Хотіли пустити на м’ясо: Багатодітна сім’я в Покровську створила притулок для циркових звірів

В Покровську (до перейменування – Красноармійськ, Донецька обл.) з недавніх пір можна на постійній основі чути левиний рик і бачити диких тварин, які ще недавно були цирковими. Звірине царство, яке мало бути загинути, піти під кулі або під ніж, знайшло притулок на колишній фермі радгоспу «Червоноармієць». Саме тут глава багатодітної сім’ї Падалко – Ігор Миколайович – мріє створити «Парк Покровського періоду».

Цариця, принци та принцеси

Сім’я Падалко є своєрідною місцевою визначною пам’яткою. Ігор і Світлана виховують 14 дітей (9 дівчаток і 5 хлопчиків), вісім з яких – прийомні. Старші вже живуть самостійно. В даний момент з батьками – 10 хлопців, наймолодшій – 6 років.

«Все – кровні, все – наші, все – однаково улюблені», – каже Ігор.

Він називає свою сім’ю «моє царство». Світлана для нього – цариця, діти – принци і принцеси.

Згадувати про свій перший приїзд до дитячого будинку, куди привозив з дружиною солодощі, він не може без сліз: «Десятки дітлахів обліпили мене тоді з усіх боків. Кричали: “Тату, тату! Візьми мене! Мене візьми!”. Коли їхав, думав, серце зупиниться. Чи не зупинилося… Але частина його залишилася там».

Ігор мріє всиновити 40 дітей. «Як тільки старші підростуть і стануть на ноги – візьмемо ще хлопців. Адже вони навіть зовні змінюються, коли потрапляють з притулку в свій будинок», – ділиться багатодітний батько.

Благодійне полум’я

Основне поле діяльності Ігоря Падалко – підприємництво і фермерське господарство. Але ось уже 10 років він активно займається благодійністю.

«Близько півроку я був паралізований. 30 травня 2008 року Господь зцілив… Поки лежав нерухомо, дивився по телевізору передачі про людей, які пройшли через подібні випробування, а потім зайнялися добрими справами. Так що після зцілення питання, що робити далі, не стояло», – пояснює багатодітний батько.

Він заснував Благодійний фонд «Порятунок душі». І почав допомагати дітям, літнім людям, інвалідам та знедоленим.

До травня 2014 року, коли «референдум» приніс війну на Донбас, сім’я Падалко за допомогою рідні та друзів годувала безкоштовними обідами всіх, хто потребує. Три рази в тиждень у кінотеатру «Мир» нинішнього Покровська йшла роздача їжі. Вивозили бідони, столи. В місяць безкоштовними обідами охоплювали 1,2 тисячі осіб.

Восени 2013-го за свою діяльність Ігор Падалко став лауреатом регіональної програми «Кришталеве серце» в номінації «Милосердя».

Ігор співпрацює з БФ «Об’єднання світових культур» (UWCF), через яку люди похилого віку і діти Донецької області, медзакладу отримали лікарські препарати. «Завдяки таким людям, як Ігор, уважним до проблем оточуючих, в UWCF з’являється можливість краще розуміти – як і кому конкретно ми можемо допомогти», – зазначила Людмила Лисенко, керівник програми «Крокуємо в країну Здоров’я» UWCF.

А з недавніх пір турботою сімейства Падалко охоплені не тільки люди, але і тварини.

Все починалося з конячки

Ще у 2000 році родина Падалко придбала територію колишнього радгоспу «Червоноармієць»: 25 га землі, кілька старих корівників, ставок. Саме тут, на околиці Покровська, зараз розташований найбільший притулок циркових звірів не тільки на Донеччині, а й в Україні.

А починалося все з конячки, яку дітвора давно вмовляла купити. Напередодні 2014 року, «під ялинку», прибули Волга та Омен – дві красуні-коні, яких Ігор придбав в розстрочку. Заодно «прикупив» і в’єтнамських поросят.

Потім з’явилися ослики. «Їх хотіли пустити на м’ясо на Херсонщині. Мені дали знати. Я вирішив, що неправильно, якщо такі симпатяги підуть в загальній масі на ковбасу. Так що викупив їх за ціною м’яса. Тепер живуть тут. Навіть приплід дають, – показує Ігор на малюка, якому йде п’ятий місяць. – Ослики у нас розмовляють. Знамените “Іа – здрастуйте” чутно на п’ять кілометрів».

