Видатний український вчений, голова Академії наук України розповів про те, як проходить його робочий день, якими розробками наших вчених він захоплюється, і чи готова Україна до запровадження гіперлупа.
Сьогодні, 27 листопада, виповнюється 100 років відомому вченому та найстаршому з вітчизняних академіків – Борису Патону, який, до того ж є і президентом Національної академії наук. Символічно, але цього ж дня виповнюється 100 років і самій Академії наук.
Напередодні цих ювілеїв ми не тільки ексклюзивно поспілкувалися з винуватцем торжества, але у дізналися цікаві особливості його досить активної старості. В НАН України та наукові співробітники, і охоронці нам розповіли, що в свої 100 років Борис Патон не вилежується вдома, а, навпаки, головує на засіданнях Президії НАН, які збираються іноді по кілька разів на місяць. Одне з таких засідань з його участю відбулося на початку листопада. На цьому засіданні академіки виступили з доповідями, в яких були розписані аспекти проблеми нарощування видобутку нафти і газу в Україні.
"Є реальна можливість істотно збільшити обсяги власного видобутку нафти і газу, причому в досить стислий час. Наприклад, за рахунок відновлення роботи законсервованих свердловин, освоєння морського шельфу і великих глибин Дніпровського-Донецької западини і Прикарпаття", – заявили академіки.
"Трапляється, що Патон засиджується на роботі до пізнього вечора. Роботи у нього вистачає", – розповіла нам одна з його колег.
"Незважаючи на поважний вік, Борис Євгенович ментально дуже активна людина. Що подаруємо йому на День Народження? Хотілося б не говорити, але Ваше видання люблю, тому відкрию таємницю. Зважаючи на те, що Борис Євгенович був і залишається скромнягою, то попросив не влаштовувати помпезності для нього на століття. Є плани подарувати йому щось духовне. Наприклад, якусь значиму книгу", – розповів нам його колега, перший віце-президент НАН України Антон Наумовець.
У тому, що Борис Євгенович приїжджає на важливі публічні заходи, ми переконалися на днях. У Великому конференц-залі НАН України відбулося нагородження кращих вчених сучасності, які відзначилися в галузі науки і техніки. Перед початком заходу він виголосив невелику промову, а після відповів на кілька запитань журналістів. Кореспонденти "Сегодня" запитали у нього про емоції напередодні ювілею і тому, що йому хотілося б отримати в подарунок на своє 100-річчя. Після невеликої паузи Борис Євгенович відповів так:
"Емоції є, але не завжди хороші, тому що життя складне. Для себе хотілося б, щоб життя тривало. Це найголовніше. Хотілося б, щоб люди поважали науку. Спогадів не пишу – у мене інші плани. Потрібно розвивати науку. Потрібно, щоб люди знали: без науки немає життя і нічого прекрасного в світі".
Академік НАН України, колега Патона Володимир Семиноженко, розповів про епізод, який вважає найяскравішим за останні роки.
"Стосовно наукової роботи, то найяскравіше мені запам'ятався епізод, пов'язаний з відкриттям високотемпературної надпровідності, – говорить Володимир Семиноженко. – Цей ефект був відкритий швейцарськими вченими, але у нас в Україні, і в першу чергу, в НТК "Інститут монокристалів" близькі матеріали-кераміка досліджувалися дуже давно і масштабно, тому ми, як ніхто, були готові до синтезу таких надпровідних з'єднань. Можна сказати, в цьому напрямку ми вирвалися в той час на найпередовіші рубежі. Борис Євгенович прямого відношення до цих матеріалів не мав, але під час однієї з наших зустрічей в Інституті електрозварювання, він вразив мене однією своєю пропозицією. Тоді проблема використання світлопровідних матеріалів, в першу чергу, пов'язана з можливостями довгих проводів, за допомогою яких можна було створювати надпровідні магніти. І Борис Євгенович запропонував взяти наші речовини і наносити їх в космосі на мідні стрічки, помістивши цю установку на "вантажівку" (корабель, який доставляє вантажі на орбітальну станцію), і подивитися, як в цих умовах вийде надпровідниковий кабель. Зізнаюся, я ніколи не страждав від нестачі ідей щодо нових експериментів, але такого польоту фантазії не очікував. По-моєму, це головна характеристика масштабу вченого".
- Борисе Євгеновичу, з днем народження! Вся редакція "Сегодня" і всі наші читачі вітають вас зі столітнім ювілеєм. Ми бажаємо вам довгих років життя, міцного здоров'я і дивовижних відкриттів! Як плануєте відсвяткувати?
