Не лікарі мають просити віддати органи: як Індії вдалося створити систему трансплантації

Пересадку печінки чи нирки можна зробити від живої людини.

У нас дві нирки. Однією можна поділитися. Можемо віддати частину печінки, бо вона сама себе відновлює.

Серце ніхто не може віддати, його треба забрати з тіла іншої людини, поки воно ще скорочується, пояснює кардіолог і трансплантолог світового рівня Комаракши Балакришнан.

Він приїхав в Україну на міжнародну наукову конференцію з трансплантології.

Адже 17 травня Верховна Рада ухвалила закон про трансплантацію, який починає діяти в Україні з 2019 року.

Доктор Балакришнан був одним з тих, хто розвинув пересадку органів у рідній Індії.

Якщо ще 30 років тому індійці боялися віддавати органи рідних на пересадку, то тепер, коли їде кортеж з органом, на дорогу кидають квіти, а машини роблять повністю вільний коридор. Важлива кожна хвилина.

Як Індії вдалося і як там працює прозора система розподілу органів, розповів доктор Балакришнан.

ЧУТКИ ПРО ЧОРНИХ ТРАНСПЛАНТОЛОГІВ

Наша програма з трансплантації почалась через те, що в країні пішли чутки про чорну трансплантологію нирок.

Саме тому держава ввела регулювання, серйозні правила і почався розвиток трансплантології.

Це дуже чутлива ділянка в медицині. Але вона вдячна. Ви ніде не зможете так змінити життя пацієнта, як у трансплантології.

Пересадивши нирку чи серце, ви даєте друге життя.

Не варто відмовлятись від трансплантології, яка врятує багато життів.

Люди змінюють думку щодо пересадки органів після того, як бачать приклади інших.

В Індії сім’я не отримує грошей за те, що віддала органи близької людини.

Але в кінці року президент штату вручає сім’ям донорів подячний сертифікат, щоб підкреслити важливість процесу.

Тому потрібна складна, комплексна логістика.

Треба створити три системи: констатації смерті мозку у донора, спілкування з родичами щодо забрання органів та їх розподілу й доставки.

На кожній стадії родичі можуть сумніватись. Тому важливо, щоб кожен етап був з прозорою системою контролю.

ХТО ВИЗНАЧАТИМЕ, ЩО У ПАЦІЄНТА ПОМЕР МОЗОК

Пацієнти помирають не лише у великих лікарнях, але й в маленьких містах та селах, де немає всього обладнання чи достатньої кваліфікації лікарів.

Потрібна система визначення смерті мозку в пацієнта. Щоб навчити неврологів та спеціалістів з інтенсивної терапії [всієї країни] фіксувати смерть мозку, у 2009 році ми уклали співпрацю з найбільшим госпіталем Ченнаю.

ХТО ГОВОРИТИМЕ З РОДИЧАМИ ПОМЕРЛОГО ПРО ДОНОРСТВО

Органи забирають як у пацієнтів зі смертю мозку, так і в людей зі загальною смертю. Все має бути швидко. Серце треба пересадити впродовж 4 годин після того, як його вийняли з тіла померлого, інакше воно просто загине.

Потрібен працівник, який розмовлятиме з родиною потенційного донора в момент горя.

У сім’ї можуть бути різні реакції: смуток чи злість.

Неправильне поводження з ними призведе до трагічних наслідків – родина розгнівається, а результату не буде.

Межа між жертовністю та егоцентризмом може бути дуже тонкою.

Коли з родичами донора щодо можливого забрання органів спілкуються лікарі – це невдала ідея.

Родичі можуть подумати, ніби лікар має якусь зацікавленість.

Система розмови з родичами, напевно, найскладніша, і потребує спецпідготовки. Тож ми створили grief council (порадників з горя).

ПОРАДНИКИ З ГОРЯ

В Індії в таку раду входять звичайні люди. Як правило, це домогосподарки середнього віку, які допомагають на волонтерських засадах.

Часто в сім’ях радників з горя були випадки, коли дитина чи інший родич помирав без трансплантації. Тому це у них від душі.

Останніми роками ми залучаємо до цієї місії колишніх пацієнтів, які пережили пересадку.

Бо ніхто не може бути більшим прикладом і краще переконати, ніж людина, яка має пересаджені органи.

Уявіть 30-річну жінку, якій пересадили серце. У розмові з родичами померлого вона підбере потрібні слова.

