Нельсон Мандела – шибеник, що сколихнув світ, але так і не став щасливим

І якщо про війни та епідемії згадують тільки у негативному ключі, то Мандела став уособленням незламної боротьби з несправедливістю і прикладом інтелектуала, який викинув меча і словом стяв голову Гідри.

5 грудня 2013 року Нельсон Мандела помер у віці 95 років. Протягом життя він був правозахисником, терористом, в’язнем, президентом, але завжди – лідером.

"Потрібно вчитися не ненависті, а любові"

Мандела належав до династії тембу, що фактично правила на сході ПАР, але за правом народження не міг претендувати на лідерство, адже походив з молодшої гілки. Утім, членство у Таємній раді династій Нельсон мав, що давало йому можливість здобути освіту. Для чорношкірого початку ХХ століття у ПАР це вже було неабияким досягненням. Та не для Мандели.

"Говоріть не до людини. Говоріть до її серця"

Вже на першому курсі університету він брав участь у студентських протестах, а потім і взагалі облишив навчання та втік до Йоганесбурга, де працював охоронцем на золотодобувній шахті. Звідти його вигнали – керівник шахти дізнався, від чого насправді втік Мандела. Виявляється, його опікун приготував хлопцю вигідну партію для одруження, а Нельсон не оцінив подарунка. Порушення традиції – це таки був злочин для консервативного південноафриканського суспільства.

"Мало просто скинути кайдани, треба вміти поважати свободу інших"

Вибратися зі злиднів допомогли друзі, яких Нельсон здобував надзвичайно легко. Від роботи клерком у юридичній фірмі до лідера Молодіжної ліги АНК минуло майже 10 років. За цей час Мандела еволюціонував від експресивного шанувальника мирних протестів та прикладу Ганді до войовниче налаштованого проти влади та впевненого у своїх переконаннях чоловіка.

Що таке АНК?Африканський національний конгрес – найстаріша політична організація африканського населення у ПАР, метою якою була ліквідація апартеїду та боротьба за демократичне суспільство. Члени організації боролися за свої права в основному шляхом мирних демонстрацій.

"Бути мужнім – це не забути страхи, а здолати їх"

Спершу відвага Мандели полягала не у війні проти влади. Він здійснив неможливе – створив юридичну фірму, яка безкоштовно допомагала місцевому населенню. І це – у часи апартеїду, який стартував 1948 року із заборони змішаних шлюбів, а переріс у створення резервацій з чорношкірим і абсолютно безправним у країні населенням. Влада розцінила таку діяльність як державну зраду. П'ять років тривали суди, Манделу та ще 150 фігурантів справи виправдали.

"Лідер не лише вказує шлях, а й допомагає по ньому йти"

Мандела був лідером, і від нього чекали рішучих дій. У 50-60-ті роки у кількох країнах Африки минули революції проти колоніальних господарів. Судан, Гана, Нігерія, Конго скинули фактичних рабовласників і стали незалежними й африканськими. Чогось подібного очікували і в ПАР, звертаючи очі до Мандели. І Нельсон дійсно прийшов до усвідомлення необхідності збройної боротьби. Він створив і очолив організацію "Спис нації", яка фактично вела партизанську війну проти урядових військ та правоохоронців. Звісно, страждали і мирні мешканці. Цим виправдовувалася допомога з боку ЦРУ у другому затриманні Мандели.

"В'язниця виховала в мені президента"

Дехто із сучасних потенційних кандидатів у президенти України міг би використати ці слова Мандели у своїй кампанії. Та варто нагадати, що Мандела провів у в'язниці 27 років, 18 з яких – в одиночній камері з правом написати два листи на рік. І протягом цього часу спромігся не лише заочно закінчити Лондонський університет, а й стати лідером африканського населення ПАР.

А потрапив Нельсон за ґрати не за "політику", і не за розкрадання бюджетних коштів, а за те, що розчарувався у мирній боротьбі за права чорношкірих і готував, разом з колегами, низку терористичних актів. До слова, США виключили Манделу зі списку небезпечних для світу терористів аж у 2008 році, як подарунок на 90-ліття південноафриканському політику, що давно перебував на пенсії.

"Якщо щось здається неможливим – зроби це"

1990 року СРСР був на межі руйнації, і ПАР втратила опору у міжнародній політиці. Під тиском обставин президент країни легалізував АНК і випустив на волю ув’язнених у справах, пов’язаних з конгресом. Мандела у промові першого дня свободи пообіцяв продовжити боротьбу – зокрема, за право чорношкірого населення голосувати на виборах. Кілька років тривав хаос, бунти та повстання, у яких Мандела звинувачує владу. Зрештою, 1993 року Мандела отримує Нобелівську премію миру, а у 1994 стає обраним президентом ПАР.

"Себе змінити важче, ніж світ"

Мандела змінив країну. За 5 років президентства він втілив низку реформ. Зокрема, з'явилися безкоштовна медицина для дітей та вагітних, безкоштовна та обов’язкова освіта для дітей до 14 років, рівність при влаштуванні на роботу, попри колір шкіри, дотації для сільських мешканців тощо. Крім того, будувалися лікарні, школи, країна телефонізувалася та електрифікувалася. Але Мандела не змінив себе. Прибутки громадян ПАР впали на 40%. Мандела залишався борцем за справедливість, правозахисником, противником соціальної нерівності, але не економістом.

"Ображатися – значить, грати на руку ворогам"

За все життя Нельсон Мандела нажив статків аж на чотири мільйони доларів, які, згідно з заповітом, справедливо розподілив між родичами, політичними друзями та навчальними закладами.

"Якщо ти щасливий, то не маєш потреби щось комусь доводити"

Мандела вірив, сподівався і працював, щоб втілити свої мрії й переконання. Він подолав страшного і жорстокого ворога – апартеїд. Але у Гідри виросли нові голови – нестримний ріст злочинності та епідемія ВІЛ-інфекції. Щороку ПАР "лідирує" у рейтингах країн з найбільшою кількістю вбивств та пограбувань, рахунок яких іде на десятки тисяч. "Білий" расизм змінив "чорний" – мешканці ПАР ведуть боротьбу як проти чорношкірих мігрантів з сусідніх країн, так і з білим населенням: тисячі вбитих білих фермерів, які переважно давали роботу чорношкірим селянам, і, за різними даними, від 250 до 750 тисяч біженців. А усі багатства країни – дорогоцінне каміння, уран тощо – під контролем олігархів й іноземних корпорацій.

Тож сьогодні ПАР – країна, у якій небезпечно жити кожному. У "післяманделлі" населення країни зменшилося з 50 до 40 мільйонів, з яких чверть живуть на долар у день і ще майже чверть – носії ВІЛ-інфекції. Це геть не та ситуація, яка б зробила Манделу щасливим.