«Діти мої милі, вірте! Вірте, що є Вища Сила. Поки за вас моляться ваші батьки, не скачіть гопки проти Бога, не бажайте нікому зла й нікого не кляніть!» Так розпочала свій заповіт для дітей та онуків 69-річна Марія Провільська.
Вона поспішала розповісти про своїх далеких і не дуже пращурів, про коріння свого роду, бо знала вбивчий свій діагноз: «саркома лімфатичних вузлів». Фармацевт за фахом, Марія розуміла, що часу в неї небагато. А тому й засіла за спогади.
ЗАВЕРШИТИ ВАЖЛИВІ СПРАВИ
…Рядок тулився до рядка. Марія розповіла про батька, який ще підлітком майстрував годинники й міг зробити будь-яку річ. Про те, як їх репресували, як маму, коли вона була на останніх термінах вагітності, виганяли з рідної хати, й вона, заточуючись від переймів, народжувала сина на ходу…
Марія писала про холодні товарні вагони, сині сибірські сніги, про війну, повернення додому, розорену хату. Про те, як разом із батьком допомагала партизанам, як тата забрали на фронт, як прийшла похоронка…
Марія писала про свого діда, а потім про прадіда – козарлюгу Карпа, який прожив 105 років й поставив уздовж річки, Південного Бугу, десяток млинів… Марія писала про церкву, яку збудували її предки на гроші, що знайшли, коли орали поле, про чуті легенди й перекази…
Час збігав. Лікарі дивувалися. Пацієнтка, здається, зовсім забула, що в неї саркома. Хіба не диво?
Може, й ні. Адже відомо: смерть відступає, коли людина не завершила якусь важливу для себе місію, наприклад, не виростила сад чи не дописала книгу. Люди, чимось захоплені, живуть довше. Марія вважала, що не має права піти, не розказавши нащадкам усього, що знає. Думала, напише свого «заповіта» за день-два. А згадувалося стільки деталей, стільки прізвищ і облич… Що смерть утомилася чекати.
У СОЮЗНИКАХ ІЗ «ЛАГІДНИМ БАНДИТОМ»
Ні, саркома не зникла одразу. Вона відповзала, ніби гадюка. Марія проганяла хворобу не тільки творчістю. А ще й травами. Сама пішла на берег Бугу, де був родинний хутір її предків. Сама назбирала болиголова. «Лагідний бандит», кажуть на нього. Бандит – бо отрута, а лагідний тому, що допомагає боротися зі злоякісними клітинами. Марія вірила в болиголов: сама зробила настоянку й приймала її.
А ще вона згадала про… піраміди. Як читала про те, що вони концентрують енергію. І самотужки, з палиць та дощок, зладнала піраміду в себе на городі. Коли ставало зле, Марія йшла туди, сідала, набиралася енергії…
Відтоді минуло, ви не повірите… 23 роки. Заповіт, який писала Марія Іванівна, переріс у краєзнавчий рукопис. Ним зацікавилися газети, його видали окремою книжкою. В Ладижині, де живе Марія Іванівна Провільська, за книгою цією вчаться учні на уроках історії…
Потім жінці запропонували видати ще й книжечку власних медичних порад… Тож вона знову засіла за працю: згадувала випадки, родинні рецепти… А смерть, втомившись чекати, пішла.
Сьогодні Марії Провільській – 92 роки. Вона - відомий в області, авторитетний краєзнавець та автор праць із народної медицини; до неї приїздять зі всього Поділля й просять поради. Марія Іванівна досі багато працює, пише не тільки книги, а й картини (колись у дитинстві ходила до школи малювання, а згадала про це лиш недавно й знову взяла пензля до рук). Виходить, все це – завдяки саркомі? Воістину, хвороба для людини - не кара, а шанс і урок.
«ОНКОЛОГІЧНІ ХВОРОБИ – ХВОРОБИ НАШОГО СМУТКУ»
Поради Марії Провільської
Розповім, як позбулася я катаракти. «Сито» було в очах і враження, начебто там повно пилюки. А тримала я тоді козу. І почала капати в очі козяче молоко. Сідала на стілець, задирала голову й капала в кожне око прямо з чайної ложечки.
Коли обливалася молоком, втиралася рушником, знову капала. Не турбуйтеся, багато не заллєте! Робила я так щоразу, як подою козу. Молоко тепле, натуральна ізотонічна речовина, тож не пече. Робила я так кілька тижнів. І зір помітно поліпшився, відновився, а то вже я людей не впізнавала.
Застерігаю тільки: як будете так лікуватися, закапуйте очі саме з ложечки, бо піпетку від козячого молока дуже важко відмити. А погано вимита піпетка - це середовище інфекції…
І ще про очі. Було це в 50-х роках. Якось зайшов до аптеки високий чоловік років 70. Дещо придбав і запропонував свої столярські послуги. Я радо погодилася, бо потрібні були нові полиці. Доки чоловік працював, розповідав про себе.
