Приплив іноземної допомоги може значно допомогти Україні прискорити розвиток економіки, але уряд використав майже вдвічі менше коштів, ніж було виділено, повідомляє Bloomberg.
Тобто з 29 млрд пропонованих засобів Україна освоїла лише 15 млрд. Причина полягає в тому, що кошти виділялися під реформи, але ентузіазм, пов'язаний зі збереженням темпів економічного перетворення, послабшав.
Це і викликало затримку останнього траншу від МВФ. При цьому ключовими вимогами Фонду були підвищення ціни на газ для домашніх господарств і створення Антикорупційного суду.
Чому Україна не може ефективно використовувати фінансову допомогу, яка надається західними партнерами, проаналізував економіст Олег Пендзин.
Чи достатньо цього кредитного ресурсу, який отримала Україна, для того, щоб економіка не впала в рецесію знову?
— Давайте ми будемо з Вами відверті, що за українців ніхто щастя в нашій країні не побудує. Тобто якщо ми хочемо чогось досягти, ми маємо це досягти самостійно. Так, нам дають допомогу, у нас є можливості залучити кошти, нам їх надають під ті чи інші програми, зокрема, під структурні реформи. Але без, власне, бажання самих українців це робити, без можливості належним чином ті гроші використати, ми країну нормальну не побудуємо. І те, що Ви говорили у підводці, це є ознакою того, що на сьогодні не завжди ми готові використати ті кошти, які нам надають. Ви навели цифри взагалі по допомозі, а тільки по, скажімо, європейській допомозі нам надали суму десь порядку 8 мільярдів, з яких ми використали тільки 1,5 мільярди, я маю на увазі по допомозі ЄС на реформи. Тобто в дійсності так і є, ті гроші, які нам надають, вони ж не просто так дають, вони вимагають певних дій, і вони мають належним чином бути оформлені чи у вигляді структурних проектів, чи у вигляді тих чи інших, скажімо, заходів, це все належним чином треба оформляти, використовувати, проводити належні дії для того, щоби ця макрофінансова допомога була використана. Якщо цього не буде, то безперечно ці гроші лишаються на рахунках наших донорів і в кінці кінців по закінченню терміну просто списуються.
Взагалі у нас є розуміння того, куди ми йдемо і на що витрачати кошти? В нас є стратегічний план розвитку держави років на десять вперед?
— На жаль, мені важко сказати щодо стратегічного плану, хоча є різного роду програми. Яскравим прикладом може бути те, що в Україні досі немає промислової політики, затвердженої урядом. І за чотири роки ми так і не спромоглися зрозуміти, що саме ми будуємо в промисловості, яким чином ми забезпечуємо робочі місця. Поки що ми позиціонуємо себе як аграрну країну, але, на жаль, аграрні країни багатими не бувають. В нас величезний промисловий потенціал, але, на жаль, поки що ми маємо деіндустріалізацію, в нас скорочуються робочі місця, закриваються величезні підприємства. На жаль, поки що ми не бачимо від уряду серйозної програми розвитку промисловості, яка би говорила, що робити далі. Тому оце один з моментів відповіді, на питання, яке ви задали.
А ще Україна — сировинна держава, яка зазвичай продає сировину, і економісти розуміють, що це — погано. Невже цього не розуміють в уряді?
