«Українська економіка переживає важкий та болісний процес структурної перебудови. Адже до 2014-ого року вона була значною мірою орієнтована на Росію, – пояснює старший економіст Центру соціально-економічних досліджень Кейс-Україна Володимир Дубровський. – Й хоча з усіх країн СНД ми мали чи не найменший обсяг експорту до Російської Федерації, залежність від сусідньої країни була значною. Різке припинення (чи то пак – обмеження до мінімуму) економічних відносин з державою-агресором не могло не датися взнаки. Крім того, не встигли ми оговтатися від кризової ситуації 2008 року, як почала розвиватися нова внутрішня криза».
Також, за його словами, не треба забувати про війну, що триває чотири роки. Хоча активних бойових дій зараз немає, країна витрачає на протистояння агресорові величезний ресурс. До того ж, ця ситуація згубно впливає на наш інвестиційний клімат. І це – об’єктивно.
А серед суб’єктивних чинників експерти називають недостатній темп реформ, відсутність реального діалогу з потенційними інвесторами, слабку промоцію економічних можливостей країни на міжнародній арені. Багато хто з економістів нагадує про те, що в Україні – один із найвищих на європейському континенті рівнів тінізації економіки.
«Вплив цього чинника справді важливий, але не визначальний, – говорить у цьому зв’язку Володимир Дубровський. – Тож відображення у статистиці показників тіньового сектора навряд чи зробить нас суттєво багатшими. З урахуванням цього показника обсяги ВВП на кожного українця збільшаться максимум на 30 відсотків. Тож навіть тоді ми навряд чи зможемо піднятися вище передостаннього місця в Європі». (Показник ВВП на душу населення в Албанії, яка на одну позицію випереджає Молдову – $4500, порівняно «бідних» Македонії, Сербії, Чорногорії та Болгарії – від $5,5 до $8 тисяч – ред.).
«Звісно ж, це не означає, що ми повинні відмовитися від заходів з детінізації – вони можуть мати суттєвий ефект у більш віддаленій перспективі, – погоджується з колегою директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський, – При цьому влада повинна сконцентрувати зусилля на залученні в Україну інвестицій та підтриманні «внутрішньої» підприємницької ініціативи. Тільки створення нових робочих місць, підвищення продуктивності праці і ефективності виробництва дозволить Україні позбутися нинішнього ганебного статусу «європейської біднячки».
Відносно «втішні» похибки в розрахунках
Дещо потішити українців, за словами Іллі Несходовського, може те, що в аналізі МВФ не враховано такого важливого показника як ПКС (паритет купівельної спроможності). Адже, незважаючи на те, що ми справді маємо найнижчу зарплату в Європі, і ціни на основні товарні групи у нас фактично найнижчі. (Тим же молдаванам більшість товарів обходиться дорожче).
«На зроблених аналітиками МВФ розрахунках суттєво позначається й те, що у виробництві валового внутрішнього продукту задіяна відносно невелика (за європейськими мірками) частина українського населення, – каже президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло. –Приміром, участі в цьому процесі не беруть кілька мільйонів трудових мігрантів. Але ж при визначенні обсягів ВВП на людину їх також враховують. Окрім того, у структурі населення невелика частка людей працездатного віку. І хоча проблема старіння характерна для всієї Європи, у більшості країн континенту вік виходу громадян на пенсію вищий, аніж в Україні, тобто період трудової діяльності більш тривалий. Такі особливості підрахунку, з-поміж іншого, знижують показник ВВП на душу населення, який ліг в основу згаданого рейтингу».
«Але це не особливо радує. На жаль, поки що Україна справді залишається найбіднішою країною Європи – особливо, після початку військових дій, коли суттєво девальвувала національна валюта, а інфляція у буремному 2015-ому перевищила 40%», – нагадує Ілля Несходовський.
Мрії й резерви
Водночас низька «точка відліку», на думку експертів, дає підстави розраховувати на більш суттєвий прогрес. Серед завдань – згадане вже залучення в економіку зовнішніх і внутрішніх інвестицій, суттєве підвищення продуктивності праці, орієнтація на розвиток галузей та виробництв, які формують високу додану вартість.
«Також у складі ВВП є сегменти, які не обліковуються і потенціал яких не використовуємо сповна, – нагадує Ярослав Жаліло, – Приміром, значна частина нашого національного багатства не залучена в економічний обіг і, відповідно, не створює доданої вартості. Мова, перш за все, про землю, ринок продажу якої відсутній. Те ж стосується і рекреаційного ресурсу країни, який використовують, як правило, у напівкустарному форматі. Тож його ефективність дуже низька. І таких резервів, які дозволять поліпшити ситуацію, як-то кажуть, «малою кров’ю» та у більш-менш короткий період доволі багато». – розповів Ярослав Жаліло.
Стосовно ж того, до чого прагнути, то, нагадаю, найбільший показник ВВП на душу населення в Україні було зафіксовано рівно десять років тому – у 2008-ому: $4095. Тоді ми майже наблизилися до показників найбіднішої країни ЄС – Болгарії… Тепер же про таке, на жаль, доводиться тільки мріяти.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
