Українець, що розробив "гігантський стрибок для всього людства"

21 червня народився Юрій Кондратюк (насправді Олександр Шаргей) – класик світової космонавтики, розробник теорії  космічних польотів і ракетної техніки. І водночас – свідомий українець, що увійшов у світову історію під чужим іменем.

Ім’я Кондратюка стало широко відомим після успішного втілення його ідей – висадки на Місяці у 1969 р. екіпажу американських астронавтів космічного корабля “Аполлон-11”: розробники використали розроблену ним майже півстоліттям раніше схему висадки людей на поверхню Місяця.

На знак поваги до видатного українського вченого-самоука астронавти назвали один із кратерів на Місяці кратером Кондратюка, а Міжнародний планетний центр – малу планету-астероїд “Кондратюк”. На космодромі Канаверал (США) йому встановили пам’ятник. 100-літній ювілей українця святкувався у рамках ЮНЕСКО, а 2014-го його ім’я внесли до Міжнародної космічної Зали Слави Музею історії космосу у Нью-Мексико (США).

Геній-самоук і “гігантський стрибок для всього людства”

Усе вищесказане виглядатиме ще вагоміше, коли зауважу, що 20 із 44 років свого життя Кондратюку довелося приховувати своє минуле, зрікшись власного імені, по-батькові й прізвища, змінюючи адреси, працюючи кочегаром, мастильником вагонів чи робітником. А у вільний час – чаклувати над кресленнями та формулами польоту на Місяць, так і не здобувши вищої освіти. До того ж, із 1930-х вже і його нове ім’я заборонила згадувати совєцька цензура.

Тож не дивно, що після запуску першого штучного супутника у 1957-му чи польоту Гагаріна широкий загал пов’язував космічні успіхи лише з іменем Костянтина Ціолковського. Навіть не всі фахівці знали про Генерального конструктора, уродженця Житомира Сергія Корольова (родове прізвище Королів) та творця космічних двигунів – одесита Валентина Глушка. І, певна річ, Кондратюка-Шаргея, що розробив практичні основи космонавтики.

А повернули це ім’я нам вчені США, які завдяки дослідженням Кондратюка підготували перший політ людей на Місяць. У журналі “Лайф” 31 березня 1969 року один із керівників програми “Аполлон”, Джон Губольт писав, що ще у момент запуску “Аполлона-9” він думав про видатного українського вченого й інженера Юрія Кондратюка. Бо посадка на Місяць і повернення назад були здійснені за розрахунками і схемою Кондратюка, який ще 50 років тому розробив метод цього польоту.

Після висадки ж американців на Місяць інший американський вчений, Лоу зізнався: “Ми розшукали маленьку, мало чим примітну книжечку. Автор її, Юрій Кондратюк, обґрунтував і розрахував найекономнішу схему польоту на Місяць з поверненням на Землю. Цією схемою ми й скористалися”.

Слова Ніла Армстронга, що першим ступив на поверхню Місяця, “це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства” стали у США афоризмом. Зате ніхто на той час не знав, хто насправді криється під ім’ям Юрій Кондратюк.

Сирота-мрійник

Його справжнє ім’я – Олександр Гнатович Шаргей. Із ним він прожив 24 роки, народившись у Полтаві 21 червня 1897 року. Його мати, Людмила Шліпенбах, походила із дворянського роду: її предки були шведами, що після Полтавської битви осіли в Україні. Батько, Гнат Шаргей – вічний  студент: починав учитися у Києві, потім подався до Німеччини, звідти – у Санкт-Петербург.

Дамоклів меч над майбутнім генієм навис, ще коли він був у лоні матері. Вона вагітною взяла участь 1897 року в демонстрації протесту, за що потрапила до в’язниці. Жінку швидко звільнили, дізнавшись про вагітність, але розум її потьмарився на все життя. Сина вона народжувала вже у божевільні, де і провела решту життя.

Тим часом Гнат поїхав до Санкт-Петербурга: вже вкотре гризти граніт науки. Там швидко знайшов собі іншу жінку – Олександру Кареєву, яка згодом й допоможе вже дорослому пасинку змінити ім’я.

Рідна ж мати Сашка померла, коли синові було 12. Того ж року пішов із життя і батько. Утім, хлопця вже з шестирічного віку виховували бабуся з названим дідусем. Вони й віддали онука вчитися до Полтавської чоловічої гімназії, яку він закінчив зі срібною медаллю.

