Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Жіноче намисто: таємниці прикраси

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

В давні часи та навіть в часи наших прабабусь прикраси були чимось більшим, ніж зараз для нас, їхніх нащадків. Вийти на вулицю без прикрас – це було ніби вийти голою. Прикраси в першу чергу вигравали роль оберегів перед злими чарами, злими людьми та стихіями.

Без історії, без минулого нації неможливо думати про майбутнє. Через давню мову, традиції ми пов’язани з нашими пращурами, з нашим корінням. Без них ми зав’янемо, як квітка без коріння.

Десь глибоко у крові завжди була присутня необхідність себе прикрашати. Ще за часів Трипільської культури українські жінкі створювали намиста з ягід горобини, кісточок рослин та глини. З розвитком ремесла з ІХ-Х сторіччя розпочинається нова ера – металевих прикрас.

Найстаріша та розповсюджена по всій території України прикраса – це намисто(буси). Але окрім насмиста жінки прикрашали свій одяг кольоровими стрічками, сережками, перстнями, браслетами та розшитими поясами.

Металеві прикраси.

Найчастіше металеве намисто було латунним. Воно складалося з трубочок або спиральок та підвісок. Підвіски в вигляді монет свідчили про заможність, а підвіски з хрестиками мали назву:“хрестикові згарди”.

На Буковині, зазвичай, носили прикраси у вигляді нагрудника з тканини, розшитого монетами. Монети вшивалися різні – різних часів та держав та впереміш, і назву така прикраса мала “салба”. Салби є також частиною костюму кримських татар, молдавського, болгарського та турецького народу.

Окрім того була ще прикраса у вигляді монети з бантом,  яку носили на Лівоберіжжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині.

Ця прикраса мала назву дукач через те, що на початку для її виготовлення використовували австрійські дукати, але потім й російські рублі та монетоподібні вироби з різними зображеннями. Дукач або личман в деяких місцевостях та в різний час був як святковою прикрасою, так і повсякденним елементом. Він міг бути оздоблений драгоцінним камінням.

Традиція носити дукачі та намисто з монет не виключали одне одного.

Бурштинові намиста.

Щирий бурштин добували на околицях Києва, на Волині, в деяких місцях Середнього Придніпров’я, у Прикарпатті. Вирізалася кожна деталь ножем, була досить крупною, переважно круглої форми. Українські жінкі вірили, що бурштин проносить здоров’я, покращує колір обличчя. Часто бурштинове намисто було довге та масивне, носили його разом з кораловим.

Корали.

Серед найбільш розповсюджених прикрас на території України було коралове намисто.

Це справжній феномен через те, вважали намисто з нього справжнім щирим, але насправді завозили корали найчастіше з Венеції. За кольором вони були рожево-червоного, рожевого та рожево-сіруватого виду. Це дуже давнє намисто, яке так і не вийшло з української моди. Традиційно нанизували намистини однієї форми, але різного розміру, укладаючи корали з більшим діаметром по середині, а з меншим – по краях.

Через червоний колір коралам надавали магічних властивостей та вважалі, що на здоровій жінці коралове намисто яскраво-червоне, а на хворій —  тьмяніє  й блякне.

Скляні буси.

Найбільшу цінність мали скляні писані намиста. Вони коштували найдорожче, тому що робили їх у Венеції на острові Мурано. Майстера скляної справи берегли в таємниці свою справу. Кожна намистина розфарбовувалась ємаллю та золотом вручну, мов писанка. Через це й отримали назву –“писані пацьорки”. Кожна дівчина мала мрію мати таке намисто. Традиційно вдягали лише одне таке намисто.


Перли

Не лише венеціанське скло та корали привозилися для жіночіх прикрас в Україну, а й інші дари моря використовували наші праотці в прикрасах – перли та мушлі зі Середземномор’я також дуже цінувалися. Мушлі нанизували на нитку або кріпили як підвіски. З перлів виготовляли намиста.

