Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.
Так, у Національному музеї історії України у Другій світовій війні днями вручили листа, який був написаний ще 77 років тому! Лист від батька, техніка-інтенданта 3-го рангу Георгія Єлевова, отримав син Борис.
Чоловік не міг стримати хвилювання — у далекому 41-му йому було лише 7 років. Тому батька пам'ятає не дуже добре. Проте 84-літній чоловік пригадує, як малим із татом гуляв, як вони ходили разом у цирк.
3 липня 1941 року Георгій Єлевов опинився в Кам'янці-Подільському, де й написав своїй сім'ї листа*, якого не встигли надіслати: "Дорога Сонечко, я дуже хвилююсь за вас. Що там відбувається в Києві? Я тепер бачу, що ці звірі здатні на все... Сьогодні я знову був у справах в Кам'янці, і знову потрапив під бомбардування. Ти знаєш, дитинко, мені здається, що я повинен жити 100 років після того, що було сьогодні: жах, кров і шматки м'яса... Будьте здорові, мої рідні. Міцно цілую тебе і дитину. Не хвилюйся, дитинко, нерви тримай міцними. Ми цих бандитів все одно знищимо".
Публікуємо ще декілька листів, написаних у червні та липні 1941 року.
"МАНЮ, ДОГЛЯДАЙ БДЖІЛ"
"Ця війна — дуже страшна, — пише рідним військовий Яків Боровський. — Тут так: прожив годину — добре. Дорога моя сім'я, може, я пишу вам останнього листа, а може, як Бог дасть, то ще колись і побачимось, як буду живий... Ноги мені дуже спухли, вже 12 днів я не роззувався. Доводиться ночувати під дощем... Спимо всього про 3 години на добу... Маню, доглядай бджіл, збери весь мед, не прогав часу... Маню, продай мій костюм, я все одно не зношу його — доведеться воювати років зо три".
"ДВІ БОМБИ ВПАЛО ВІД МЕНЕ ЗА 200 МЕТРІВ"
Військовослужбовець Аврич пише: "Я перебуваю у місті Кам'янець-Подільський. Нас тут не дуже багато, але ми не виїхали на фронт тільки тому, що у нас немає машин... Зараз важко вгадати, де можна більше прожити: в тилу чи на фронті... Дві бомби впало від мене за 200 метрів... Біди дуже багато наробили".
"ДІТЕЙ КИДАЛО НА ТЕЛЕГРАФНІ СТОВПИ"
"Коли я приїхав до Кам'янця, — пише у листі Пилип Галузинський, — бомбили місто, і загинуло 800 осіб. Дітей бідних кидало на телеграфні стовпи. Місто в цей час було зовсім беззахисне — літаки що хотіли, то й робили..."
"ТИ МЕНІ ПРИСНИЛАСЬ"
"Відтоді як я вийшов з дому, ти мені раз приснилась, — пише дружині Анні Микита Анісімов. — Ніби я прогулююсь з тобою — ти в чоботях заболочених, і я в чоботях заболочених. Отак я ходив з тобою... Мені нічого не шкода, шкода тільки, що ми з тобою добре жили. Краще б ми з тобою билися і погано жили — зараз не було б так жалко свого життя..."
"ЧУЄТЬСЯ ТВІЙ ГОЛОС"
А військовослужбовець Сергій пише своїй коханій дівчині до Харкова. "Клавусю, моя дорога, хороша. Мій стан, коли дивлюсь на твою фотографію, доходить до галюцинацій: мені здається, що ти усміхаєшся, мені чується твій голос. Я на мить забуваю, де я, і коли повертаюсь у реальність і розумію, що між нами тисячі кілометрів, то серце стискається від болю, а груди наповнюються тугою. Коли розіб'ємо ворога, все в житті буде в тисячу разів краще. Через бомбардування Харкова не турбуйся — ми цього не допустимо. Передавай вітання усім рідним. Коли повернуся, з батьком вип'ємо цілу діжку пива, а мамі куплю найкращих цукерок, а тобі — все що зможу..."
"Я ЛЕЖУ В ЛІКАРНІ"
Є й послання від місцевих жителів. Кам'янчанка Олена пише подругам: "Я лежу в лікарні. Поранені всі втрьох. У мене — три рани в голову і дві — в ногу. У дочки права нога геть відірвана. Сина поранено в горло і праве око, його стан важкий, учора ледь жив... Але мене від них окремо поклали, в інше відділення... Краще було б, якби нас зовсім убило, аніж отак страждати".
ПРО ПРОЕКТ
"Наш проект "Непрочитані листи 1941-го" налічує загалом 1215 листів, які написані у червні та липні 1941 року, — зазначає Жанна Очеретяна, завідувачка наукового відділу Національного музею. — Цю пошту нацисти вивезли до Відня з окупованого Кам’янця Подільського. Усі листи саме чекали відправлення, коли пошту захопили. Дивом усі вони збереглись. декілька років тому їх передали назад в Україну. 643 послання вже вручено адресатам — ми шукаємо людей за допомогою волонтерів, звертаємось в архіви на місцях... Зрештою, на нашому сайті www.warmuseum.kiev.ua у відповідному розділі можна знайти адреси, на які й писались послання — від військових та місцевих жителів. Тут чимало українських та російських адрес. Є й білоруські, естонські, угорські, молдовські, грузинські... До слова, родичам передаємо точні копії листів, адже оригінали — музейні експонати".
На сьогодні неврученими залишається 572 листи з 41-го.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