Там Сашка Шаргея усі вважали фантазером: він мріяв про політ у космос і свято вірив, що зможе це втілити. Свої роздуми записав на 104 аркушах звичайного гімназійного зошита. Ще 17-річним Сашко писав у своєму зошиті здогади, які через 50 років справдяться: “…злітати краще прямовисно, щоб якомога швидше проминути щільні шари атмосфери; розташовуватись у снаряді найкраще лежачи, впоперек напряму руху, у кріслі, яке б точно повторювало конфігурацію тіла для зменшення дії шкідливих наслідків прискорення… Найближча планета – Місяць, тому і першу подорож слід здійснити на нього… Як робити посадку?.. Сповільнити рух снаряду, пустити його круговою орбітою якнайближче до поверхні Місяця, відокремити для посадки малу частину з достатнім запасом пального, щоб у потрібний момент відірватися від місячного ґрунту і з’єднатися з основним снарядом”. Через півстоліття цей проект назвуть “Трасою Кондратюка” та “Петлею Кондратюка”.

Юнак, не знаючи праць Ціолковського, вивів основну формулу космічної ракети, запропонував принципово новий спосіб польоту на Місяць з поверненням за допомогою багатоступеневої ракети. Ці розрахунки та ідеї виклав у чотирьох зошитах, що лягли в основу книги вже не Шаргея, а Кондратюка “Завоювання міжпланетних просторів”, надрукованій ним власним коштом у 1929 році.

До речі, нині власником одного з її примірників є Полтавський державний музей авіації і космонавтики. Її подарував космонавт Юрій Леонов, що першим у світі вийшов у відкритий космос. На книзі написав: “Полтавчанам по праву”… Потрапила вона і до бібліотеки Конгресу США, і саме ця праця відіграла визначну роль у плануванні Місячної програми США. А 1972 року Товариство українських інженерів Америки здійснило її переклад українською.

До слова, саме Ю. Кондратюк першим запропонував проміжні міжпланетні бази із запасами необхідного для тривалого польоту. Він підкреслював необхідність створення постійної космічної бази на орбіті навколо Місяця, на яку вантажі доставлятимуть автоматичні вантажні ракети, а вже міжпланетні кораблі зможуть поповнити свої запаси й продовжити шлях до Марса, Венери або Меркурія. Так що й наступним поколінням дослідників космосу є що запозичити у нього.

Важкий вибір

Але цьому передувало складне життя. Срібна медаль дала можливість без іспитів вступити до Петроградського політехнічного інституту. Не склалося: провчився Олександр лише… сорок днів і його, студента-першокурсника, у жовтні призвали до армії і направили у школу прапорщиків. А по її закінченні – на Закавказький фронт. Дорогою туди свої зошити із розрахунками він залишив у мачухи.

Прослужив недовго: у березні 1918 року військово-революційний комітет Кавказької армії оголосив демобілізацію. Однак дорогою додому його затримав білогвардійський патруль і як офіцера мобілізував до Добровольчої армії генерала Корнілова. Виходу не мав: або йти у білу армію, або б як дезертира розстріляли… Утім, за першої ж нагоди, у травні 1918-го йому пощастило з неї втекти до рідної Полтави.

Переховуючись, знаходить газетну вирізку ще з 1911 p. про те, що розробкою польоту за межі Землі займається інженер Ціолковський. Прагне негайно того розшукати. Для цього повертається до Києва, до мачухи, яка свято берегла його “перший зошит”. Вечорами пише “Другий зошит”. Аж тут Київ захопили денікінці, і його знову мобілізували до Білої армії. Дезертирував удруге…

Шаргей розумів, що й більшовицька влада може його заарештувати будь-якої миті: мати – дворянка, сам – прапорщик царської армії, ще й воював у Корнілова й Денікіна, нехай недовго і не зі своєї волі. Але хто б у часи Громадянської війни, а був 1921 рік, слухав?!

За порятунок пасинка взялася мачуха. Саме помер від туберкульозу Юрій Васильович Кондратюк, родом із Луцька, родич її приятельки. Вона просить у подруги дістати їй метрику небіжчика, вмовляє Олександра забути справжнє ім’я і стати Юрієм Кондратюком 1890 року народження, за яким не тягнувся шлейф “важкого” минулого. Зрештою, Олександр погоджується на авантюру.