Характерним було те, що  намиста з коралу та перлів оздоблювали хрести з камінням, золоті монети. Це одразу ж змінювало естетичний вигляд прикраси та збільшувало її вартисть та коштовність.


Бісерні прикраси.


З самого початку бісер також завозили з Італіїї з острова Мурано, через це він був дорогим і недоступним, аж потім наприкінці XVIII століття в Чехії почалося його масове виробництво.

На  Галичині бісер називали також пацьоркамі, на Буковині –  цятками, а на Закарпатті він був відомий як дьондятка.  Завдяки чехам уже з ХІХ століття  в Карпатах усі плели і ткали оздоби з яскравих дрібних пацьорок. Тодішні бісеринки були значно менші, ніж сучасні. Окрім того, нанизували бісер без голки, а лише ниткою, а щоб нитка була твердішою, вмочували кінчик у віск.

Найпопулярнішою  народною прикрасою з бісеру була плетена стрічка, що  щільно облягала шию і мала назву , або драбинка, ширинка, ланка. Цю стрічку плели у формі зубчиків, інколи доповнювали підвісками. Більш вужчу силянку вдягали щоденно, а от ширшу — в неділю.

Також існувала бісерна прикраса на тканинній основі під назвою гердан – вона відрізняється від силани тим, що вона вільно спускається на груди. Ще одна прикраса — невеликий ажурний прямокутний бісерний фартушок на шиї, зверху якого вдягали разки дрібного намиста.

В ХVІ-ХVІІІ ст. жіночі прикраси вигравали роль накопичення капіталу та визначення соціального статусу, окрім свого естетичного та декоративного призначення. Без жодного сумніву, жіночі прикраси – це було те місце, куди найперше вкладались гроші. Навіть найбідніші жінки намагались не поступатись перед заможними і носити намиста та інші прикраси.

Таємниці намиста
Лікування намистом: щитовидна залоза, горло, зменшується імовірність неврозів, психозів та нападів стенокардії. Це лише невеликий перелік піднятих питань.

Насправді тут мова також піде і про деякі елементи жіночої магії. Про те, які мають бути коралі та хто їх має дарувати жінці.




Таємниці “коральок”

Бажаючих визначити походження звичайних наших “коральок” очікує несподіванка: вони одержать незаперечні докази, що корали – іноземки, родом зі Сходу. Щоправда, там вони мали трохи інший вигляд. Араб чи осман дарував дружині чи улюбленій дочці дрібні монети, золоті дукати. Дарунки з подвійним значенням: перше – самореклама, кожен, дивлячись на жінок купця, мав одразу зрозуміти, наскільки успішно йдуть його справи. Крім цього, давав зрозуміти любим своїм: заради них йому грошей не шкода, багатство проти них – ніщо. Вони ж у відповідь робили з них намисто, підкреслюючи: носитимуть вічно, краще помруть з голоду, аніж закладуть намисто у скарбницю чи продадуть його. Від того турецькі динари з діркою цінувалися значно дорожче номіналу: вони мовби передавали щастя попередніх власників.

Перейшовши до Київської України – Русі, звичай набув другого забарвлення. Елементами намиста зробились не монети – гранатові або світло-червоні чітки. Природньо, дарували коханим прикраси не торговці – воїни. То були трофеї мусульман-супротивників, наймужніших, хоробрих звитяжців. Адже чітки, як і чалму, носили ті, хто пройшов хадж, побував у святих місцях ісламу. Вони вірили у власну непереборність. Козак, даруючи дівчині коральки, мовби жбурляв до її ніг перемоги. А вона, приймаючи прикраси, присягалася гідною його бути. Розповіли про таємницю прадавню. У подальшому попит збільшувався: не було стільки козаків, скільки бажаючих обдарувати коханих. За законами ринку, почали пропонувати підробки. Різнилися вони лише дрібницею: у боях шаблею не здобувалися. По якості ж виконання перевершували зразки: українські ювеліри були досконалі. Багатим виточували низки з дорогоцінного гранату, бідним ліпили з тутешньої червоної глини.