Один з віслюків саме так «іакнул», коли ми підходили до його оселі. Ігор тут же перевів: «Спасибі, що приїхали в гості та робите репортаж про наш притулку. Сподіваємося, все буде добре».

Пуся-першопроходець

Не так давно на офіційному рівні було обмежено використання тварин у цирках шапіто, а також потрапив під заборону такий вид «бізнесу», як «фото з мавпочками». Відтоді імпровізований зоопарк сім’ї Падалко почав перетворюватися на справжній притулок для циркових звірів (від них вимушено позбувалися). Втім, ще до цього тут з’явилася ведмедиця Пуся.

«Пуся тут вже 4,5 року. Її купили абсолютно сліпу в цирку. Осліпла на гастролях в Казахстані. У лютому їй буде 25 років, – розповідає Ігор. – У природі ведмеді живуть чверть століття, в зоопарках і заповідниках – до 40 років (догляд, конкурентів немає, хороший раціон). З Пусі й пішли у нас циркові тварини».

У ведмедиці на оці було більмо, але – вилікували.

«До її господареві приставали з пропозиціями продати Пусю як забави для олігархів – постріляти. Коли я дзвонив господареві ведмедиків, він мене послав – думав я з тими ж пропозиціями, – зізнався Ігор. – Але я пояснив, що у нас вже є ослики, конячки, пташки… Так що готові прийняти в цю компанію і ведмедицю. І він погодився поступитися нам Пусю».

Пуся – знаменитість. Одного разу в зоопарк на екскурсію прибули військові. І один з офіцерів виявився колишнім цирковим. «Невже це Пуся?!» – зрадів він, побачивши ведмедицю.

При мені ведмедицю годує 14-річна дочка господарів – Тома. При слові «фотосесія» Пуся сідає в певну позу, яку тут так і називають «поза фотосесії».

«Фотосесія – значить гості, значить, буде смакота, – пояснює Ігор. – Діти завжди з задоволенням дивляться, як ми годуємо наших вихованців. Але, те, що ми з нею цілуємося, годуємо з рук, нічого не говорить. Ведмідь – найбільш непередбачуваний звір. Йде в атаку відразу. Лев попереджає – міміка, рик, гра хвоста, грива. А ведмідь – ні. Тому потрібно бути дуже обережним».

«Іди сюди, моя лева»

До речі, про левів. Їх тут шість.

«Вітольду було півтора місяця, коли його сюди привезли. Багірі – три місяці. Так що вони, вважай, у нас “з пелюшок”. 15 серпня Багірі виповнилося два роки. Вітольд відсвяткував день народження 15 жовтня. Але царський левиний рик, який чутно на 10 кілометрів, проявиться після трьох років. Тоді ж у Вітольда піде грива», – розповідає Ігор про пару африканських левів.

«Вони як маленькі діти, – запевняє Світлана, дружина Ігоря. – Дай лапу. Дивіться, як кігті випускає. Не можна!»- акуратно стукає Вітольда по лапі.

Потім вона підходить до клітки з більш віковим левом. «Іди сюди, моя лева», – ласкаво говорить йому. І… починає щось нявкати «по-левячому». Гривастий красень муркоче у відповідь і треться мордою об прути клітки.

«Люди шоковані, що тварини у нас спокійні, мурчать. Але хижаки залишаються хижаками. Так що у мене стоять спеціальні загородження, за які заходити не можна, – підкреслює Ігор. – Після того, як завершу будівництво великих вольєрів (я їх, жартуючи, називаю пентхауз), захищу їх сіткою-рабіцею».

«А цей лев – сліпий повністю, – сідає Ігор біля чергової клітини. – І нюх майже втратив. Поклавши йому м’ясо, я починаю стукати по клітці. Він чує – і на дотик лапою шукає їжу. У поїлку йому кришимо спеціальні таблетки».

«При ООН є підрозділ по перепису і спостереження за рідкісними видами тварин. Так ось, в 1954-му в Африці було 400 тисяч левів, у 2004-му – 154 тис., а у 2014-му – 7-12 тисяч. Такими темпами вони незабаром залишаться в зоопарках, на Ютубі у мене на “8-й групі”», – з гіркою іронією говорить Падалко.

