Стереотипи багато в чому визначають людське сприйняття, у тому числі і в політиці. Глибоко патріархальне українське суспільство звиклося із твердженням «молодий – значить недосвідчений». Тому щоразу, коли крісло депутата або керівника займає не лисуватий дядечко «злегка за 40», це викликає сумніви в його компетентності. І фраза про те, що «молодим у нас всюди дорога» – далека від реальності.
МОЛОДА, ГАРЯЧА. У 2016 році скандал навколо призначення заступником міністра внутрішніх справ 24-річної Анастасії Дєєвої сколихнув суспільство. І, як завжди в таких скандалах, дискусії зосередилися навколо другорядних моментів – її віку, стану і способу життя. Дівчина працювала в МВС трохи більше року, але весь цей час її ідентифікували більшою мірою як героїню скандальних фото в стилі «ню», які потрапили в Інтернет, а не як серйозного чиновника, який повинен був займатися євроінтеграцією. А той факт, що Дєєву призначили з порушеннями процедури, взагалі відійшов на задній план поруч з її відвертими фото. Але сам міністр Аваков заявляв, що роботою дівчини задоволений.
ЗАНАДТО МОЛОДА ДЛЯ МУЗЕЮ. Ще один скандал викликало призначення директором Київського літературно-меморіального музею Тичини 23-річної Євгенії Кушнір. Вона очолила музей за результатами відкритого конкурсу, без порушень. Звичайно, музей – це не масштаб Міністерства внутрішніх справ. Тому пристрасті вирували тільки в «культурних колах».
НЕДОВІРЛИВІ. Подібність цих двох скандалів свідчить про те, що в українському суспільстві молодість кандидата – привід для упередженого до нього відношення. Обурення громадськості в обох випадках викликав вік: дівчата занадто молоді, щоб їм довіряти, а молодь взагалі – не може управляти, командувати, розпоряджатися. Крім того, кожен молодий чиновник зазвичай викликає підозри в корупції.
Примітно, що у випадку з Дєєвою всі дружно «забули» про незаконність її призначення, сконцентрувавшись на молодості.
ЯКИМИ МОЛОДИМИ МИ БУЛИ…Українцям, які не вірять в молодих політиків, можна нагадати про того ж Володимира Гройсмана, який пройшов до міськради у віці 24 років, а вже через чотири роки став мером Вінниці. Ще один приклад – спікер Верховної Ради Андрій Парубій, який прийшов у політику 20-річним активістом.
НЕ ТІЛЬКИ ПОЗИТИВ. Політолог Олексій Гарань відзначає, що історії молодих людей в українській політиці не завжди вдалі. Багато з тих, хто прийшов на хвилі Революції на граніті, Помаранчевої революції або «вийшов» із молодіжних партійних структур, до сих пір успішні. Однак протилежних випадків теж досить.
Олексій ГАРАНЬ, політолог:
Бути молодим – не означає вміти і мати силу протистояти спокусам і системі. Можна згадати Ігоря Коліушка та Тараса Стецьківа, що потрапили в політику молодими. Вони пройшли «РУХ», перші вибори і, я вважаю, залишилися вірними принципам. А був молодий Юрій Павленко в «Нашій Україні» Віктора Ющенка. І як він зараз завершує свою кар’єру? В «Опоблоці», куди пішов вже після законів 16 січня, розпаду «Партії регіонів», втечі Януковича.
СУСПІЛЬСТВО СТАРИХ. Українці – суспільство пенсіонерів: третину населення і половину виборців складають пенсіонери. Це потужний політичний важіль: перед виборами з ними заграють, їх купують, обіцяють підвищення пенсій і роздають гречку. Молодь політиків цікавить набагато менше: її важко контролювати. Разом з тим, пенсіонерів вважають найбільш дисциплінованим електоратом.
Для більшості таких виборців молодість людини – це її недолік. Тому в Україні на відповідальні посади намагаються підшукати «людей з досвідом».
НЕ ВСІ ГОТОВІ. За даними соцопитувань, 65% респондентів вважають, що молодь повинна мати більше можливостей для того, щоб її голос звучав у політиці. Однак, коли питання стосується особистої участі молоді в політичних процесах, то не хочуть або зовсім не хочуть цього робити 67% опитаних молодих людей. Готові займатися такою діяльністю тільки 4%.
Так звідки ж взятися новим обличчям в українській політиці, якщо більша частина суспільства не довіряє «молодим-зеленим», а сама молодь не бажає нею займатися? Саме тому більшість крісел у Раді займають «мастодонти», що почали свою кар’єру ще в СРСР. І ми, напевно, марно чекаємо від них реформ і нововведень.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