Ми вчимо працівників ради з горя, тренуємо і бачимо результати –  80% родичів, з якими вони спілкувалися, готові віддати органи померлого.

Створення комітету з горя ніколи не було в руках держави чи лікарень.

Цим займались некомерційні організації на базі кожної лікарні.

Тому в радників з горя немає зв’язку з державними чи медичними закладами, вони незалежні. Так повністю забрали сумніви, чому вони це роблять.

Донорство органів суб’єктивне. Будь-які сумніви можуть зруйнувати усю систему.

СЛУЖБА, ЯКА ВИРІШУЄ ДОЛЮ ОРГАНІВ

Як тільки лікарня повідомила, що має пацієнта зі смертю мозку – органи переходять у власність штату.

Бо якщо орган належить госпіталю і він вирішує, кому його віддати, можуть з’явитися сумніви. Раптом медики зацікавлені продати орган чи мають інші причини бути не зовсім чесними? Тому вирішує штат.

В Індії є окрема служба, яка відповідає за розподіл органів.

Її керівник держслужбовець, але решта працівників – ні. Найчастіше вони з некомерційних організацій.

Служба має чіткі критерії розподілу органів і список очікування всієї країни.

Перший критерій – як довго ви в списку, на якому місці.

Другий – ваш медичний стан. Для цього є екстрений список очікування.

Він існує 7 днів. Щотижня його оновлююють, бо зазвичай туди потрапляють пацієнти, які помирають впродовж тижня.

Тобто, якщо ти в екстреному списку 6 місяців – у тебе насправді не було причин потрапити в нього. Тому є комітет, який може раптово прийти в лікарню і перевірити стан пацієнтів, чи госпіталь не обдурює.

Якщо медиків впіймали на фальсифікації даних, можуть відібрати ліцензію на трансплантацію.

ЯК ДІЛЯТЬ ОРГАНИ

Лікарня, в якій лежить донор, має пріоритет. Якщо їй органи не потрібні, на них можуть претендувати усі лікарні міста.

Не треба нікому в місті – пропонують штату. Не треба й там – про це дізнаються одразу всі госпіталі Індії.

Якщо орган не підходить нікому в Індії, його пропонують іноземцям.

Іноземці завжди у кінці списку очікування.

Правила розподілу органів написали експерти, але їх виконання контролюють не лікарі, а працівники некомерційних об’єднань.

ГРУПА У WHATSAPP

У нас є група у WhatsApp, там близько 250 людей, інформація падає туди.

У ній – представники кожного госпіталю, де роблять пересадку.

Здебільшого, лікарня подає трьох людей по кожному органу: серце, легені, нирки, печінка.

Зазвичай це двоє медиків – хірург чи анестезіолог, і трансплант-координатор.

Коли з’являється потенційний донор, нам у групу прилітає повідомлення: у такому-то місті є потенційний донор з такими-то органами.

Як тільки всі госпіталі отримали інформацію про донора, кожна лікарня може заявити два імені на один орган.

Це не завжди залежить від списку очікування, а й від хірурга – кого він вважає найбільш придатним саме для цього органу.

Наприклад, у списку очікування підліток, який чекає 6 місяців, і 45-річний пацієнт, який чекає три місяці.

З’являється донор, який підходить найбільше чоловікові, що чекає менше.

В такому разі, незважаючи на те, що це дитина, я віддам орган тому, кому він підходить більше.

СЕРЙОЗНА ЕТИЧНА ПРОБЛЕМА

У трансплантології є ще одна серйозна етична проблема.

Або ви прагнете підвищити результати свої і госпіталю, щоб було менше смертей і більше тих, хто вижив, або хочете максимально допомогти максимальній кількості людей.

Якщо прагнете 100% виживання пацієнтів після пересадки, доведеться відмовляти в пересадці важкохворим.

Якщо ви етично правильний лікар, не будете цим послуговуватись.

Є багато програм, де пацієнтів відбирають, щоб не псувати статистику.

Є багато госпіталів, де кількість тих, хто вижив після пересадки, близька до 100%.

Важкі пацієнти будуть погіршувати вашу статистику, але ви будете за них братись, бо ви лікар.

Якщо ви реально намагаєтесь домомогти найважчим пацієнтам, у вас будуть смертельні випадки.

