Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Живе у спогадах подружжя гончарів

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Творчості знаного в Україні родинного дуету ПОШИВАЙЛІВ — гончаря Гаврила Ничипоровича (1909—1991) і гончарки-малювальниці Явдохи Данилівни (1910—1994) — присвячено чимало публікацій та досліджень. Співробітники Меморіального музею-садиби Пошивайлів записали спогади людей, які працювали з ними у 1970—1990-х роках на Опішненському заводі «Керамік». Про славетне подружжя і досі з теплотою згадують ті, хто їх знав і кому передали свою майстерність.

Гостинні наставники

Серед учнів творчого подружжя — Ніна Бабенко (1955 р. н.): «Прийняли мене на завод мальовщицею, але доводилося і посуд переносити, і на машину його грузити. Було важко зразу, бо мені тільки 16 років... Допомагали всі, хто вже малював. Найчастіше — тьотя Дуся Пошивайло (вона вже на пенсії була, але ще з дідом Гаврилом працювали, хоч і неповний день). Дуже хороша жінка була... От вона малювала все творче: великі квіти, риб і пташок, дуже гарний у неї «виноград», «кривулечки», а найбільше — павичі: і птичка, наче, і квітка. Ще малювала конвалії, їх чомусь ніхто, крім неї, не малював. Дуже гарні у неї получались вази, а особенно в українському стилі миски... Але розписувала вона тільки вироби Гаврила Ничипоровича. Інколи, коли посуд пересихав, то й нас виручала. Дуже часто пекла нам багато всього: пампушки з часником і хроном (я такого ніколи не їла), сластьони. Оце вже пішла, нема — і тут приносить під фартухом велику миску: «Нате, їжте, вгощайтесь, дівчата»... Явдоха Данилівна любила і вміла нас організувати... І дід Гаврило теж був невредний, хороший. Як майстер-гончар усе вмів, а тут в основному миски, супники і вази на гончарному крузі. І ліпкою займався, пепельниці робив. А удвох вони багато на заказ... Явдоха Данилівна підказувала нам, молодим, і не тільки по роботі, а і по житті. Мене любила, як свою, а я — її. Я сумнівалась, а вона мені порадила йти на «Художній керамік».

Фрагмент інтер’єру домашнього музею гончарства. 1974 рік.

«Мене навчав дєд Гаврило Пошивайло, — пригадував Віктор Панченко (1948 р. н.), гончар заводу «Керамік». — Він самий старший у цеху був. Спочатку в мене не получалось. Гаврило Ничипорович і каже: «Нема ума в тебе, руки не звідти ростуть». А тоді, коли навчився і почав по дві-три норми робити, то дєд каже: «От бачиш, таки навчив я тебе, навчив!». Він нас усіх молодих вчив: дівчат чоловік п’ять було і нас, хлопців, теж п’ятеро. Дівчата теж гончарювали... Ліпив він в основному дома. А тут робив вазочки, мисочки робив. Дуже красиві барани й леви у нього виходили. Казав: «За станком і вмру». Дуже любив свою роботу. Випалював і на заводі, і вдома. Я в нього часто бував, але в горні не був: не любив показувать. Каже: «Як зроблю, тоді побачите». Я попросив Гаврила Ничипоровича, щоб він мені зробив щось на пам’ять. Він і зробив оцю пепельницю з підписом. Отак і стоїть вона в нас вже багато років. Після закриття заводу вони ще дома робили, до останнього. Отакі золоті люди вони були! Явдоха Данилівна як не вареники, так пироги несе, або каші наварить чи картоплі. І додому до них частенько ми ходили. Оце на Явдохи, так це обов’язково. І на день народження Гаврила Ничипоровича теж».

Рушник навпіл

Розповіли люди й про створення домашнього музею гончарства Пошивайлів.

Малювальниця Марія Кизименко (1943 р. н.) згадувала: «Явдоха Данилівна, було, знайде якийсь горщик, якусь кахлю, несе додому і радіє, що глиняників побільшало у хаті. Люди ж стали заможніше жити, то, може, їм не нужні старі картини, а Дуня все збирала. Бач, тепер є такий їхній музей, ще й по телевізору показують. Та хай люди подивляться, що колись за Опішня була...».

Про один цікавий випадок згадував колекціонер опішненської кераміки Леонід Сморж. Знайшли вони з Явдохою Пошивайло давній рушник, який сподобався обом, і не могли вирішити, кому ж дістанеться. «Тоді Явдоха взяла і розрізала навпіл, і одна частина дісталася мені, а інша — їй».

Гончарське подружжя Гаврило та Явдоха Пошивайли у дворі будинку. Середина 1980-х років.

Прихистила як рідну

Рано зоставшись сиротою, Явдоха Пошивайло завжди залишалася доброю й чуйною до людей. Її людяність і доброту з особливою теплотою згадувала дружина відомого опішненського гончаря Олександра Шкурпели — малювальниця Світлана (1971—2012). Для молодої дівчини, яка приїхала з Вінницької області в Опішню на навчання, Явдоха Пошивайло замінила рідних. Світлана Шкурпела розказала:

«Спочатку я жила в однієї жінки на квартирі, але в неї дід був не дуже гарний, і мені не сподобалось. Потім на заводі познайомилася з Явдохою Данилівною. Тоді якраз дідуся не стало... Дідуся я не знала, але по його роботах зрозуміла, що він сильний був гончар. Прийшла, наче до рідної людини, і це серед зими. Вона говорить: «Ми з тобою весело будемо жити, ми з тобою зживемося». Мені бабця Дуся найкраще місце дала. Я спала в передній на дивані... На заводі я практику проходила, вона до мене прийде, пряників принесе, пирогів, каже: «Дитину свою прийшла провідувати». Прожила я в неї десь рік. У них велика родина: дядько Микола з тьотьою Любою, сини з Полтави з дружинами і дітьми. Оце сім’я їхня як збирається, то й мене завжди запрошували до столу: сидимо, розмовляємо. Як бабуся Дуся скаже, так і було... Вона була доброю: більше віддавала, чим отримувала. Всім, що в неї є, поділиться: картоплина — то й картоплину на стіл поставить».

Явдоха Пошивайло розповідала Світлані про своє життя: «Сім’я в них гарна була, трьох синів виховали, хоч і нелегко було. Згадувала, що наймалася до людей малювати. А тоді вже з дідусем почали вдома робити. А тоді артілі організовувались, вона почала ходити. Говорила, що строго дуже було, провіряли їх, і розписувались в журналі... А я, як малювала, у бабці Дусі орнаменти змальовувала. Мені важко було, поки вималювалась. Я і плакала, а бабця Дуся каже: «Ну чого ти, не плач, це не получиться, інше получиться»... Коли я вже пішла від неї, заміж вийшла, вона ще двох дівчат взяла. Я приходила її провідувати. То вона так раділа. А потім вона ногу поламала... Коли тьотя Люба сказала, що бабусі вже не стало, мені наче щось одірвало, щось своє, рідне. На похороні плакали навіть чужі люди...».

Умілі майстри і люди великого серця, щедрі, доброзичливі, талановиті... Такими постають Гаврило та Явдоха Пошивайли зі слів сучасників. Залишили по собі значну художню спадщину й добру пам’ять. А людська пам’ять — то живі архіви нашої історії.

Наталя ГРИНЬ, 
завідувач Меморіального музею-садиби
гончарської родини Пошивайлів

 

До списку новин