50 років вчительської долі

90-річна вчителька Таїсія Нечаєва поділилась, що її 5-А клас — як останнє дитя для багатодітної матері, — назавжди буде найулюбленішим і найдорожчим.

Миколаївська вчителька Таїсія Павлівна Нечаєва відзначила 90-річний ювілей. Її професійна доля — дивовижно строката і цікава. Таїсія Павлівна навчала дітей у трьох країнах — Росії, Німеччині й Україні, пішла на пенсію у 70-ти річному віці, а загалом педагогічній ниві присвятила понад 50 років свого життя. А це майже три покоління: за піввіку школу закінчили батьки, діти, почали навчатися онуки…

На рахунку Таїсії Павлівни чимало професійних відзнак: відмінник освіти України, старший учитель, учитель вищої категорії, яку підтверджувала чотири рази поспіль.

У місті Миколаєві Т.П.Нечаєва єдина із освітян, у якої нагорода від Німеччини — срібна медаль «Артур Беккер», — вища нагорода Союзу вільної німецької молоді НДР.

Останнє місце роботи Таїсії Павлівни — Миколаївська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 57 імені Тараса Григоровича Шевченка. Зв’язок зі школою за ці двадцять років не обірвався. Шановану вчительку провідують колеги, діляться успіхами, розповідають, чим живе школа. І сама Таїсія Павлівна нерідко телефонує, усім цікавиться, дає настанови, поради молодим колегам, — тому що не уявляє себе поза межами шкільним життям.

Енергійна, активна, принципова, — залишається такою ж як і була у молодості.

З нагоди 90-річного ювілею делегація учителів-шевченківців разом з директором школи — Блакитною Тетяною Іванівною привітали ветерана свого колективу. Це була дуже тепла і зворушлива зустріч. Найдорожчі спогади, педагогічні курйози, нестандартні ситуації, — усе вмить ожило, неначе ювілярка тільки учора розсталася із школою…

У квартирі Таїсії Павлівни багато книг, картин, квітів, світла і простору. Куди не кинь поглядом, скрізь дихає оптимізм, радість, життя. Слово по слову, і зникають вікові бар’єри, — ми відчуваємо себе сучасниками — за поглядами, духовними цінностями, вірністю школі і дітям.

Таїсія Павлівна пише вірші, і на наше прохання охоче нам їх зачитує. Вона складає пазлові картини, — ними прикрашені усі стіни її робочого кабінету. А ще, знає море рецептів дуже смачної випічки, якою нас щедро пригощає.

Ми не почули жодного натяку нарікання на старість, на смуток. Світлий розум, сердечна доброта, людяність, позитивне сприйняття змісту життя, — головні принципи довголіття, мимоволі подумалось кожному із нас. І від цього наше почуття шани і поваги до шляхетної господині цієї затишної домівки стало утричі більшим…

Учителька Таїсія Нечаєва вважає себе щасливою людиною, тому що знайшла своє кохання на все життя, мала улюблену роботу, виростила прекрасну доньку, має двох онучок.

Чоловік — Олександр Васильович — кадровий військовий. Типова доля дружини військовослужбовця — переїзди, гарнізони… У далекій Німеччині, у Потсдамі, народилась донька Тетяна. Та попри те, що усе життя довелось змінювати роботу, складати валізи, переїжджати, — Таїсія Павлівна увесь час працювала у школі! Як тільки чоловік прибував на нове місце служби, уже наступного дня Таїсія Павлівна брала трудову книжку і йшла влаштовуватись на роботу. Дивовижна історія: 50 років вчительської долі!

У сім`ї Нечаєвих завжди панували взаєморозуміння, повага і любов.

«У перші роки, як тільки відкрилась наша школа на Намиві, педагогічні ради проходили допізна, — розповідає Наталя Гринько, бібліотекар ЗОШ № 57 імені Т.Г.Шевченка. — Ми, на той час молоді працівники, дивувались, що Таїсію Павлівну у цей час завжди чекав на шкільному подвір`ї поважний Олександр Васильович. Нам казав, що удома сумно без Таїсії Павлівни. Вона — це рух, згусток енергії і життя. Ось яка вірність була між ними!».

Працелюбність, любов до професії та інші кращі загальнолюдські цінності отримала у спадок від батьків і донька Тетяна — полковник у відставці, пропрацювала у правоохоронних органах усе трудове життя до виходу на пенсію. Та попри те, що професія слідчого не лише вкрай відповідальна, а й вимагає понад нормованого робочого дня, — як жінка, як мати дала обом своїм донькам гарне виховання та освіту, а ще — благословила на щасливу сімейну долю.

Нині обидві внучки Таїсії Павлівни — Ольга і Анна давно дорослі, одружені, живуть у інших містах, мають престижну роботу, — і бабуся радіє за їх успіхи. Для них вона — найавторитетніша у родині людина. Незважаючи на свою зайнятість з Києва та Дніпра приїхали буквально на один день, щоб привітати дорогу бабусю.

П’ятнадцять років тому пішов з життя Олександр Васильович, і донька Тетяна Олександрівна переїхала до одинокої матусі, нині щиро піклується про неї.

У день ювілею не вмовкав телефон у квартирі шанованої ювілярки. А також прийшло багато гостей. Колеги із 38-ї школи, де Таїсія Павлівна працювала завучем, колеги із 57-ї школи, куди перейшла працювати у перші дні її відкриття на Намиві. Вітали і колишні учні, чиї привітання для Таїсії Павлівни найбільш зворушливі і сентиментальні.

Протягом усієї педагогічної діяльності Таїсія Нечаєва була класним керівником. У день 90-річчя поділилась, що її 5-А клас — як останнє дитя для багатодітної матері, — назавжди буде найулюбленішим і найдорожчим… Коли востаннє взяла класне керівництво їй було 67 років, тож вела учнів до сьомого класу: поки їй не виповнилось 70 років. Рішення залишити роботу було болісним і непростим. Але на той час вважала його правильним.

Якось Таїсія Павлівна з цього приводу поділилась з подругою: «70 років — це був вдалий привід. Просто я добре тоді розуміла: настільки сильно люблю школу, що якби не подала заяву у 70 років, то не змогла б її залишити й до нині…»

Досі пам`ятає характер, вдачу, звички кожного хлопчика і дівчинки. Каже, учитель має бути справедливим, чуйним, та водночас і строгим. З роками людина може забути параграфи у підручнику, правила у збірнику правил, але ніколи не має забути науку життя — як бути людино, як не схибити з правильного шляху, — ту науку, яку ще з шкільного порогу відкриває дитині учитель…

Олександра Ментель