«8-я група» – район, де розташований цей зоопарк. Добиратися сюди незручно, транспорт ходить приблизно раз в півтори години. Але потрапивши до сім’ї Падалко хоч раз, обов’язково повернешся знову. Бо не левами єдиними…

«Птеродактилі» і «вовки»

«Понад 100 голів. На цю секунду, – каже Ігор про кількість мешканців зоопарку-притулку. – Все може змінитися в будь-який момент».

Тут живуть 11 ведмедів, 7 поні, по 6 – коней, віслюків і левів. Є лами. Ну і «по дрібниці» – мавпи, єноти, лисиці-чорнобурки, кролики, морські свинки. До холодів вони – на вулиці, потім хтось перебирається в приміщення, хтось – в зимові вольєри.

Безліч птиці: рідкісні види курей і гусей, папуги, фазани, павичі, голуби, пелікани. Останні, сидять, ніби дозорні, виглядають справжніми птеродактилями. «Так це ж їх прадід, – посміхається Ігор. – Мої “птеродактилі” схлопують по 5 кг риби на ніс на добу».

Собак, які витанцьовують на ланцюгу, побачивши господаря, він називає вовками. Але це маламути – досить велика собака аборигенного типу, що має схожість з вовком. Маламути практично не гавкають, тому, що пішли від вовка. Вони як би бурчать. Ну, і повити можуть.

«Це виття нас одного разу врятувало. Кетті втекла, її довго не могли знайти. А інший пес – Дімас – почав вити. Кетті відповіла – так її й знайшли. Як виявилося, вона провалилася в яму», – розповів Ігор.

Поні з військовим минулим

У всіх великих вихованців сім’ї Падалко є міжнародні ветеринарні паспорти та чіпи. Зоопарк обслуговує ветслужба: роблять необхідні уколи-щеплення, проводять відповідні перевірки.

Практично у всіх тварин – добродушний характер. Звиклі позувати, багато хто так і тягнуть морди до об’єктива. Розуміючи, що якщо роблять фото, значить, незабаром буде частування.

«Рябенький – 27 років, – розповідає Ігор про поні. – Три місяці тому лялечку народила. Цією – півтора року, цієї – п’ять років, цим – по десять. Коли до нас приїжджають школи або дитячі садки, ми “поняшек” випускаємо. Вони гуляють, пасуться. Камерунські кози та дрібниця пташина навіть зараз у нас то тут, то там ганяють. Дітвора гладить живність прямо на лоні природи».

Одна поні прибула в Покровськ з-під Слов’янська. Пережила бойові дії. «Мій друг Микола купив дитині. А потім все закрутилося… Вона після бойових дій здичавіла, стала кусатися, виявилася зламана психіка. Микола передав її нам. Тут вона заспокоїлася», – ділиться Падалко.

Рудим лисицям вхід закритий

Бабуїн Тарзана, який прибув сюди з Львівської області, 8 років. Коли ми підійшли, він був зайнятий – «дзвонив» комусь, піднісши задню лапу до вуха. Але перервався, коли Світлана і Тома принесли йому цукор і кашу з м’ясом. Цапа прямо з руки, ліз цілуватися.

Лисицю-чорнобурку звісточку, якій півтора року, кілька тижнів тому привезли артисти кочового цирку.

«Я рудих лисиць не беру – заборона від ветеринарної служби. Вона переносник сказу. У мене тоді поляже весь притулок, – пояснює Ігор. – А чернобурка – інша справа. Її колишні господарі попросили показати вольєр, де буде жити Веста. Їм все сподобалося… Багато, хто змушений розлучитися зі своїми звірами, переживають за них. Деякі плачуть. Потім цікавляться їхньою долею, просять надіслати фото. Хтось приїжджає в гості. Це ж фактично частина їх сім’ї. І я це прекрасно розумію».

Ведмежі історії

Крім Пусі, тут мешкає ще десять ведмедів. І у кожного – своя історія.

Ведмедик Тімоша – наймолодший із товаришів, йому півтора року.

«З Тімком, коли він був меншим, ми виступали в Покровську на День захисту дітей і на День Європи. Ну, як виступали – просто ходили серед свята, – розповідає Ігор. – Люди брали його на руки, фотографувалися з ним. Коли в Новогродівці відкривали дитячий центр, нас туди теж запросили. З Тімком. Вірніше, запросили Тімошу. З нами… В минулому році з ним навіть можна було купатися на нашому пляжі. Дітвора була в захваті!»