- Спокійно і без розмаху. Це буде практично звичайний робочий день, нічим не примітний. Просто, можливо, насиченіший спілкуванням. Особлива увага, що правильно, все-таки приділятиметься 100-річчю нашої Академії. Відзначатимемо її свято на високому, державному рівні. Але це буде трохи пізніше, в першій декаді грудня.
- Ми знаємо, що ви кожен будній день справно перебуваєте на роботі. Як проходить ваш звичайний день, з чого він зазвичай починається? Чи буває, що працюєте допізна?
- По-різному буває. Але кожен день встаю вдосвіта і обмірковую план роботи, розставляю пріоритети. Адже щось потрібно зробити терміново, щось може почекати. Роботи, запевняю, ніколи не буває мало. У нас в родині панувала дисципліна. Мій батько, Євген Оскарович, був в цьому плані досить суворий, вимагав від нас багато і чесно працювати, бути зібраними. До речі, ті, хто працював з Євгеном Оскаровичем в Інституті електрозварювання, досі згадують, як він щоранку зустрічав співробітників на сходинках біля входу з годинником в руках. Перевіряв, чи вчасно підлеглі приходять на роботу! Є прислів'я, що точність – ввічливість королів. Батько, як бачите, був вкрай ввічливий (посміхається) і того ж чекав від інших.
Мій звичайний робочий день – це робота з документами і спілкування з людьми. Багато років він ділився на дві частини. З ранку і до обіду я працював в Інституті електрозварювання, після обіду – в президії Академії. Не з дев'яти до шести, а як виходило і скільки було потрібно. І потрібно, зазвичай, значно довше. Зараз графік роботи, за наполегливими вимогами лікарів, кілька пом'якшав, став щаднішим. Намагаюся закінчувати роботу в президії або інституті до шостої вечора, хоча і не завжди вдається. Крім того, намагаюся бути в курсі подій в нашій країні і в світі, знайомлюся з аналітичними публікаціями у вітчизняній і зарубіжній пресі.
На роботу. Академік досі працює кожен день. Фото: А. Яремчук
- А як з вихідними днями?
- Не можу сидіти без роботи. Навіть якщо хочеться трохи відпочити. За багато років сформувалася звичка постійно бути зайнятим, і від неї так просто не відбутися. Але, з іншого боку, вихідний день – це можливість побути трохи наодинці зі своїми думками, зупинитися і подумати про те, на що в поспіху і суєті буднів, можливо, не вистачало часу. Але й тільки.
- Над чим ви зараз працюєте?
- Останніми роками я частіше здійснюю керівництво, займаюся науково-організаційною діяльністю. Але ми постійно обговорюємо з колегами по інституту ідеї, які можна було б з користю для країни втілити там, де в цьому існує потреба. Знаєте, немає лиха без добра. Коли я пошкодив ногу, катаючись на водних лижах, деякий час змушений був побути в тиші, далеко від вируючого робочого процесу. Тоді подумалося: а чому б не пристосувати зварювання для використання в медицині? Вдячний лікарям, які мене лікували, і колегам: вони підтримали цю задумку і допомогли реалізувати її. І здається, вийшло непогано. У всякому разі, електрозварювальних технологія і спеціальне медичне обладнання вже встигли принести користь сотням тисяч пацієнтів. Заради цього варто було попрацювати. Якщо говорити загалом і цілому, то головним моїм напрямком були дослідження з розробки технологій нероз'ємного з'єднання і обробки металів і неметалів. Ми з колегами розробили новий цікавий напрямок – спецелектрометалургію. На мою думку, їй вдалося внести свій відчутний внесок у вітчизняну промисловість і, відповідно, економіку. Нам вдалося придумати способи лиття особливо чистих спеціальних сталей і сплавів, кольорових металів. Був відкритий шлях до отримання унікальних композиційних матеріалів. Завдяки цьому з часом створювалися нові конструкційні і функціональні матеріали вже ХХІ століття. Але зрозумійте, це лише кілька з безлічі і безлічі напрямків, над якими працювали і продовжують працювати вчені Інституту електрозварювання. Зараз ми активно розвиваємо технології зварювання не тільки на землі, але і в космосі, і під водою. Маємо навіть власні пропозиції щодо будівництва постійної станції на Місяці і готові надати їх нашим потенційним партнерам. Але і це, звісно, далеко не все. Хоча, думаю, ви змогли скласти загальну думку про нашу роботу. Всіляко намагаємося бути корисними і дуже сподіваємося, що ці старання не пропадуть дарма.
- Важливе для України питання. Не секрет, що зараз в країні спостерігається відтік за кордон людей різних спеціальностей, і вчені не виняток. Чи відчуваєте ви це як президент Академії? У яких сферах в Україні відчувається відтік вчених? До чого це може призвести і що потрібно зробити, щоб зупинити цей процес?
