Доброволець батальйону «Донбас» Євген Харченко з позивним «Ред» мріяв стати героєм. Він став ним. Проте ціною власного життя. Йому було лише 27. Після загибелі минуло чотири роки, але час не лікує. Для матері він назавжди залишиться вольовим революціонером з усмішкою дитини.
«Він мені обіцяв повернутися, але не повернувся. Він завжди додержував своє слово. Завжди говорив правду. Але це, напевно, сталося не з його вини», – зі сльозами на очах говорить мати загиблого героя Наталя Харченко.
Євген закінчив юридичний факультет академії Внутрішніх Справ України. Працював у власній юрфірмі. Мати розповідає: син любив колекціонувати шляпи. У пам’ять про нього залишилася лише одна, бо він роздарував їх друзям перед відправкою на фронт. Євген відрізнявся загостреним почуттям справедливості: йому було складно змиритися з анексією Криму. Тому й пішов захищати українські землі, аби не допустити повторного нахабного російського загарбництва.
Мати згадує, одного разу телефоном син попросив пофарбувати ворота дому у кольори національного прапору України. Вона досі не може повірити: це було його останнє прохання перед загибеллю. Євгена не стало 29 серпня 2014 року під час виходу так званим «зеленим коридором» з Іловайського котла. Пожежна машина, в якій їхав «Ред», потрапила під прямий обстріл російського танку. Шансів вижити практично не було.
Разом з ним були й інші: старший солдат резерву Павло Петренко з позивним «Бані», капітан Сергій Петров – «Тур», старший солдат резерву Андрій Журавленко – «Восьмий», прапорщик резерву Сергій Ковєшніков – «Бірюк», солдат резерву Михайло Данів – «Ахім».
За пожежкою їхав екіпаж з пораненими. Вони вціліли тільки завдяки самопожертві розвідників, бо вся сила удару танку прийшлася на них, розповідає доброволець батальйону «Донбас» Володимир Максимів.
«Ми поїхали від Многопілля колоною, і почався обстріл дуже сильний. І почали там нас розстрілювати, і почали роз’їжджатися з дороги, почали скорочувати дистанції, моментами поїхали по полям. Люди бігали кричали, горіли. Все горіло. Ми з’їхали вліво, пожежна машина призупинилася, і ми її обігнали і під’їхали додому. А вони сіли в пожежку і поїхали ще вище. Там, де танк був. А позаду їхала машина з раненими і вони виходить, що їх перекрили», – розповідає Володимир Максимів.
Мати Євгена дізналася про смерть сина не одразу. Лише згодом стало відомо, що третього вересня 2014 року КамАЗи вивозили тіла «двохсотих» з Іловайська, серед них був І «Ред».
За героїчний вчинок Євгена Харченка нагородили державними та громадськими орденами. Посмертно. А також перейменували вулицю Леніна у місті Буча його прізвищем. Мрія «Реда» здійснилася: він став героєм…
Аби не впасти духом та підтримати інших матерів, які втратили дітей на війні, пані Наталя започаткувала громадську організацію «Незламні матері України». Шануйте героїв, які полягли за нашу свободу та мир. Герої не вмирають!