Уявіть двох пацієнтів. Один стабільний, а другий помре, якщо ви не зробите пересадку через два дні. З’явився донор з органом, який підходить обом.

Кому віддати орган? Тому, хто виживе післе операції з ймовірністю 99%, чи тому, хто виживе з ймовірністю 50%? Це важко.

Все залежить від філософії хірурга. Чи він вважає, що кожне життя важливе, чи дивиться на це крізь призму ефективності своєї роботи для суспільства.

Я думаю, що кожне життя важливе.

Якщо у людини є шанс, я дам йому можливість стати реальністю.

Це не завжди закінчується успішно, але ми дуже стараємось. Завжди.

Часто буває, що пацієнт виживає, незважаючи на жодні труднощі.

НЕ ВСІ ОРГАНИ ПІДХОДЯТЬ ДЛЯ ПЕРЕСАДКИ

Якщо у вас є 100 потенційних донорів, не всі 100 сердець або 100 печінок можна використати. Можна використати 85% печінок, 70% сердець, легенів ще менше.

Річ не тільки в тому, щоб пришити орган. Він має стати робочим.

Часто буває, що зі 100 потенційних сердець 30-40% не дуже хороші.

Наше завдання: зробити так, щоб такі серця добре працювали. Для цього після пересадки забезпечуємо спецпідтримку за допомогою апаратів, а за 2-3 дні неідеальне серце відпочиває, отримує підтримку апаратів і стає знову ідеальним.

Так ми збільшуємо кількість донорських органів, які можна пересадити.

МОТОРИ ВСЬОГО ПРОЦЕСУ

Моторами всієї логістики трансплантації в Індії є трансплант-координатори в лікарнях.

Як тільки лікарня заявила двох пацієнтів, координатор зв’язується з людиною, яка потенційно може отримати орган, і каже їй приїхати до лікарні.

Впродовж півгодини після того, як госпіталі назвали свої імена, комітет формує короткий лист очікування.

Якщо ваш пацієнт у списку, ви повинні негайно його привезти в лікарню.

Далі потенційного донора обстежують, щоб оцінити всі параметри. Усе має бути технічно і швидко.

Щоб оцінити, чи співпадає донор з отримувачем органа, у них беруть кров і проводять cross-match – швидкий тест, наскільки вони один одному підходять.

ВИРІШИЛИ, ХТО ОТРИМАЄ ОРГАН. ЩО ДАЛІ?

В Індії є структура, яка займається перевезенням органу чи лікарів. У центрі всієї логістики – трансплант-координатор.

Органи можуть перевозити окремим літаком санавіації, "швидкою" чи комерційними авіарейсами, які ми часто використовуємо, бо вони дешевші.

У 2014 році ми придумали "зелений коридор" для швидкого перевезення органів, для цього співпрацюємо з поліцією, яку спеціально навчили.

Приблизно за рік зможемо перевозити органи дронами (треба вирішити юридичні питання і питання воєнної авіації).

Звичайна коробка для пересадки органів важить 25 кг. Спеціально для дронів ми створили таку, яка важить 250 г. Серце, наприклад, теж важить 250 г.

ЩО У ПЕРЕСАДКАХ НАЙСКЛАДНІШЕ

Усе те, що я розказав – дуже просто.

Найскладніше – коли ви забрали донора в операційну, щоб забрати в нього органи, треба синхронізувати операцію людини в іншій лікарні, яка отримає цей орган.

Щоб коли приїхало донорське серце, його можна було майже миттєво вставити у грудну клітку пацієнта, яка уже відкрита і чекає.

Не можна починати операцію пацієнта, коли серце уже приїхало.

Все має бути розраховано по хвилинах.

Ви не можете відкрити грудну клітку пацієнта на 8 годин і чекати, поки приїде серце. Це серйозний ризик для його життя.

Коли орган приїжджає, а в людини грудна клітка навіть не розкрита – це інша трагедія.

Час – ключий фактор в пересадках, ви не можете його втрачати.

Трансплант-координатори лікарні, яка віддає орган, і лікарні, яка його отримає, тісно співпрацюють весь цей час.

Адже різні органи забирають різні медзаклади. Тому потрібна тісна взаємодія.

Органи забирають з тіла людини, коли уже знають, кому їх пересадити.

Після пересадки трансплант-координатор пише звіт про те, як пройшла операція, і здає у трансплантаційний комітет.

Ірина Андрейців, Яна Дирявська