- Це насущне і дуже болюче питання. І, поза всяким сумнівом, потрібно робити все можливе, щоб створити в нашій країні такі умови, щоб у наших фахівців не виникало потреби виїжджати на постійне місце проживання за кордон. Я маю на увазі і високі зарплати, і повне матеріально-технічне забезпечення досліджень. У тому числі закупівлю необхідного наукового обладнання, яка останніми роками практично призупинилася через брак цільових коштів. Сюди ж можна віднести і проблеми з закордонними відрядженнями і стажуванням, розмитненням реактивів і інших речовин, потрібних для проведення досліджень. Бувають випадки, коли іноземні колеги, які з розумінням ставляться до наших проблем, направляють нам навіть обладнання. Безоплатно! Але перетнути наш кордон цьому обладнанню вкрай складно. Це питання комплексне, і воно вимагає комплексного підходу.
Держава повинна потурбуватися також про умови роботи бізнесу, який зацікавлений у використанні наукових та науково-технічних розробок, але не може собі цього дозволити через податковий прес, бюрократичну тяганину та інші перешкоди. Якщо ці та багато інших проблем не вирішувати прямо зараз, причому в екстреному порядку, ми ризикуємо втратити і той інтелектуальний потенціал, який не без зусиль, але поки вдається утримувати. Повертаючись до того, про що ви запитували: можу сказати, що особливим попитом в світі користуються наші фахівці в галузі фізико-математичних, технічних наук і наук про життя. Не всі, звісно, виїжджають за кордон – багато стають приватними підприємцями. Але для науки це величезна втрата, та й для іміджу країни не менша, коли висококваліфіковані фахівці, які роками готувалися до однієї професійної діяльності, змушені працювати в зовсім інший. Іншого виходу, крім як цілеспрямована державна підтримка науки на всіх рівнях, я не бачу. Виправити ситуацію, що склалася самостійно, без допомоги держави, не в силах ні наша Академія, ні будь-яка з галузевих академій, ні сфера вищої освіти. І на це підуть роки важкої роботи.
- Розкажіть про два-три ключові досягнення українських вчених за останні роки, які вас вразили?
- Ви просите про неможливе (посміхається). Таких досягнень, звісно, набагато більше! Що ж, давайте візьмемо най-найсвіжіші результати. Один з дуже вагомих належить нашим фізикам. Спільно з французькими колегами вони винайшли принципово новий спосіб транспортування лікарських препаратів з ліпопротеїновими частинками плазми крові – це допоможе лікувати онкозахворювання. Ще один вкрай важливий для світової науки результат – це відкриття в галузі позагалактичної астрономії і космології. Наші вчені з Головної астрономічної обсерваторії НАН України відкрили дві вельми цікаві галактики. Перша – галактика з вкрай малим вмістом елементів, важчих за гелій. За своїм складом вона дуже близька до галактик, які формувалися за часів "молодості" Всесвіту, тобто коли її вік становив "всього" до 1 млрд років. Друга з відкритих галактик особлива своїм настільки потужним іонізуючим випромінюванням, що воно здатне іонізувати нейтральну міжгалактичний простір в епоху реіонізаціі Всесвіту!
Успіхами постійно відзначаються і наші хіміки. Наприклад, нещодавно їм вдалося виявити і вивчити низку з'єднань, ефективних проти збудників мультирезистентного туберкульозу. Всі ці результати мають фундаментальний характер. Але чимало є і прикладних, теж вельми важливих і корисних для нашого суспільства. Шкода тільки, що воно про це не завжди належним чином поінформоване. Але наші звітні матеріали, в повному і скороченому вигляді, знаходяться у відкритому доступі. Інформація про багато які з результатів досліджень розміщена на сайті нашої Академії наук. Там же можна ознайомитися і з 500 блискучими науковими розробками різного ступеня готовності до впровадження на виробництві. Цей розділ так і називається: "Академія пропонує".
- Борисе Євгеновичу, як ви вважаєте, чи можливий в Україні запуск технології гіперлуп, яка вже успішно тестується і обіцяє супершвидкості для пасажирського транспорту?
- Все нове і прогресивне – це добре. Але проривні технології, до яких ви зарахували гіперлуп, повинні ретельно розроблятися і довгий час вивчатися, щоб максимально усунути всі небажані наслідки. Але якщо ви хочете почути мою особисту думку – думаю, Україна ще не цілком готова до використання цієї технології. Для початку варто було б привести в порядок вже існуючі традиційні шляхи сполучення. Відремонтувати і оновити застарілу і зношену інфраструктуру. Так навіть елементарно прокласти асфальтовані дороги там, де їх немає, але де без них ніяк не обійтися. А потім вже думати про гіперлуп. Не впевнений, що нам вдасться такий приголомшливий транспортний стрибок, щоб від ямкового ремонту перейти відразу до надшвидкостей.