Відбулася градація також серед жінок. Оскільки намисто – свідок кохання, то вважалося негідним для дозрілої чи похилої його одягати. Навпаки, намисто могло бути притаманним навіть зовсім маленьким. Тут дотикаємся до таїн жіночих. Рожеве чи світло-червоне носили русяві, гранатове чи густо-червоне – чорняві. Змінилася форма – не округлі чи овальні, а з кубовидними кінцями. Носить слід було на кофті, сорочці чи сукні, а не на тілі. Теж символ: ближче до серця, коло нього – віра, а суєта, прикраси – згодом. Не можна було обмінюватися коральками, навіть між сестрами чи близькими подругами. В подарунок можна було приймати коральки від усіх чоловіків свого роду та коханих, а також від бабуні чи матері.



Шкідливо з намистом спати, ходити з ним щоденно. Воно – для свят, для відвідин церкви, для весіль, а також… для поїздок на базар. Згодом ми спробуємо з медичної точки зору розшифрувати ті дозволи-заборони. А тепер, завершуючи нашу історичну частину, згадаймо третю таємницю намиста. Вона про коральки київські. Власне, їх і назвати так важко. За кольором вони блакитні чи строкаті. За матеріалом – робляться з глини без обжигу, лише спеціально висушеної. Нарешті, виготовляли їх не майстри, а ченці. Відповідно освячували дітище рук своїх, і вимагалося, щоб хоча раз на добу власниця в ньому молилася. Тоді рятувало воно од хвороб як жінку, так і усю родину. Хату від пожеж, худобу – від пошесті. Якщо починало тьмяніти або розпорошуватися, треба було купляти-освячувати нове. Попри всі “але” київське – найдавніше. Зараз таке намисто зрідка можна зустріти у Києві на Андріївському узвозі, та й львівське студентське “Товариство Лева” виготовляє дещо подібне. Добру справу роблять.

А тепер про таємниці суто медичні й до жінок стосовні. Коли носите намисто згадуване на шиї чи грудях, знімаєте з відповідних ділянок енергетичну перенапругу. Біотерапевти одноголосне твердять: тоді біополе жінки вирівнюється. Свідчать і дозиметристи: накопичення радіонуклідів у щитовидній та паращитовидній залозах, хрящах гортані серед жінок з намистом нижче, аніж у тих, хто без нього.

За ними підключаються лікарі-практики, вони звертають увагу, що серед “коралькових” помітно менше неврозів, психозів, нападів стенокардії, вони помітно більш розважливі та спокійні. Так що можна сказати: даруючи коральки дружині, чоловік забезпечує собі спокій в родині. Фахівці не можуть поки що пояснити той феномен. Натомість підтверджують старовинні “забобони”-заборони. Здавалося б, намисто повинне впливати мов снодійне. Навпаки – викликає нічні кошмари. Тимчасом, дитина вдень коральки одяга – вночі спатиме безтурботно. Сусідство хреста та намиста небажане – виникають негативні енергозони. Нарешті, носити треба на натуральних матеріалах чи на шкірі; на синтетиці чи шерсті – ефект зворотний.
Праві бабусі й відносно базару: продаючи, жінка втрача часточку енергії, тим легко користуються енергетичні вампіри. Коральки загрозу висотання сил з продавщиці зменшують, або й зовсім відвертають.

Будь-яке намисто після церкви посилює ефект. Ще одна цікавинка: вживання трав’яних напоїв – ліків з материнки, наберу, м’яти перчаної, валеріани тощо – в намисті показане, воно дієвіше. Вам запропонували новий збір? Подруга пропонує купити дешеву річ? Одягніть намисто. Відчувши неспокій, відмовтеся від спокуси.

Найчутливіші коральки даровані, ще краще – успадковані від бабусі чи мами.
Матеріал для даної розробки по крихтам збирався, здебільшого заснований на народному досвіді.

До списку новин