Батьки і діти – вічна проблема людства. Різним поколінням не так-то просто зрозуміти один одного. Старших дітей їх мами і тата можуть трохи дратувати своєю повільністю і несучасністю. Іноді можна почути думку, що люди старшого покоління менш розумні, адже вони довго не можуть розібратися з новим мобільним телефоном або з комп’ютером. Але насправді нам просто потрібно увійти в їхнє становище і поглянути на світ їхніми очима.
Відчути те, що відчувають наші старенькі мами і тата, можна завдяки зворушливому листу, який написала одна жінка дітям напередодні святкування свого ювілею. Кожен з цих рядків пронизаний безмежною любов’ю з якимось присмаком гіркоти. Можливо, комусь буде гірко читати це послання, але в ньому викладена справжнісінька правда.
Дорогі мої діти !!!
Завтра ви всі прийдете до мене в гості, щоб разом відсвяткувати мій ювілей. Ні для кого не секрет, що я старію. Тому прошу вас, проявіть терпіння до мене і зрозумійте, що я зараз проходжу важливий етап у своєму житті.
Якщо я або тато будемо в черговий раз розповідати якусь історію, яку всі вже не раз чули, то постарайтеся нас не перебивати. Замість дратівливих зауважень: «Ти ж нам тільки годину назад це розповідала», просто ще раз послухайте мою розповідь. Згадайте своє дитинство. Коли ви були маленькими, я багато разів розповідала вам одну і ту ж казку перед сном. І ви знову і знову просили переказати свої улюблені історії.
Якщо я кажу, що не хочу йти в душ, то не потрібно дратуватися. Згадайте, як довго вас в дитинстві доводилося вмовляти скупатися після того, як ви забруднилися на вулиці. Ви ж теж не горіли бажанням митися?
І не слід наді мною кепкувати побачивши те, як довго я користуюся мобільним телефоном або іншими новомодними штуками. Адже я терпляче вчила вас в дитинстві всякої елементарщини: як тримати ложку або зав’язувати шнурки. Мені так само зараз важко розібратися з новою електронікою, як вам нелегко було в дитинстві навчитися писати в зошиті.
Коли ви гуляєте разом зі мною, то не треба мене квапити. Я вже не можу швидко пересуватися, як це було в молодості. Візьміть мене за руку і постарайтеся підлаштувати свій крок під мій. Адже я в дитинстві теж брала вас за ручку і зовсім не злилася, що ви ледь-ледь дріботіли своїми крихітними ніжками. Навпаки, мені ці прогулянки дарували величезну радість!
Якщо я раптом втрачаю нитку розмови, то допоможіть мені згадати, про що я говорила. Не гарячіться і не зліться! Просто пам’ятайте, що найважливіше для мене – це бути з вами поруч і відчувати вашу підтримку.
Побудьте трохи зі мною. Адже ви найцінніше, що у мене є. Дайте мені ще трохи часу насолодитися радісними митями, проведеними поруч з вами. Адже я вас безмежно люблю, дорогі мої!
Ваша мама!
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