- Борисе Євгеновичу, Києвом курсує трамвай, оформлений на вашу честь. У салоні на моніторі пасажирам транслюють інформацію про вашу біографію і досягнення, на трамваї намальований ваш портрет. Які почуття відчуваєте?
- Мені приємно. Але загалом я спокійно ставлюся до подібних речей, оскільки не марнославний. Величезний позитивний ефект від діяльності нашої Академії – це результат напруженої щоденної роботи десятків тисяч співробітників, а далеко не тільки мій особистий. Але якщо завдяки моєму портрету люди захочуть більше дізнатися про наших вчених і конкретно про Національну академію наук, я буду тільки радий.
- В епоху інформаційних технологій ви почуваєтесь більше консерватором чи людиною, яка прагне освоювати нові технології? Є щось, що ви хочете освоїти найближчим часом, може, якісь комп'ютерні програми або новий гаджет?
- Вчений за визначенням відкритий до всього нового, цікавого і перспективного. Його неможливо уявити без допитливості, бажання пізнавати непізнане. Тому намагаюся, наскільки це можливо, не відставати від технічного прогресу. А останнім часом він величезний, і, судячи з усього, нас чекають нові карколомні можливості, про які раніше й не мислили. Все це, нагадую, заслуга науки. Консерватором потрібно бути помірно: все краще зі старого, перевіреного часом, зберігати і розвивати, а все найкраще з нового – приймати на озброєння і теж використовувати. Якби людство так не чинило, воно б не просунулося вперед настільки далеко.
- Борисе Євгеновичу, вам 100 років. Можна з упевненістю сказати, що ви з усіх поглядів мудра людина. Якби могли, що б змінили?
- Мудрість не завжди вимірюється роками. Це по-перше. А по-друге, я скромнішої про себе думки. Знаєте, як кажуть: вік живи – вік учись. А стародавні ще говорили: я знаю, що я нічого не знаю. Поки ти живий, поки думка в тебе зрозуміла – потрібно працювати і вдосконалюватися. Але це процес без кінцевої точки, необмежений за тривалістю і глибиною. З висоти років багато що бачиться по-іншому. Але не думаю, що став би щось міняти, маючи можливість. Багато що повинно було статися, щоб з цього можна було винести відповідний досвід. Напевно, все було по-своєму потрібним і невипадковим на моєму шляху.
- Про що мріє Борис Патон?
- Мрію, щоб наука і вчені були в пошані в нашій країні. Щоб Україна розвивалася і процвітала. І щоб все було добре у нас, наших дітей і онуків. Я за натурою оптиміст, тому вірю, що одного разу так обов'язково і буде.
- Просимо розповісти трохи про вашу родину. Скільки у вас онуків, є правнуки? Пішов чи хтось із них вашими стопами?
- Моя внучка Ольга – фахівець з міжнародного права. Вона і в університеті його вивчала, і потім в аспірантурі удосконалювалася. Але зараз вона зосередилася на вихованні своєї дочки. Правнучка наразі дуже маленька, рано судити про її таланти і нахили. Головне, щоб вона зуміла знайти себе в якійсь справі, яке припаде їй до серця, і була щаслива.
- Чи є щось, що вас зараз обурює як жителя України? Може бути, ціни, тарифи, чи щось інше – політика влади, екологія?
- Сумно бачити вкрай зневажливе ставлення до науки. Але багато хто з наших негараздів є, як мені здається, проблемами зростання української держави і громадянського дорослішання нашого народу. Пройде час, ми порозумнішаємо і станемо цивілізованішими, як і годиться країні, що знаходиться в серці Європи. І змужніємо, звісно. Потрібно розглядати проблеми і кризи не як непереборні перешкоди, а як шанс для змін на краще. Як відомо, справа майстра боїться. Потрібно працювати – і все налагодиться. Головне, не занепадати духом.
- Ще одне запитання: на що любите витрачати зарплату? Може бути, є якісь особливі захоплення?
- Найкраще капіталовкладення, навіть якщо це просто хобі – це вкладення в нові знання. Освіта, книги, якісь навчальні програми. Моя пристрасть – книги. На жаль, рідко вдається присвятити їм час. Але саме це я завжди вважав найкращим подарунком і найвиправданішою статтею витрат. Хоча загалом на тринькання ніколи не страждав. Потреби у мене скромні, і їх дуже небагато.
Автор висловлює подяку НАН України за сприяння в організації інтерв'ю.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