Гімалайського ведмедя Мальвіна збиралися викупити в одного з українських зоопарків іноземці. Але трапилася біда: за тиждень до приїзду покупців мама-ведмедиця відкусила ведмежаті вуха. У такому вигляді його брати не захотіли. «Ми півроку вели переговори. У підсумку заплатили за нього 600 євро, – розповідає Ігор. – Бонусом нам віддали ще мавпочку».

Одного з ведмедів викупили в акторів, які попередили, що більше не можуть його утримувати.

Ще один клишоногий травмував дресирувальника. Той, трохи оговтавшись, сам подзвонив Падалко та просив забрати тварину. Інакше того б – кердик.

«Перший рік після переселення ведмеді, особливо циркові, в зимову сплячку не впадають, – зазначає Ігор. – Змінюється режим життя, проходить своєрідна акліматизація. Їдять, дрімають і балдіють».

Тома і Мадонна

Ламі Дані в листопаді буде всього рік. Кроха потішно скімлить і тягне мордочку в очікуванні ласощі.

Неподалік марширує козячий батальйон. І камерунські, і суміш з нашими. Ці теж так і лізуть в об’єктив.

А ось кінь Мадонна, у якій – 1,76 м в холці – зовсім інша річ. Тут – сама граціозність і величність. «Ця конячка була в дитячій кінно-спортивній школі. Але знайшли якийсь невеликий дефект. Мені подзвонив той самий м’ясник, який раніше віслюків рекомендував. Так що і Мадонна нам дісталася за ціною м’яса», – розповідає Ігор.

Дочка Ігоря Тома бігає з Мадонною по лузі, уздовж якого ми йдемо до ставка. «Томочка легко скаче на Мадонні галопом без сідла, – з гордістю розповідає тато. – А мої діти ганяють галопом на поні. Влітку ми постійно на ставці, купаємося практично цілий рік. Сюди ж наводимо на водопій конячок і віслюків. У спекотну пору, щоб напоїти тварин (не всім адже можна на водойму), йде майже 600 літрів. Шланги простягаємо».

Сімейний підряд

«Квиток» в зоопарк коштує всього 50 грн. За ці гроші ви отримуєте не тільки шикарну екскурсію з можливістю погладити тварин (кого можна, звичайно). Влітку є можливість викупатися в ставку, позасмагати на облаштованому пляжі, постріляти з арбалета. Крім того, тут пригощають приголомшливим чаєм, завареним з закарпатських трав в раритетному самоварі 1896 року.

Діти з ДЦП, аутисти, вихованці геріатричного пансіонату, учасники бойових дій на Донбасі, переселенці, люди, які проживають в «сірій зоні», діти-іменинники та хлопці до п’яти років пропускаються безкоштовно. Ті, кому наказано, можуть покататися верхи (іпотерапія – метод реабілітації за допомогою лікувальної верхової їзди).

«Самі з цим зіткнулися, коли дочка була в тяжкому стані після однієї з операцій, – ділиться Ігор. – Професори сказали: без твоїх тварин вона не відновиться. У підсумку, у нас відновилася не тільки дочка, але і багато інших ».

Ігорю допомагає вся сім’я. Навіть його батько, якому за 70, «тримає периметр», коли приїжджає багато народу. Екскурсію проводять і сам Ігор, і його дружина, і хлопці.

«Я дітей вчу, що створене нами розвивати належить їм», – зазначає Падалко.

Аліса вже вчиться на ветеринара, Тома – збирається. Микита мітить в трактористи. Семикласник Максим хвацько ганяє на міні-тракторі з лафетом.

Є і підсобний персонал. Адже прибирати доводиться за цілою армією тварин. Так само як заготовлювати корми та власне годувати.

Питання харчування і проживання

Добовий раціон тварин в зоопарку Падалко становить приблизно 100 кг м’яса (50 кг сирого – левам, 50 кг вареного – ведмедям), 100 кг крупи, по 200 кг сіна та овочів і 20 кг риби. Яблуко, морква, кавун – без ліку. Світлана варить для зоопарку 400 літрів каші кожен день.

Зрозуміло, що без допомоги, виключно за рахунок групових екскурсій, все це вони б не потягнули. Виручають друзі, меценати та просто відвідувачі, які, побувавши тут, починають допомагати всім, чим можуть. Хто м’яса підкине, хто овочами-фруктами допоможе, хто грошима, хто будматеріалами. Останні стали особливо актуальними після страшної пожежі, що сталася 26 вересня 2016 року. Вогонь тоді знищив всі запаси корму. Вигоріла і частина приміщень, звалилося 2,5 тис.кв. метрів даху.