У 30-х роках його, молодого вчителя, послали у відрядження. Коли ж він повернувся, застав порожню хату. Ні батьків, ні дружини з дитиною. Якби не відрядження, арештували б і його. Чоловік перебрався в Молдавію, але так тужив за рідними, що сльози буквально очі виїдали. Вони набрякли, боліли…
Про лікування годі було й думати, пророкували чоловікові повну сліпоту. І от, коли він працював кочегаром у котельні, випадковий дідусь дав йому пораду. Сказав збирати волошки й нагідки, робити з них почергово відвари й прикладати до очей. А ще, доки сонце не зійде, ходити в поле й дивитися на озимину, а ввечері – на багаття. Чоловік так і робив, звик, день починав з одних процедур, а закінчував іншими…
І хвороба минулася, зір повернувся. А згодом він відшукав на Півночі дружину з дитиною. Тільки батьків знайти так і не вдалося.
…Було мені чотири роки, як нас репресували. Згодом в Архангельск, де ми опинилися, приїхали такі ж вигнанці, батькова сестра Антоніна з чоловіком і маленьким сином. Дорогою тітка застудилася, в неї розболілися нирки. А тіло так набрякло, що бідна Антоніна стала схожою на подушку. Рухатися вже не могла. Тоді моїй мамі місцевий знахар підказав таке.
Щоб взяла склянку солі, дістала півсклянки меду, гарно розтерла разом у макітрі та намастила Антоніні тіло. Мати повела братову в лазню, добряче там її напарила. Поверх втертої мазі Антоніну закутали в простирадло, яке міняли, бо воно ставало мокрим. Із тітки лилася вода, ніби з мочалки. Але дуже швидко вона стала поправлятися й повністю одужала після трьох таких процедур. Прожила тітка Антоніна 83 роки.
Злоякісні пухлини – хвороби нашого смутку, печалі, перевтоми та всього того, що руйнує нервову систему. Однак людина – не тільки створіння з ранимою душею, а передовсім - Боже дитя. Якщо вона охоче дотримується Божих заповідей, то й хворіє менше. Тож головна умова одужання – щира віра в Бога, істинне покаяння й велике бажання повернути собі здоров'я.
Що іще я хочу порадити хворим на рак? Якісно харчуйтеся. Вживайте часник, свіже, несолене сало, цукор замініть медом, але в розумній кількості. Я категорично проти суворих дієт: хвора людина ніколи, пробачте, не обжереться.
А далі – про болиголов. Я фармацевт, на травах розумілася, знала, що ця рослина отруйна. Але саме до неї звернулася, коли захворіла на саркому.
Спочатку, правда, його на собі перевірила моя коза. Якось я помітила, що вона, коли пасеться, залюбки їсть болиголов. Ввечері я її подоїла й випила молока – нічого лихого зі мною не сталося. На другий день, задля цікавості, я навмисне давала своїй годувальниці тільки болиголов. І так само випила молока. Знову все нормально – і мені, й козі… Після цього я й вирішила зробити з болиголова настоянку.
Спочатку звикала до маленьких доз, потім почала приймати по 20 крапель тричі на день. Я знаю, що багато хто скаже: це занадто. Та в мене не було вибору, треба було брати хворобу «за роги».
Болиголов не накопичується в організмі, як, наприклад, золотий вус. Тож коли від нього починає нудити, паморочиться голова, варто тільки зменшити дозу, а потім знов повернутися до схеми (поступово збільшуючи дозу та дослухаючись до свого організму).
Для профілактики я раджу пити настоянку болиголова двічі на день, до їди за таким режимом: від 1 краплі до 20, а потім «назад».
Але якщо, Боже збав, вам поставили невтішний діагноз, то болиголов слід пити тричі на день від 1 до 20 крапель – тобто 60. Пийте, доки не стане краще. Якщо лікарі запевнять, що аналізи непогані, можете зробити перерву й повернутися до профілактичної схеми. Пам'ятайте тільки, що кидати болиголов не варто, бо рак надзвичайно підступний і лише чекає, щоб повернутися.
Якщо у вас нездорові легені, разом із болиголовом добре приймати настоянку чистотілу, хто має проблеми з травним трактом – хай п'є ще й настоянку софори японської.
А ліки з болиголова я готую так. Наприкінці весни рву молоде листя, набиваю ним не дуже щільно трилітрову банку й заливаю горілкою прямо на місці збору. Коли болиголов цвіте – виймаю з банки листя та вкидаю натомість квіти, а потім так само роблю з насінням. Тижнів через три така «потрійна» настоянка готова до вживання. Скажете, надто міцна? Але ж і хвороба не легша, й муки не слабші!..
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