— В даній ситуації ми маємо зрозуміти, що люди роблять те, що їм вдається зробити. Те, що на сьогоднішній момент Україна перетворилася повністю в сировинну державу, це ми бачимо по структурі нашого експорту. Подивіться, якщо, припустимо, доля з аграрної продукції ще в 2013 році у нас була десь 18% в експорті, зараз практично 45-46% в експорті — це аграрна продукція. І не тому так сильно виросла кількість сільськогосподарської продукції, що ми продаємо закордон, просто в нас різко скоротилась кількість продукції з високою доданою вартістю. Я для слухачів хочу ще раз повторити, що багатство країни знаходиться у доданій вартості, додана вартість формується тоді, коли в країні виробляється кінцевий продукт. Продукт, який вже може безпосередньо споживатися. Не сировина, не напівфабрикати, а кінцевий продукт — там найбільша додана вартість. Ми експортуємо сировину з найнижчим рівнем доданої вартості в її структурі. Найдорожчий продукт виробляється за кордоном, який потім назад вертається до нас у вигляді імпорту. Тобто ми, віддаючи сировину, віддаємо валовий внутрішній продукт в інші країни, багатство віддаємо в інші країни. Доти, доки цього не поміняти, доки не змінити структуру нашого експорту, доки не змінити структуру нашого виробництва, ми і так далі будемо з вами бідно жити, і дивіться в якості прикладу — в тій самій Польщі валовий внутрішній продукт на 1 громадянина становить десь порядку 12,5 тис доларів на рік. В Україні — 2,5-2,6 тис доларів на рік. Чому так? Тому що ми з Вами — сировинна держава, і це треба негайно ламати.
За рахунок чого сусідня Польща змогла здійснити свій економічний стрибок?
— Ви знаєте, напрошується відповідь — в тому числі і за рахунок українців, які там працюють. Дивіться, що робиться. В дійсності найбільшим піклуванням від урядів наших сусідів є ті підприємства, які виробляють кінцевий продукт. Робиться все для того, щоб створювати робочі місця на території тої чи іншої країни. Робиться все для того, щоб заохочувати підприємства платити податки в цій країні, щоб не виводили свої кошти в інші країни, не ховали їх. Тому безпосередньо кожна країна розробляє такі методи, в тому числі і податкової політики, які заохочують, в першу чергу, малий і середній бізнес працювати в цій країні, заохочують великі підприємства платити податки. Без такої зваженої політики, в тому числі і податкової, ми з вами от власне і маємо те, що ми маємо.
2019 рік стане роком виборів. З економічної точки зору, чи тягнутиме нинішній уряд резину і нічого не робитиме для того, щоб Україна вистрибнула з цієї ситуації та досягла 5-7% росту економіки, які нам зараз потрібні?
— В дійсності, будь-які реформи, як правило, дуже непопулярні. В процесі реформ, в процесі структурної перебудови економіки, як правило, результат досягається не одразу. Ви правильно згадали про вибори, ми вже увійшли в передвиборчу кампанію. По великому рахунку, що треба в період передвиборчої кампанії показати владі перед своїм населенням? Показати ріст доходів. Яким чином цей ріст доходів буде досягатися в дійсності — пересічного громадянина не хвилює, він просто хоче побачити більше грошей у власному гаманці. Яким чином це може зробити уряд? Поки що на сьогоднішній момент ми бачимо різного роду соціальні програми, підняття мінімальної заробітної платні, що веде за собою автоматично перегляд всієї тарифної сітки, бачимо спроби і намагання щось зробити в пенсійній реформі, додати військовим пенсіонерам грошей. З пенсіонерами ситуація — більш-менш зрозуміла, там взагалі жах, а що стосується мінімальної заробітної платні, то тільки за минулий рік реальна заробітна платня виросла на 19,5%, в той час, коли валовий внутрішній продукт виріс на 2,5%. От давайте подумаємо, якщо у вас доходи зросли на 19,5%, а фактичне товарне забезпечення тільки на 2,5%, що робиться з оцією різничкою? Вона буде покриватися або за рахунок зовнішніх запозичень і ми про це достатньо багато чуємо вже навіть від нашого прем'єр-міністра, від уряду чуємо, або за рахунок інфляційних процесів… Тобто нічого не звідки не виходить. По великому рахунку, не зможе десь зверху зійти на нас якась мана, ми або заробимо, або надрукуємо папірці. Поки що на сьогоднішній момент влада іде найбільш простим способом, вона збільшує за рахунок адміністративних методів доходи, які в тій чи іншій мірі перетворюються в інфляційні процеси.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
