Як українська журналістка з Волині Софія Лоуб стала “Великою матір’ю Америки”

Народившись у багатодітній сім’ї рівненського ювеліра, вона у 6 років переїхала у Штати. Спочатку справи йшли добре, але коли батько несподівано помер, сім’я з 6 дітьми опинилася на межі виживання.

Софія була найстаршою, тож пішла працювати у крамницю, аби мати могла й далі доглядати молодших братів і сестер. Попри скруту, мама не віддала нікого з дітей у сиротинець, і цей факт остаточно сформує соціальну позицію доньки.

Та це все у майбутньому, а поки Софія виходить заміж за власника тієї ж крамниці й чекає на первістка. За 14 років цього так і не відбулося. Подружжя розлучається, а Софія їде у Нью-Йорк будувати журналістську кар’єру.

Найчастіше темою її репортажів стають переповнені сиротинці та знедолені вдови. У якийсь момент Софія усвідомлює – зміни потрібні на законодавчому рівні. Жінка починає справжню промокампанію: пропонує виділяти вдовам гроші на утримання дітей до шести років, аби їм не довелося віддавати їх до сиротинців.

Софія наполягала, що державі значно вигідніше залишити матерів удома з дітьми й тим самим втратити невелику частину робочої сили, аніж потім розплутувати наслідки дитячої злочинності та інших соціальних негараздів. “Дітям потрібно давати не благодійність, а шанс” – ця фраза стане її життєвим кредо.

У 1923 році Софію обирають головою комітету дитячого соцзабезпечення, і замість 100 тисяч їй вдається викроїти з держбюджету 4,5 мільйони. Пенсію для вдів починають виплачувати у 42 штатах.

Далі такі нарахування почали отримувати й одинокі матері. Уся ця діяльність була для Софії волонтерством, за яке не брала грошей. Натомість і далі заробляла своїми статтями.