Найбільший у світі елеватор – без жодного цвяха

Тривалий час він жив у Західному Сибіру, де проектував і будував елеватори. Відтак звів 1930 року найбільший у світі елеватор, що вміщував понад 10 тисяч тонн зерна. За величезні розміри назвав його “мастодонтом”. Проте за своє творіння був… арештований разом зі своїм керівником, районним інженером Петром Горчаковим. На чоловіків написали донос: звинуватили у шкідництві, бо створили елеватор за принципом зрубу – без металу та цвяхів. Закидали, що зроблено так для того, аби будівля якомога швидше розвалилася. Насправді ж “мастодонт” прослужив людям дуже довго, вистояв навіть у землетрус, і лише в другій половині 1980-х згорів через вогнище, яке розвели всередині бомжі.

Кондратюка і Горчакова засудили до 3 років в’язниці, які замінили засланням. А що далі було засилати нікуди, бо й так – Сибір, то Кондратюк відбував заслання у… конструкторському бюро. Коли ж почув про всесоюзний конкурс на проект найпотужнішої вітроелектростанції, удвох із Горчаковим узялися за розробку проекту “Кримська вітроелектростанція”, який визнали найкращим у СРСР.

1937 року на горі Ай-Петрі в Криму за кресленням Кондратюка і Горчакова почалося зведення фундаменту станції. Проте вже 1938-го вирішено припинити будівництво могутніх ВЕС. Натомість М. Нікітін, що працював із Кондратюком, використає розробки останнього для спорудження знаменитої Останкінської телевежі у Москві. Тож якщо хочете уявити собі, якою була б велетенська ВЕС у Криму, згадайте телевежу в Москві – модифікований проект Кондратюка, в якому замість вітрових турбін нагорі вежі – студії та ресторан…

У цей час у Москві працювала московська “Група вивчення реактивного руху” під керівництвом С. Корольова, для якої книжка Кондратюка “Завоювання міжпланетних просторів” була настільним посібником. Корольов запрошує його на посаду головного теоретика групи. Однак полтавчанин відповів відмовою, бо робота над військовими проектами передбачала жорсткий контроль НКВС, тож під час перевірки біографії могли розкрити і факт підробки документів, і білогвардійське минуле. А це б означало смерть у концтаборі або розстріл. Так страх укотре перекреслив можливість реалізувати мрію.

21 червня 1941 р. Олександрові Шаргею виповнилося 44 роки. Цей день він відзначав на самоті: усю ніч думав про своє життя. А вранці… розпочалася війна. Його забирають рядовим на фронт. Де вже на початку 1942-го загинув. Утім, різні джерела називають як різні дати, так і місця поховання. За офіційною версією, під час бою Кондратюк пішов шукати розрив телефонного кабелю і з того завдання не повернувся. Похований нібито у братській могилі. Але будь-яких документів на підтвердження факту його загибелі немає.

Саме це, як і використання майже трьома десятиліттями пізніше у США його розробок, і породило чимало чуток та версій… За однією з них, не підтвердженою документально, Кондратюк не загинув, а потрапив у полон до німців. А що мав при собі зошит із розрахунками ракетно-космічної теми, то Кондратюка відправили до Вернера фон Брауна, який очолював ракетну програму Третього Рейху. Один із полонених німецьких інженерів-ракетників засвідчив, що працював якийсь час із колегою на прізвище Кондратюк. А вже по війні вченого начебто забрали до США, де, зі зрозумілих причин, Кондратюк знову був змушений змінити ім’я…

Загадка: 1947 року в СРСР перевидали “для службового користування” книгу Кондратюка.  Попри це, до середини 1960-х совєтські конструктори-ракетники ніяк не могли дійти згоди, яку ж схему обрати для польоту на Місяць. Це врешті й стало однією з причин їх поразки у “битві за Місяць”, хоча команда С.Корольова наполягала на використанні “орбіти Кондратюка” й “модуля Кондратюка”.

Чому так довго в СССР зберігали табу на саму згадку імені Кондратюка? З‘явилося  воно ще до американських польотів на Місяць, а зникло лише у часи перебудови. “Нам давалися вказівки: “Заборонено публікувати у відкритій пресі матеріали, в яких говориться, що в основу теоретичної розробки космічних польотів лягли ідеї Юрія Кондратюка”, – згадував Владімір Солодін, колишній цензор Головліту.