей до України набув широкої обізнаності з її музичною культурою.

Таким чином, відбувалася активна взаємодія митця з українським середовищем, яке стимулювало реалізацію генетичної схильності композитора до сприйняття української музичної культури. Це, безперечно, яскраво відбилося на його творчій індивідуальності.

Дослідники також відзначають, що український елемент мав вплив на специфічну стильову якість Чайковського — природу його ліризму. Це стає очевидним, якщо порівняти ліричну специфіку в російському та українському національному відбитті: синтез ліричного елементу з епічним у першому випадку та відкритість, безпосередність, м’яка щирість ліричного вислову в його чистому виразі — у другому.

Галина Побережна звертає увагу і на глибинні витоки музичної стилістики композитора. Вона, перш за все, у принципі кульмінування, типовому для української пісні й притаманному мелодиці Чайковського. Саме в московський період його творчості — період активних контактів з українським побутом — сформувалася характерна стильова риса: інтенсивний, напружений злет мелодії до кульмінації, грандіозний захват мелодичних вершин і поступове розсіювання енергії у своєрідному «мелодичному парінні». Хоча, наприклад, тема «Ромео і Джульєтти», лірико-патетичні піднесення Першого фортепіанного концерту не несуть на собі виразного відбитку української характерності, але властива їм експресивна акцентуація має український відтінок, бо саме для української пісні типові мелодичні підйоми на вигуках, що викристалізувалися на певному етапі в октавний кульмінаційний оклик — своєрідний емоційний сплеск. Такі місця ми можемо почути у багатьох симфонічних творах Чайковського, в його балетах.

Із 24-річного віку Петро Ілліч майже щороку по кілька місяців жив в Україні, де написав понад 30 творів, серед яких — опери «Коваль Вакула» («Черевички»), «Мазепа», пісня-романс «Садок вишневий коло хати», дует «На вгороді коло броду» на слова Т. Шевченка. Взагалі він використав у своїх творах багато українських народних пісень. Від чого все це, як не від родової генетичної пам’яті, українських коренів?!

Полюбивши мальовниче Поділля, Петро Ілліч писав: «Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті світлими спогадами про найпоетичніші дні мого життя». До наших днів тут добре зберігся палац сімейства фон Мекк, де створено Музей композитора.

Взагалі, Поділля в подорожах Чайковського в Україну посідає особливе місце. Сюди композитора привела тривала дружба з Надією Філаретівною, вдовою багатого залізничного промисловця Карла Федоровича фон Мекка, який 1868 року придбав чималий маєток у Браїлові, що перед тим майже двісті років належав родині магнатів Потоцьких. Їхнє заочне знайомство припадає на грудень 1876 року, коли Петро Ілліч отримав лист від пристрасної прихильниці своєї творчості. Це дивовижне листування тривало тринадцять років.

А в Кам’янці на Черкащині Петро Ілліч «знайшов відчуття миру в душі, яке даремно шукав у Москві та Петербурзі». Понад 28 років життя Чайковского пов’язані з містом над Тясьмином. Тут він написав «Лебедине озеро», «Орлеанську діву», «Сплячу красуню», «Євгенія Онєгіна»... І це не повний перелік творів, над якими він працював у Кам’янці.

Петро Ілліч неодноразово відвідував Слобожанщину. Особливо йому припала до душі садиба Миколи Кондратьєва, що розташована в селі Низи поблизу Сум. Саме тут він працював над операми «Коваль Вакула», «Опричник», Другою та Третьою симфоніями, створив кілька фортепіанних п’єс та романсів. Знайомство молодого композитора з цим чудовим краєм відбулося в липні 1871 року. А у Тростянці він написав свій перший симфонічний твір — увертюру до драми О. Островського «Гроза».

Як бачимо, величезний пласт безсмертної творчої спадщини Петра Ілліча Чайковського походить саме з України, бо звідси його родинні корені. Земля пращурів покликала його до себе, щоб він за Божими настановами у своїх геніальних музичних творах показав красу і велич української душі, її творчу силу, героїчну і драматичну історію великого народу, з якого він вийшов у великий світ високого мистецтва.

В останній рік життя Чайковський диригував своїми симфоніями у Києві, Одесі, Харкові. Кошти за один із концертів передав на підтримку Одеського симфонічного оркестру. Відомо, що Петро Ілліч – у часи тотальної заборони на все українське — домагався  постановки «Тараса Бульби» М.Лисенка українською мовою. Сам, окрім уже згадуваної опери «Черевички», щедро насиченої  колядками, веснянками, історичними, весільними та жартівливими піснями, писав романси на вірші Тараса Шевченка ( у перекладах Л.Мея та І.Сурикова), в тому числі – «Вечір» («Садок вишневий коло хати».) Головною темою Першого концерту для фортеп’яно з оркестром є пісня легендарної Марусі Чурай «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», а у фіналі концерту лунає веснянка «Вийди, вийди, Іванку». Майже 28 років життя композитора пов’язані з Кам’янцем, що  на Черкащині: тут, у маєтку, де управителем був чоловік його сестри, маестро мешкав і творив, милувався чарівною природою і з насолодою вслухався у мелодійні українські пісні. В Україні Чайковського шанували, його музику любили. Брат композитора Модест якось згадував: «…навіть у Парижі гучні святкування на честь Чайковського блідли перед виявом народної любові до нього в Україні…»

6 листопада 1893р. Петро Ілліч Чайковський – за офіційною версією — помер від холери. Однак існують свідчення про те, що композитор вкоротив собі віку, вживши отруту.

Похований у Петербурзі, в меморіальному парку «Некрополь майстрів мистецтв».

Георгій ШИБАНОВ, заслужений діяч мистецтв України
 
Джерело:
До списку новин