Яку країну в Євросоюзі не візьми, всі стурбовані зростанням інвестицій і реальних доходів своїх громадян. І там є довгострокові плани економічного розвитку і сувора персональна відповідальність за отриманий результат. А як у нас?
Звичайно, не забув, що ще потрібні значні витрати з держбюджету на відповідні цілі соціально-економічного розвитку. Проте в рамках чинної у нас грошово-кредитної та макроекономічної політики це фактично неможливо, оскільки практично відсутнє кредитування виробничої економіки, особливо в умовах облікової ставки НБУ на рівні 17% річних. На підтвердження цього тільки один приклад, якщо ставка за кредитом вища за норму рентабельності підприємства (в країнах ЄС кредити під 2-3%, а у нас 25% річних) – то хто ж в Україні при здоровому глузді буде брати такі кредити?!
Дуже слабо зростає і дохідна частина державного бюджету, враховуючи той факт, що повільно, але постійно скорочується завантаження наших виробничих потужностей. За підсумками I кварталу 2018 року дохідна частина держбюджету виявилася недовиконаною на понад 6 млрд гривень, відповідно, падають і реальні доходи українців. Хоча прем'єр–міністр Володимир Гройсман продовжує стверджувати, що ще зберігаються можливості цьогоріч підвищити мінімальну зарплату до 4,2 тис. гривень.
Але ми ж знаємо, що це штучне зростання зарплат, не забезпечене стійким підйомом української економіки. Тому експерт Олексій Дорошенко переконано наголошує: "При зростанні ВВП на 2-4% за рік, як в Україні, збільшення зарплат і пенсій має теж становити 2-4%. Інакше купівельна спроможність населення підвищується лише на короткий час, а потім новий виток інфляції і люди, навпаки, бідніють". Його підтримує й експерт Тетяна Пашкіна, відзначаючи, що в 2017 році номінальні зарплати в середньому по Україні зросли не більше ніж на 10-15% при офіційній інфляції за минулий рік на рівні 13,7%.
Так, важливо розуміти політикам, що в економіці багато всього перебуває в тісному взаємозв'язку, зокрема, якщо є економічне зростання – то буде і платоспроможний попит на товари та послуги українських підприємств і компаній, а далі – розширене відтворення та сталий розвиток. І, навпаки, за падінням доходів населення йде стиснення попиту, що своєю чергою призводить до скорочення виробничих програм. Щоб не допускати такого скорочення та стиснення, нам насамперед треба щорічно забезпечувати зростання ВВП України не менше 5%, а для цього потрібно нарощувати прямі інвестиції до 10-12% на рік. Ось чому завдання номер один – це стійке підвищення інвестиційної активності і цільова грошово-кредитна політика.
Щоб вийти на показник зростання ВВП не менше 5%, необхідно збільшити фінансування інвестиційних проектів у рази, а також активно розвивати державно-приватне партнерство. Але де ці джерела фінансування? Чому про це ні словом не обмовляться ні міністри, ні народні депутати? Чи у них тільки одна надія на кредитні гроші Міжнародного валютного фонду? Але найголовніше – українській економіці потрібні довгі і дешеві гроші, а не короткі і "гарячі", як для валютних спекулянтів.
І все ж, які це джерела довгих інвестиційних грошей? По-перше, внутрішній ринок спільного інвестування, який забезпечує процес перетворення заощаджень фінансово заможних українців на інвестиції. По-друге, пенсійні накопичення недержавних пенсійних фондів. По-третє, активи страхових компаній. По-четверте, національний кредитний ринок, де його левова частка належить нашим державним банкам.
Саме держбанки насамперед повинні відповідати за капітальні вкладення і велике проектне фінансування, а не за максимізацію свого прибутку, яку великою мірою отримують за рахунок висмоктування тих же грошей з української економіки. Судіть самі, ще минулого року збитковий "ПриватБанк" за підсумками I кварталу 2018 року отримав прибуток у розмірі 3,7 млрд гривень (до речі, збиток банку за 2017 рік склав майже 23 млрд гривень). Звідки раптом взялися такі мільярдні прибутки у цього комерційного держбанку?
Відповідь очевидна, і якщо коротко, то - з реального сектору української економіки. Ще раз нагадаю про раніше написане, якщо ставка за кредитом вища за норму рентабельності підприємства, то в цьому випадку за відсотки за кредитом у банк йдуть певні частки оборотних коштів, чистого прибутку та заробітної плати працівників. А що робити? Перейти до категорії проблемних позичальників банку – собі ж гірше, тому керівники підприємств змушені економити буквально на всьому, щоб не опинитися серед банкрутів. Не в останню чергу і тому в Україні нестримно продовжує наростати загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати.
Що робити в цій ситуації? Адже якщо не проводити реформ і кардинальних змін, як і раніше, будемо спостерігати, як під дією нинішньої економічної моделі українські підприємства не отримують прямих інвестицій, у них постійно скорочується оборотний капітал, у результаті чимала їх кількість і зовсім стають банкрутами, а працівники поповнюють лави безробітних. І це поки закономірний результат для реального сектору економіки від такої політики надвисоких відсоткових ставок за кредитами. Але так не повинно бути, про що свідчить досвід країн Євросоюзу і США. Там американська і європейська фінансові системи підтримують та забезпечують економічний розвиток і зростання інвестицій.
Так, треба думати, як нашим топ-чиновникам і підприємцям перебудовуватися у відповідності зі світовими тенденціями на зниження вартості грошей, запровадження сучасних фінансових інструментів і підвищення реальних доходів населення. Але при цьому потрібно чітко розуміти цілі і задачі, застосовуючи логіку і розраховуючи свої інвестиційні ресурси. І, звичайно ж, учасникам фінансового ринку треба чітко знати, в якому напрямку найближчі 3–5 років будуть формуватися нові грошово-кредитна та макроекономічна політики, не забуваючи, що традиційні галузі вимагають від Кабміну та Верховної Ради не меншої уваги.
Ключове – це цілеспрямовано проводити політику економічного розвитку зі стійким зростанням реальних доходів українців, підвищуючи додану вартість та продуктивність праці. Наприклад, значно більше Україна буде отримувати виручки, якщо всередині країни ми самі зможемо ще більше переробляти дерева, зернових, нафти та іншої сировини. Під тиском цієї нової економічної парадигми наша фінансова влада і законодавці вже не зможуть далі займатися скороченням грошової маси, щоб, наприклад, утримувати інфляцію, а, навпаки, почнуть розширювати грошову пропозицію для населення та бізнесу з метою зростання ділової активності, інвестицій і зайнятості. Хочеться вірити, що саме так і буде вже наступного 2019 року, й економічна кухня країни позитивно позначиться на гаманці кожного українця.
Олександр ГОНЧАРОВ, директор Інституту розвитку економіки України
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