«Дивом ніхто не постраждав. Але згоріло багато чого: трактор з причепом, меблі, побутова техніка, річний запас їжі та кормів (130 тонн сіна, 30 тонн соломи зерно, крупи овочі). Тварин у нас тоді було поменше. Птахи, єноти, коні. Мишка сліпа – Пуся наша», – згадує Ігор.

Згадуючи всіх, хто тоді допоміг (представники ГСЧС, Нацгвардії, керівництво Покровська, релігійні діячі, підприємці, знайомі та незнайомі люди), Ігор не може стримати сліз. Нещодавно він перерахував всіх, хто тоді відгукнувся, на своїй сторінці в соцмережі, підкресливши, що саме завдяки їм зоопарк-притулок вижив.

Після тієї пожежі, за яким послідували проблеми зі здоров’ям у тата і дочки, сім’ї Падалко довелося продати всіх корів, овець і коней.

«Але зараз у нас тварин приблизно у два рази більше, ніж було в тому важкому 2016 році. Головна проблема – будівництво нових приміщень для них. Адже звірів до нас привозять в транспортних клітках», – зазначає Ігор.

Для просторих вольєрів необхідна металева арматура, труби, решітки та іншої будматеріал. Споруда одного вольєра для лева обходиться в 35 тис. грн. Для ведмедя – в 50 тисяч (прути там треба серйозніше, розмір «пентхауза» – побільше).

Йде будівництво нових вольєрів. Не без допомоги добрих людей. Одна молода пара після екскурсії передала металу на 25 тисяч. Переселенець з Авдіївки підсобив електродами. І так – з миру по нитці – збирають господарі зоопарку-притулку на нові «апартаменти» для тварин. Раді будь-якій допомозі. Контакти можна знайти на сторінці Ігоря в Фейсбуці.

В очікуванні «Парку Покровського періоду»

Сім’я Падалко живе на іншому кінці Покровська. Але більшу частину часу вони проводять в зоопарку, де роботи – вистачає. Не дивно, що вони мріють саме тут побудувати будинок. І не тільки його.

Будучи членом комітету з розвитку туризму Донецької торгово-промислової палати (зараз вона базується в Краматорську), а також членом Союзу зеленого туризму України, Ігор їздить на семінари, набирається досвіду. З недавніх пір загорівся ідеєю створити на території колишнього радгоспу «Парк Покровського періоду». Якщо все піде за планом, той він може стати родзинкою Покровська.

«Зоопарк у нас вже є. Постійно підсаджуємо кущі, квіти та дерева. Є водойма, пристань-бесідка, пляж, мангали, човен. Можна рибалити. Ми самі тут постійно ловимо рибу для наших вихованців. За допомогою союзу підприємців тут проводяться масові свята в День захисту дітей і перед школою. Ну і просто народ відзначає особисті заходи… А це – карпатський чан на дві тонни води, – показує Ігор конструкцію поруч з водоймою. – Як я жартую – ми дітей тут взимку варимо. Температура води – 45-50 градусів. Вмонтували щітки, масаж ніг йде відразу. Внизу – вогонь. Протопив години чотири – і можна “балдіти”. Сюди вміщається п’ятеро дорослих. Паришся, чаюєш, смакуєш медом, варіння і свіже повітря. Оздоровлення – по повній програмі».

До всього цього Падалко хоче додати оздоровчий сон на бджолиних вуликах, музей старовинної начиння (друзі та знайомі везуть йому предмети побуту XVIII-XX століть, вже є дерев’яна лопата для хліба, чавунці для печі, залізні праски, глиняний посуд, рушники, той самий легендарний самовар), магазин, кафе. Плюс – критий манеж (де можна буде в будь-який час року покататися на конях), кабінети лікаря-реабілітолога і масажиста, кімнату відпочинку, мотузкове містечко. Весь цей комплекс і буде називатися «Парк Покровського періоду».

«Справ належить зробити багато, але робити – треба. Багато вже починають в якійсь мірі сприймати наш зоопарк-притулок як “родзинку” Покровська. Треба вдосконалюватися і відповідати», – каже він на прощання.

Андрій Кривцун