Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.
Тарас Івасютин викладає студентам французьку мову, на дозвіллі любить співати, ще у студентські роки його називали Івом Монтаном.
Знамениті французькі хіти, які знають всі, зокрема «Tombe La Neige», «Les Champs — Elysees», «Et Si Tu N'existais Pas», «Salut», «Pour En Arriver La», «A Toi», «Cafe Des Trois Colombes», «Emmanuelle», постають в інтерпретації Тараса Дмитровича. Більшість з репертуару Джо Дассена, Даліди, Сальваторе Адамо. І лише одна пісня буде англійською — «My way» Френка Сінатри, бо її слова — це як підсумок пройденого людиною життя. Всі композиції записані у професійній студії.
Тарас Івасютин, доцент кафедри сучасних іноземних мов і перекладу ЧНУ ім. Ю. Федьковича, вже давно на пенсії, але досі працює у вузі. Зізнається, що давно плекав таку ідею — зробити CD, видати його маленьким накладом, презентувати рідним та друзям, залишити як пам’ятку для дітей та внуків. Зараз він записує вже останні пісні для цього міні-альбому.
— Я дуже люблю співати, — каже Тарас Дмитрович. — Співаю на днях народженнях друзів, також можу йти вулицею і щось наспівувати. Співав у школі, в університеті — і коли був студентом Львівського університету, і коли вже потім працював викладачем Чернівецького університету. Тут, у Чернівцях, на університетських вечорах співав і сам, і у дуеті з викладачкою з кафедри французької мови. Багато років я співав у знаменитому університетському хорі «Дзвін». Пісні, які я зараз записую, я весь час тримав у голові, хотів їх зібрати разом і записати на професійній студії «Alexsound». Знайшов кваліфікованого звукорежисера Олександра. Він — музикант, і під його керівництвом ми вже записали ці твори. Їх всіх можна слухати на моїй інтернет-сторінці.
Сам звукорежисер Олександр Рогожевський зауважує: Тарас Дмитрович — перший такий його клієнт. Каже, у професійну студію приходять записуватися або фахові вокалісти, або робити пісенні композиції для весілля. А щоб так — просто для себе, такого досі не було у його практиці. І додає, що він вражений позитивом пана Тараса, тим, як він спокійно сприймає зауваження звукорежисера, і як охоче та наполегливо працює у студії. А головне, що у своєму віці він ще хоче щось робити.
Про те, що в душі Тарас Дмитрович — співак, знають всі його друзі. Недаремно ж ще у студентські роки на факультеті його називали «Івом Монтаном».
— Кажуть, що коли тобі важко на душі, треба співати, — додає пан Тарас. — Пісня усуває стрес. Коли моя дружина Ірина Антонівна була вже дуже хворою, ми ходили у парк на прогулянку, я вів її за руку і співав… На диску, який записую, кілька пісень присвятив саме їй. Серед них і знаменитий хіт Джо Дассена «Et Si Tu N'existais Pas» — «А якщо б тебе не існувало». Для запису я вибрав пісні, які дуже любив і люблю, з репертуару, передусім, Джо Дассена, він мені своїм темпераментом і творами найбільше імпонує. Дуже люблю Сальваторе Адамо — бельгійця, який півстоліття тому написав знамениту композицію «Tombe La Neige» — «Падає сніг». І, звісно, Даліду, як її називали, королеву французької пісні. За свою співочу кар’єру вона записала багато хітів. Один з них — «Pour En Arriver La» я теж записав, його можна приблизно перекласти як «Щоб підійти до межі». В цій пісні мова йде про певний підсумок у житті людини, про її радощі і печалі.
Тарас Дмитрович зауважує, у житті, — що б не відбувалося, — завжди намагався зосереджуватися на позитиві, робити те, що до душі. І запис диска — цьому свідчення. Каже, абсолютно не шкода заплатити 500 гривень за запис пісні. Бо матеріальне ніколи не ставив на перше місце.
— Я завжди знав, що музика, — як терапія, — продовжує Тарас Дмитрович. — Я співаю завжди. А ще дуже люблю ходити на різні концерти, які відбуваються у Чернівцях. Відомий філософ Фрідріх Ніцше сказав: «Життя без музики було б жахом, втечею і втомою». Так, не всі можуть співати, але всі можуть слухати і насолоджуватися. Коли після запису пісні йду додому, аж душа радіє. Деякі пісні вже опібліковані в інтернеті, я отримав багато позитивних відгуків. Може, люди трішки і перебільшують, бо я все-таки не професіонал, а аматор. І цей диск — це альбом-хобі. Загалом я люблю співати і українські народні пісні, і французькі, і польські… Пісня лікує, це правда. І якщо буде така можливіть, я з радістю долучуся до волонтерської допомоги і поспіваємо разом з нашими хлопцями-бійцями — чи то в лікарні, чи в реабілітаційних центрах, де вони перебувають.
Тарас Дмитрович додає, що цей диск — це також один із шляхів популяризації французької мови. Бо, на жаль, години для її викладання у школах зараз скорочуються, і вона втрачає свої колишні великі позиції у Чернівцях. І, може, цей його приклад спонукатиме молодь більше вивчати цю прекрасну мову.
— Коли я приїжджаю у Францію, і заходжу в асоціацію Франсуа Моріака, вже всі знають, що приїхав Тарас, значить співатиме. Французи дуже люблять мене слухати. Я дотримуюся такого девізу: «У житті ніколи не пізно щось починати». У кожному віці можна щось зробити, тоді життя стає цікавішим. А німці ще так кажуть: «Життя занадто коротке, щоб не насолоджуватися ним». А насолоду можна знайти у будь-чому. І можна радість знайти у музиці. Планую видати кілька примірників — з півсотні, і презентувати рідним, друзям, колегам… Людина ж не вічна. Щось треба після себе залишити. Коли мене не буде, може, хтось увімкне ці пісні і скаже: «О, був колись такий співочий професор».
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
